Сором'язливість: риса характеру чи соціальна тривожність

На вечірці людина довго стоїть осторонь, перш ніж підійти до знайомих, і червоніє, коли до неї звертається хтось новий. На нараді інша вагається, чи ставити питання, хоча розбирається в темі краще за колег. Дитина ховається за маму, щойно в дім заходять малознайомі дорослі, і лише за пів години починає гратися. Усе це зазвичай називають одним словом — сором'язливість.

Розбираємо, як сором'язливість визначають у психології, чим вона відрізняється від інтроверсії та соціальної тривожності, наскільки вона поширена, звідки береться, як проявляється в дітей і як їх підтримати, чи має ця риса сильні сторони і в яких випадках варто звернутися до фахівця.

Сором'язливість у психології: визначення і складові

У дослідженнях розвитку сором'язливість описують як настороженість перед новими соціальними ситуаціями та підвищену увагу до себе там, де людина відчуває оцінку. Ключова деталь полягає в тому, що сором'язлива людина не байдужа до спілкування. Прагнення до контакту в неї є, але його стримують страх і тривога. Тому сором'язливість часто переживається як внутрішній конфлікт: хочеться підійти й заговорити і водночас залишитися непоміченим.

Проявляється вона на кількох рівнях. На рівні тіла це почервоніння, пришвидшене серцебиття, напружений голос. На рівні думок — зосередженість на собі: як я виглядаю, чи не скажу недоречного. На рівні поведінки — мовчазність, уникання погляду, очікування, що ініціативу візьме хтось інший.

Сором'язливість варто відрізняти від сорому. Сором — емоція, яка виникає через конкретний вчинок чи ситуацію, коли людина негативно оцінює себе. Сором'язливість натомість є стійкою рисою: вона впливає на поведінку ще до того, як щось сталося, і найяскравіше проявляється в контакті з новими людьми.

Сором'язливість і соціальна тривожність: де проходить межа

Найпоширеніша плутанина — вважати сором'язливість легкою формою соціофобії. Міжнародна класифікація хвороб 11-го перегляду розводить ці поняття прямо. У клінічному посібнику ВООЗ зазначено, що багато людей відчувають страх у соціальних ситуаціях або мають нормальну рису особистості — сором'язливість. Про соціальний тривожний розлад говорять лише тоді, коли страх, тривога й уникання явно перевищують норму для культурного контексту людини та спричиняють значні страждання чи порушують життя.

За описом ВООЗ, для розладу характерний виражений і надмірний страх негативної оцінки, який щоразу виникає в певних соціальних ситуаціях. Таких ситуацій уникають або переживають їх через силу, а стан триває щонайменше кілька місяців. Якщо людина й зберігає звичний ритм навчання чи роботи, то лише ціною значних додаткових зусиль. Британська Національна служба здоров'я формулює межу коротко: соціальна тривожність — більше, ніж сором'язливість, це страх, який не минає і впливає на повсякденні справи, упевненість у собі, стосунки, роботу чи навчання.

Дослідження підтверджують, що йдеться про різні явища. В американській роботі 2003 року соціальну фобію мали 18 відсотків сором'язливих дорослих і 3 відсотки несором'язливих. Отже, 82 відсотки сором'язливих людей розладу не мали, і автори дійшли висновку, що соціальна фобія не зводиться до сильної сором'язливості. Докладно про сам розлад ми писали в статті про соціальну тривожність.

Коли ніяковість перетворюється на страх, через який людина відмовляється від навчання, роботи чи знайомств, це вже запит для фахівця. З такими труднощами працює психолог при соціальній тривожності: допомагає зрозуміти, що саме підтримує страх, і поступово повернути собі ті сфери життя, які через нього звузилися.

Сором'язливість, інтроверсія і небажання спілкуватися

Ще одна поширена помилка — ставити знак рівності між сором'язливістю та інтроверсією. Психологи Джонатан Чік і Арнольд Басс запропонували розглядати сором'язливість і товариськість, тобто потребу в спілкуванні, як два незалежні виміри особистості. Згодом цю незалежність відтворили в дослідженнях дітей, підлітків і дорослих у різних культурах, хоча певний зв'язок між вимірами все ж існує.

Звідси випливає, що зовні однаково тихі люди можуть бути дуже різними. Одні стримані, бо сором'язливі і водночас мають невелику потребу в товаристві. Інші сором'язливі, але товариські: вони хочуть бути серед людей, проте страх не дає зробити перший крок. У дослідженнях саме в цієї групи тривога помітна найбільше, і пояснюють це зіткненням двох протилежних прагнень — наблизитися і втекти.

