Стигматизація і стигма: що це, види, приклади і як її подолати

Колега повертається на роботу після лікування депресії, і в кімнаті стає трохи тихіше. Її вже не кличуть на спільний обід, а важливий проєкт «поки що» передають комусь іншому. Ніхто не сказав образливого слова, але людина відчуває, що на ній з'явилася невидима позначка. Саме так найчастіше виглядає стигматизація: не відкрита ворожість, а тихе знецінення. Розберемо, звідки взялося це поняття, як воно працює, чим відрізняється від стереотипу й упередження і що насправді допомагає його послабити.

Що таке стигматизація і стигма

Словник Американської психологічної асоціації (APA) визначає стигму як негативне суспільне ставлення до риси людини, яку оточення вважає психічною, фізичною чи соціальною вадою. Стигма несе в собі несхвалення і може несправедливо обернутися дискримінацією та виключенням. Стигматизація — це сам процес, коли таку позначку навішують, а стигма — тавро, що вже закріпилося.

Слово прийшло з грецької. Соціолог Ервін Ґоффман на першій сторінці книжки «Стигма» (1963) нагадує: греки називали так знаки, які вирізали або випалювали на тілі раба, злочинця чи зрадника, щоб людину було видно здалеку й уникали на людях. З ботанічною «стигмою» (приймочкою квітки) чи релігійними стигматами психологічне поняття має спільне лише походження: тут ідеться не про мітку на тілі, а про суспільну оцінку.

Ґоффман описував стигму як ознаку, що в очах інших перетворює людину з «цілісної й звичайної» на «заплямовану й знецінену». Звідси підзаголовок його книжки про «зіпсовану ідентичність». Він виділяв три типи таких ознак: відмінності тіла, так звані вади характеру (сюди суспільство його часу зараховувало психічні розлади й залежності) і групову належність, як-от расу чи релігію.

Як працює стигматизація: модель Лінка і Фелан

У 2001 році соціологи Брюс Лінк і Джо Фелан запропонували визначення, яким дослідники користуються досі. Стигма, за їхньою моделлю, виникає там, де одночасно відбуваються навішування ярлика, стереотипізація, відокремлення «нас» від «них», втрата статусу й дискримінація.

Уявімо чоловіка, який після місяця в психіатричному стаціонарі повертається додому. З усіх його рис оточення вибирає одну й робить головною: «лежав у психіатричній лікарні». До ярлика одразу чіпляються готові уявлення: непередбачуваний, ненадійний, «від такого всього можна чекати». Далі його подумки переводять у категорію «вони», і дистанцію вже легко виправдати. Завершує ланцюжок втрата статусу: на співбесіду не кличуть, сусіди відходять убік, у суперечці його слово важить менше.

Лінк і Фелан підкреслюють, що все це розгортається в умовах нерівності влади. Ярлик шкодить тоді, коли той, хто його навішує, може вплинути на роботу, житло, лікування чи права іншої людини.

Ще раніше соціологи сформулювали теорію навішування ярликів. Якщо людину описують як «девіантну» й відповідно з нею поводяться, це може спрацювати як самоздійснюване пророцтво і підштовхнути її саме до тієї поведінки, якої від неї чекали.

Стигма, стереотип, упередження і дискримінація

Ці слова часто вживають як синоніми, хоча вони описують різні ланки одного процесу. Стереотип — це думка про групу: «люди з шизофренією непередбачувані». Він може залишитися знанням, з яким людина сама не погоджується.

Упередження додає до думки оцінку й емоцію: страх, роздратування, бажання триматися подалі. Дискримінація — це вже дія. APA наголошує, що вона буває не лише міжособистісною, а й вбудованою в процедури, правила й закони, які обмежують можливості певних груп.

Чим тоді стигма відрізняється від упередження? У 2008 році Джо Фелан, Брюс Лінк і Джон Довідіо порівняли 18 теоретичних моделей обох явищ. Висновок: перед нами радше «одна тварина», ніж дві, а більшість відмінностей стосується фокусу. Дослідники упереджень історично вивчали передусім расу, дослідники стигми — хвороби, інвалідність і поведінку, яку суспільство вважає відхиленням.

Цікавіше за суперечку про терміни те, навіщо групи взагалі стигматизують. Фелан і колеги виділили три функції: утримувати людей «внизу», «в рамках» і «подалі». Перша пов'язана з експлуатацією й домінуванням, друга — з примусом до норм, третя — з уникненням хвороби.

Публічна, структурна і стигма за асоціацією

Американська психіатрична асоціація розрізняє кілька рівнів стигми, і на прикладах різниця між ними стає очевиднішою.

