Вільям Мак-Дугалл (1871–1938): інстинкти, гормічна психологія та соціальна психологія

Вільям Мак-Дугалл — одна з тих постатей, чиї ідеї сьогодні згадують і як фундамент, і як застереження. Саме він 1908 року видав «Вступ до соціальної психології» — один із перших підручників молодої дисципліни, і саме він наполягав, що людською поведінкою керують уроджені інстинкти, кожен зі своєю емоцією. Його гормічна психологія обстоювала образ людини, яка діє заради мети, — проти сухого механіцизму. А частина його поглядів на спадковість і раси перевірки часом і наукою не витримала.

Хто такий Вільям Мак-Дугалл

Вільям Мак-Дугалл (1871–1938) — британсько-американський психолог, якого вважають одним із засновників соціальної психології. Він народився в Ланкаширі (Англія), здобув медичну освіту в Кембриджі, працював в Оксфорді й Гарварді, а останнє десятиліття життя провів у Дюкському університеті у США. Головним у психології він вважав питання про мотив — чому людина взагалі щось робить, а не лише те, як вона відчуває чи мислить.

Свою наукову позицію Мак-Дугалл будував на переконанні, що поведінку не можна звести до рефлексів і асоціацій. За кожною дією, доводив він, стоїть внутрішній рушій — уроджена схильність прагнути певної мети. Ця настанова зробила його головним опонентом біхевіоризму, який тоді набирав сили й зводив психіку до реакцій на зовнішні стимули.

Від Торресової протоки до Дюкського університету

Мак-Дугалл починав як медик і природознавець, і цей досвід визначив його підхід. 1898 року він узяв участь у Кембриджській антропологічній експедиції до Торресової протоки, де разом із колегами вивчав сприйняття та реакції корінних жителів островів. Ця польова робота на межі психології, фізіології та антропології привчила його дивитися на психіку широко — як на частину живої природи, а не лише лабораторний препарат.

Повернувшись, він викладав в Оксфорді як «Вайлдівський читач з ментальної філософії» — саме там визріли його головні книжки. 1920 року Мак-Дугалл переїхав до США й обійняв кафедру психології в Гарварді, змінивши на ній відомого психолога Гуґо Мюнстерберга; для англійського вченого це був виклик — американська психологія вже дрейфувала до біхевіоризму, з яким він принципово не погоджувався.

Останній період його життя пов'язаний із Дюкським університетом, куди він перейшов 1927 року. Там Мак-Дугалл організував психологічний факультет і підтримав досліди Джозефа Райна з позачуттєвого сприйняття — так на кафедрі зародилася перша у США лабораторія парапсихології. Ця пізня захопленість «психічними дослідженнями» коштувала вченому частини академічної репутації, хоча сам він бачив у ній спробу розширити межі науки, а не зраду їй.

Інстинктивна теорія поведінки

Центральна ідея Мак-Дугалла проста й смілива водночас: в основі поведінки лежать уроджені інстинкти, і кожному з них відповідає своя первинна емоція. Цікавість супроводжується здивуванням, войовничість — гнівом, утеча — страхом. У цій схемі інстинкт задає напрям (до чого прагнути), емоція забарвлює переживання, а розум лише добирає способи досягти мети. Так учений намагався пояснити потребу діяти зсередини, а не як просту відповідь на зовнішній поштовх.

Важливо, що для Мак-Дугалла інстинкт був не сліпим рефлексом, а складною диспозицією з трьох частин: сприйняттям (що привертає увагу), емоційним ядром (як це переживається) і поштовхом до дії (що робити). Саме емоційне ядро він вважав незмінним стрижнем інстинкту, тимчасом як його сприйняттєвий і руховий боки можуть уточнюватися з досвідом. Ця тричленна будова відрізняла його підхід від простих переліків «вроджених реакцій» і робила інстинкт справжнім мотиватором, а не механічним автоматизмом.

У «Вступі до соціальної психології» він перелічив кілька головних інстинктів — утечу, войовничість, цікавість, самоприниження, самоствердження, батьківський інстинкт та інші — і додав до них загальніші схильності на кшталт стадності й наслідування. Пізніше, відповідаючи критикам, Мак-Дугалл замінив слово «інстинкт» на м'якший термін «схильність» (propensity), але суть залишив тією самою: поведінка людини вкорінена в її природі.

Гормічна психологія: поведінка має мету

Свою систему Мак-Дугалл назвав гормічною психологією — від грецького hormē, «порив», «спонука». Ключова теза цього підходу в тому, що будь-яка жива активність є цілеспрямованою: організм не просто реагує на стимул, а прагне результату, і цей потяг не можна виміряти, вивчаючи самі лише рефлекторні дуги. Саме тому вчений так рішуче відкидав механіцизм, у якому людина поставала складною машиною без власних намірів.

Ця ідея була прямим викликом панівним течіям: механістичній рефлексології та американському біхевіоризму, що витісняв поняття мети як «ненаукове». Мак-Дугалл, навпаки, ставив мотивацію в центр і фактично захищав право психології говорити про волю та прагнення. У цьому пункті пізніша наука радше стала на його бік, хоч і відкинула конкретний перелік інстинктів. Слово «гормічний» так і не прижилося як назва школи, але сама постановка питання — що робить поведінку спрямованою — залишилася однією з наскрізних у психології XX століття.

Засновник соціальної психології

Найтривкіший слід Мак-Дугалл залишив у соціальній психології. Його «Вступ до соціальної психології» (1908) став одним із перших підручників дисципліни, витримав десятки перевидань і на десятиліття задав тон дискусії про те, як індивідуальна природа перетворюється на суспільне життя. Повний текст книжки досі доступний в архівах і показує, наскільки амбітним був задум — вивести звичаї, мораль і громадські інституції з набору вроджених спонук.