Інтроверсія пов'язана не зі страхом, а з тим, скільки спілкування людині комфортно. Дослідники розвитку окремо описують небоязке прагнення до усамітнення, яке називають нетовариськістю. У ранньому віці його вважають відносно безпечним, а дорослі, які без страху обирають самоту, можуть бути такими ж щасливими, як і більш екстравертовані люди. Про цю відмінність ми докладно розповідали в статті про інтровертів і екстравертів.

Наскільки поширена сором'язливість

Сором'язливість належить до найпоширеніших рис. У національному опитуванні США, яке охопило понад 10 тисяч підлітків 13–18 років, сором'язливими себе назвали 46,7 відсотка, а батьки описали так 62,4 відсотка своїх дітей. Дівчата вважали себе сором'язливими трохи частіше за хлопців: 50,1 проти 43,4 відсотка.

Соціальну фобію хоча б раз у житті мали лише 8,6 відсотка учасників, а серед тих, хто назвав себе сором'язливим, — 12,4 відсотка. Підлітки, які були сором'язливими без розладу, здебільшого не частіше за однолітків мали проблеми в родині, школі чи спілкуванні. Натомість у підлітків із фобією соціальне життя страждало значно сильніше.

Ці цифри варто читати уважно. Сором'язливість у дослідженні вимірювали одним запитанням, і до сором'язливих зарахували також тих, хто відповів «трохи». Тож дані радше свідчать про те, що ніяковість серед малознайомих однолітків знайома майже кожному другому підліткові, а не про те, що половина підлітків має проблему.

Звідки береться сором'язливість: темперамент і виховання

Частина відповіді криється в темпераменті. Американський психолог Джером Каган із колегами описав поведінкову загальмованість — стійку схильність реагувати на нових людей, місця й предмети насторогою або униканням. Такі діти повільно освоюються в новому середовищі, тримаються ближче до батьків і довго спостерігають, перш ніж долучитися до гри. За оцінками, 15–20 відсотків маленьких дітей мають виражену загальмованість, а в дослідженнях у них фіксують вищий і стабільніший пульс і вищий рівень кортизолу. Сором'язливість у старшому віці розглядають як один із пізніших проявів цієї риси.

Проте темперамент не визначає майбутнього наперед. За метааналізом семи досліджень, соціальний тривожний розлад згодом розвинувся в 43 відсотків дітей із вираженою загальмованістю проти 12 відсотків серед інших дітей. Ризик справді вищий, але більшість загальмованих дітей розладу не мають. Огляд 2023 року дає схожу оцінку: тривожні розлади з'являються приблизно в 40 відсотків таких дітей, отже, понад половина обходиться без них.

Одним із головних чинників, що впливають на цей шлях, дослідники називають виховання. Надмірний контроль і гіперопіка можуть послаблювати в дитини відчуття самостійності й упевненість, що вона впорається сама. Зв'язок тут двобічний: насторожена дитина й сама спонукає дорослих більше її оберігати. Тому поширені твердження, що сором'язливість «не вроджена» або що вона «передається, як колір очей», однаково неточні: вроджена схильність і досвід постійно взаємодіють.

Сором'язливість у дітей: норма і тривожні ознаки

Для дітей настороженість щодо незнайомців — звичайна частина розвитку. Посібник ВООЗ окремо підкреслює, що діагноз соціального тривожного розладу не ставлять за нормальну для віку сором'язливість чи острах незнайомих людей. Про розлад думають тоді, коли реакції надмірні, заважають дитині жити й не минають із часом. Здебільшого він починається у віці від 8 до 15 років.

Сором'язливість і загальмованість помірно стабільні від дошкільного віку до підліткового, проте замкнутість не означає самотності. У дослідженнях близько 65 відсотків замкнутих десятирічних дітей мали взаємного найкращого друга, майже так само часто, як їхні однолітки. Ще одне важливе уточнення з посібника ВООЗ: обмежене спілкування сором'язливої дитини саме по собі не вказує на розлад аутистичного спектра, бо в знайомому середовищі така дитина спілкується повноцінно.

Британська Національна служба здоров'я серед можливих проявів соціальної тривожності в дітей називає такі:

• дитина часто плаче або злиться, коли потрібно взаємодіяти з людьми;
• уникає однолітків, гуртків і групових занять;
• боїться школи, відповідей біля дошки чи виступів;
• не просить про допомогу, навіть коли вона дуже потрібна;
• стає надмірно залежною від батьків у соціальних ситуаціях.