Публічна стигма — це ставлення інших людей. Роботодавець не бере на посаду, орендодавець не здає житло, а в медичній системі людина може отримати гіршу допомогу, ніж інші пацієнти.

Структурна стигма не потребує конкретного кривдника. Це правила й рішення держави та організацій, які навмисно чи ненавмисно обмежують можливості людей: скажімо, коли на дослідження психічних розладів і відповідні послуги виділяють менше, ніж на інші галузі медицини.

Стигма зачіпає і близьких, тому говорять про стигму за асоціацією. Рідні людини з психічним розладом можуть звинувачувати себе або боятися, що винними вважатимуть саме їх. Через це родина ізолюється і відкладає звернення по допомогу.

Поза психіатрією механізм той самий. Людину знецінюють через вагу, походження чи вік; упереджене ставлення за віком має окрему назву — ейджизм.

Самостигма: коли людина погоджується з ярликом

Найтихіша форма — самостигма. Психолог Патрік Корріган із колегами описують її як три кроки. Людина знає про стереотип («люди з психічними розладами самі винні у своєму стані»), погоджується з ним і зрештою застосовує до себе: «я хворію, отже, я й винна».

Наслідок автори назвали ефектом «навіщо старатися». Падають самооцінка і віра у власні сили, тож людина відмовляється від можливостей, з якими могла б упоратися: «Навіщо мені шукати роботу чи вступати на навчання, якщо такі, як я, однаково не впораються». Той самий механізм може відштовхувати і від лікування.

Зсередини самостигма часто переживається як сором: здається, що вада не в стані, а в тобі самому. Саме тому багато хто тримає свій досвід у таємниці.

Водночас самостигма не є ані вироком, ані ознакою слабкості. Корріган описує парадокс: одних стереотипи пригнічують, а інших, навпаки, мобілізують. Такі люди відчувають справедливий гнів, активніше беруть участь у власному лікуванні й обстоюють якість допомоги. Підтримка людей із подібним досвідом і відчуття впливу на власне життя послаблюють ефект «навіщо старатися».

Стигма в психіатрії: чому допомогу відкладають

Для психічного здоров'я стигма — не абстракція, а перешкода на шляху до фахівця. Систематичний огляд Сари Клемент і колег (2015) об'єднав 144 дослідження, у яких узяли участь понад 90 тисяч людей. Стигма мала невеликий або помірний стримувальний вплив і посіла четверте місце серед бар'єрів до звернення по допомогу. Серед перешкод, пов'язаних зі стигмою, найчастіше називали страх, що про стан дізнаються інші.

Непропорційно сильно стигма стримувала етнічні меншини, молодь, чоловіків, а також людей військової й медичної професій. Звернутися до психотерапевта — звичайний крок турботи про себе, а не визнання слабкості. Для тих, хто служить або повернувся зі служби, існує окремий формат: психолог для військових і ветеранів знайомий зі специфікою цього досвіду.

Чи слабшає стигма з часом? Бернис Пескосолідо з колегами порівняли загальнонаціональні опитування у США 1996, 2006 і 2018 років. За перше десятиліття американці значно частіше почали пояснювати розлади біологічними причинами, генами чи «хімічним дисбалансом», але відторгнення від цього не поменшало. Лише в 2006–2018 роках помітно зменшилося бажання тримати дистанцію від людини з депресією. А уявлення, що людина з шизофренією схильна до насильства, за ці роки навіть посилилося.

Україна: що показали опитування 2020 і 2023 років

Для України є рідкісні порівняльні дані. М. Гаше та колеги (2025) повторили загальнонаціональне онлайн-опитування дорослих віком 18–60 років: перша хвиля пройшла в січні 2020 року, друга — у червні 2023-го, щоразу приблизно тисяча учасників і ті самі шкали знань, установок і поведінки.

Картина вийшла суперечливою. Знання про психічне здоров'я трохи зменшилися, співчутливих установок стало помітно менше, а авторитарних більше: частіше звучала думка, що людина з психічним розладом принципово «інша» і потребує стаціонару та нагляду. Водночас респонденти частіше повідомляли про доброзичливий контакт із людьми, які мають такий досвід, і більшу готовність до нього в майбутньому.

Автори припускають, що на установки могли вплинути економічні труднощі й переміщення через війну, а на поведінку — інформаційні кампанії, зокрема «Ти як?». Утім, причинно-наслідкового зв'язку повторне опитування не доводить, і самі дослідники закликають регулярно вимірювати стигму.