Книжка вийшла майже одночасно з підручником американця Едварда Росса, і тому обох авторів традиційно називають серед тих, хто ввів соціальну психологію в науковий обіг як окрему галузь. Різниця в тому, що Мак-Дугалл шукав коріння суспільного в психології особи, а не навпаки: для нього мораль, релігія й закон були надбудовою над спільними для всіх людей інстинктами, які культура лише вдягає в різні форми.

Мак-Дугалл припускав, що спільна поведінка людей у натовпі й організації підпорядкована особливим закономірностям, і саме тут лежать витоки того, що згодом оформилось у групову динаміку. Він цікавився, чому людина в групі поводиться інакше, ніж наодинці, — тобто торкався механізмів конформізму задовго до класичних експериментів середини XX століття. Його спостереження про те, як присутність інших підсилює активність особи, перегукуються з пізнішим поняттям соціальної фасилітації.

Найсуперечливішою його працею стала «Групова свідомість» (1920), де вчений обстоював ідею колективної психіки нації. Саме ця книжка й наближені до неї тексти про «національний характер» згодом дали привід закинути Мак-Дугаллові схильність до сумнівних узагальнень про народи й раси.

Критика і сучасний статус

Оцінювати спадок Мак-Дугалла треба чесно, з обома його сторонами. Його інстинктивну теорію наука фактично відкинула вже у 1920-х. Критики — насамперед Найт Данлеп і Лютер Бернард — указали на логічну пастку: якщо для кожного різновиду поведінки вигадувати окремий інстинкт, то список розростається до безкінечності й нічого не пояснює. Цю ваду назвали «інфляцією інстинктів»: у тогочасній літературі нарахували тисячі «інстинктів», і поняття втратило пояснювальну силу. На тлі бурхливого зростання біхевіоризму, який обіцяв точні виміри й строгий експеримент, мова про вроджені спонуки почала здаватися старомодною.

Ще вразливішою була біологічна частина його поглядів. Мак-Дугалл до кінця життя обстоював ламаркізм — ідею, що набуті за життя ознаки успадковуються, — і навіть ставив багаторічні досліди на щурах, буцімто на її користь; сучасна генетика цю тезу відкидає. Так само не витримали перевірки його євгенічні й спадково-расові уявлення: думки про вроджену ієрархію рас і «груповий розум» націй сьогодні розглядають як хибний і шкідливий продукт свого часу, а не як науковий факт. Подавати їх варто саме як епізод історії, без вибілювання й без анахронічного засудження.

Водночас ядро його інтуїції — що в поведінки є вроджена, спрямована на мету основа — не зникло безслідно. Ідея вроджених спонук згодом віддзеркалилась в етології Лоренца й Тінбергена та в еволюційній психології, хоча вже без Мак-Дугаллового переліку й без ламаркізму. Тому сучасні оглядачі говорять про подвійний спадок: конкретна теорія застаріла, а її центральний мотив — поведінка як цілеспрямована активність — виявився живучим.

Вплив і спадок

Попри всі поразки, місце Мак-Дугалла в історії міцне. Він поставив мотивацію в центр психології тоді, коли її намагалися винести за дужки, і залишив дисципліні перший впливовий підручник із соціальної психології. Лінію «інстинкт — спонука — мотив» продовжили теорії драйву, етологія та еволюційний підхід, а його наполягання на меті поведінки заклало підмурок психології мотивації.

Помітний він і в самій мові дисципліни. Поняття «спонука», «прагнення», «мета поведінки», які сьогодні звучать буденно, значною мірою повернула в науковий вжиток саме гормічна традиція, коли маятник хитнувся від радикального біхевіоризму назад до вивчення внутрішньої мотивації. Сучасні дослідники історії психології нерідко перечитують Мак-Дугалла заново — не щоб реанімувати його систему, а щоб побачити, які його запитання виявилися передчасними, а не хибними.

Є в його біографії й культурний слід: підтримавши Джозефа Райна в Дюку, Мак-Дугалл мимоволі дав старт багаторічним суперечкам довкола парапсихології. Загалом його постать — це нагадування, що великий учений може бути одночасно піонером в одному й помилятися в іншому, і що зрілість науки вимірюється саме здатністю розрізняти ці частини.

Міфи і факти про Мак-Дугалла

Насправді	Поширений міф
Мак-Дугалл — один із засновників соціальної психології й автор раннього підручника	Мак-Дугалл одноосібно винайшов соціальну психологію
Його теорію інстинктів наука спростувала ще у 1920-х як таку, що нічого не пояснює	Теорія інстинктів Мак-Дугалла — досі чинна наукова модель
«Гормічна» походить від грецького hormē — «порив», і до гормонів стосунку не має	«Гормічна психологія» — це вчення про вплив гормонів
Успадкування набутих ознак (ламаркізм), яке він обстоював, генетика відкидає	Досліди Мак-Дугалла на щурах довели успадкування набутого
Інстинкт і емоція в його теорії — пов'язана пара, а не те саме	Мак-Дугалл ототожнював інстинкт з емоцією

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: hormic psychology, purposive psychology, instinct, social psychology, group mind.
• McDougall W. An Introduction to Social Psychology. London: Methuen, 1908 (першоджерело). Повний текст
• Boden M. A. McDougall Revisited. Journal of Personality, 1965. PubMed
• Asprem E. A nice arrangement of heterodoxies: William McDougall and the professionalization of psychical research. Journal of the History of the Behavioral Sciences, 2010. PubMed
• Feest U. Giving up instincts in psychology — or not? Passauer Schriften zur Psychologiegeschichte, 2005. PubMed
• Hampton S. Darwinian psychology, old and new. Passauer Schriften zur Psychologiegeschichte, 2005. PubMed