Що справді зменшує стигму

Корріган і Вотсон (2002) описували три класичні стратегії: протест, просвіту і контакт. Протест прибирає найгрубіші образи з медіа, але сам не формує нових уявлень. Просвіта дає знання, а контакт — зустріч із конкретною людиною, яка живе з розладом, працює і має друзів.

Наскільки довго триває ефект? Метааналіз Морган і колег (2018) охопив 62 рандомізовані дослідження стигми щодо людей із шизофренією, психозом і біполярним розладом. І контакт, і просвіта давали невеликий або помірний ефект одразу після втручання, а в прямих порівняннях жоден підхід однозначно не переміг. На пізніших вимірюваннях ефект здебільшого слабшав. Систематичний огляд Мехти й колег (2015) дійшов схожого висновку: через місяць і пізніше знання зростають помітно, установки змінюються мало, а перевага контакту в довгій перспективі не підтвердилася.

Тому Американська психіатрична асоціація описує успішні програми так: у них є контакт і люди з власним досвідом розладу, вони звертаються до конкретної аудиторії, враховують її мову й культуру і тривають роками, а не один вечір.

Почати кожен може з мови. Сказати «людина з депресією» замість «депресивний» чи «людина з шизофренією» замість «шизофренік» — не формальність: діагноз лишається однією з характеристик, а не всією особистістю. Зневажливі слова на позначення людей із психічними розладами, навіть у жарті, повторюють той самий ярлик, з якого починається стигматизація.

Міфи і факти про стигматизацію

Кілька поширених переконань і те, що про них кажуть дані:

Насправді	Поширений міф
Стигма — це ще й дії та правила: відмова в роботі чи житлі, гірша медична допомога, менше фінансування послуг	Стигма — це лише образливі слова
У США біологічні пояснення розладів поширилися, а відторгнення не зменшилося; ефект просвіти невеликий і з часом слабшає	Досить розповісти факти, і стигма зникне
Самостигма — засвоєний суспільний стереотип; частину людей упереджене ставлення, навпаки, мобілізує	Самостигма — це слабкість характеру
Стигма щодо депресії у США зменшилася, щодо шизофренії — ні; в Україні у 2020–2023 роках частина установок погіршилася	Стигма — проблема минулого
Стигма зачіпає й родину: рідні бояться осуду та звинувачень і можуть відкладати допомогу	Стигма стосується лише людини з діагнозом

Джерела

• APA Dictionary of Psychology: stigma, а також статті discrimination, prejudice, labeling theory.
• Goffman E. Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1963.
• Link B. G., Phelan J. C. Conceptualizing Stigma. Annual Review of Sociology, 2001; 27: 363–385. DOI: 10.1146/annurev.soc.27.1.363; Phelan J. C., Link B. G., Dovidio J. F. Stigma and prejudice: one animal or two? Social Science & Medicine, 2008. DOI: 10.1016/j.socscimed.2008.03.022 · PMID: 18524444.
• Corrigan P. W., Watson A. C. Understanding the impact of stigma on people with mental illness. World Psychiatry, 2002. PMID: 16946807; Corrigan P. W., Larson J. E., Rüsch N. Self-stigma and the "why try" effect: impact on life goals and evidence-based practices. World Psychiatry, 2009. DOI: 10.1002/j.2051-5545.2009.tb00218.x · Повний текст
• Clement S. та ін. What is the impact of mental health-related stigma on help-seeking? A systematic review of quantitative and qualitative studies. Psychological Medicine, 2015. DOI: 10.1017/S0033291714000129 · PMID: 24569086; Pescosolido B. A. та ін. Trends in Public Stigma of Mental Illness in the US, 1996-2018. JAMA Network Open, 2021. DOI: 10.1001/jamanetworkopen.2021.40202 · PMC: PMC8693212.
• Gaschet M. A. P. та ін. Mental health stigma in Ukraine over time: A cross-sectional study. Cambridge Prisms: Global Mental Health, 2025. DOI: 10.1017/gmh.2025.40 · Cambridge Core
• Mehta N. та ін. Evidence for effective interventions to reduce mental health-related stigma and discrimination in the medium and long term: systematic review. British Journal of Psychiatry, 2015. DOI: 10.1192/bjp.bp.114.151944 · PMC: PMC4629070; Morgan A. J. та ін. Interventions to reduce stigma towards people with severe mental illness: Systematic review and meta-analysis. Journal of Psychiatric Research, 2018. DOI: 10.1016/j.jpsychires.2018.05.017 · PMID: 29843003.
• American Psychiatric Association. Stigma, Prejudice and Discrimination Against People with Mental Illness. psychiatry.org