Окрема ознака ще нічого не означає. Важать поєднання ознак, їхня тривалість і те, наскільки страх заважає дитині вчитися, дружити й гратися.

Як підтримати сором'язливу дитину

Дослідження сходяться в головному: сором'язливу дитину не потрібно переробляти. Мета полягає не в тому, щоб змінити темперамент, а в тому, щоб дитина почувалася впевнено серед людей. Добре це видно на прикладі австралійської групової програми для батьків дошкільнят із вираженою загальмованістю: через три роки тривожних розладів у їхніх дітей стало менше, хоча рівень самої загальмованості не змінився.

За оглядами досліджень, батькам допомагають такі орієнтири:

• реагувати чуйно й з повагою до темпу дитини, м'яко заохочувати, а не змушувати;
• давати змогу діяти самостійно і не розв'язувати замість неї кожну соціальну ситуацію;
• організовувати зустрічі з однолітками, наприклад у невеликій знайомій компанії вдома;
• приймати дитину такою, якою вона є, не соромити й не порівнювати з іншими дітьми;
• розвивати мовлення: діти, яким легше висловити думку, менше страждають від сором'язливості в школі.

Шкільні й групові програми для дітей 6–12 років теж працюють. Метааналіз 25 досліджень, у яких поєднували гру, показ зразків поведінки, підкріплення, тренування соціальних навичок і поступове знайомство з тим, що лякає, показав помітний ефект порівняно з контрольними групами. Щоправда, даних про віддалені результати поки бракує. Якщо страх заважає дитині ходити до школи, дружити чи відповідати на уроках, варто звернутися до фахівця: дитячий психолог онлайн допоможе відрізнити особливість темпераменту від тривожного розладу і підкаже родині, як діяти.

Культурні відмінності у ставленні до сором'язливості

Те, як сприймають сором'язливість, залежить від культури. За описом ВООЗ, у суспільствах із сильною колективістською орієнтацією люди можуть повідомляти про високий рівень соціальної тривоги, проте розлад там діагностують рідше, бо стриманість і небагатослівність сприймають спокійніше.

Показовий приклад дають дослідження в Китаї. У дітей, обстежених 1990 року, сором'язливість була пов'язана з кращими стосунками з однолітками й успіхами в навчанні. У пізніших групах цей зв'язок слабшав, а 2002 року сором'язливість уже поєднувалася із соціальними та психологічними труднощами. Дослідники пов'язують цей зсув зі швидкими змінами суспільства, у якому почали більше цінувати ініціативність і самопрезентацію.

Чи має сором'язливість сильні сторони

Сором'язливість часто подають як ваду, яку треба подолати, але дані не такі однозначні. У тому самому американському дослідженні сором'язливі підлітки рідше мали розлади поведінки та розлади, пов'язані з уживанням психоактивних речовин, ніж їхні несором'язливі однолітки. Обережність і схильність спершу придивитися до ситуації, а вже потім діяти, мають і захисний бік.

Водночас сором'язливість може ускладнювати життя, коли вона не дає людині отримати бажане: завести друзів, висловитися на нараді, спробувати нову роботу. Тож питання не в тому, погана ця риса чи добра, а в тому, наскільки вона обмежує конкретну людину і чи влаштовує її таке життя.

Що допомагає дорослим, яким сором'язливість заважає

Окремих досліджень допомоги дорослим, яким сором'язливість заважає, але розладу немає, дуже мало. Підходи, які мають доказову базу, перевіряли переважно на людях із соціальною тривожністю або на дітях. Проте кілька принципів перенести можна. Британська Національна служба здоров'я радить ділити складні ситуації на менші кроки, записувати думки й поведінку до і після них, освоювати способи розслаблення і зосереджуватися на тому, що кажуть люди, а не на власних відчуттях.

Корисно й поступово практикуватися замість уникати. Кожна ситуація, яку людина пережила без утечі, послаблює переконання, що все закінчиться осудом. Починати варто з безпечних кроків: поставити питання продавцеві, привітатися з сусідом, першим написати знайомому.

У Позитивній психотерапії, методі, у якому працює наш центр, сором'язливість не вважають вадою, яку треба викорінити. Її розглядають як прояв певних здібностей, наприклад ввічливості й стриманості, які в людини розвинені сильніше за відвертість, і шукають між ними баланс. Робота спирається на ресурси людини та на рівновагу чотирьох сфер життя, серед яких є й контакти з іншими. Докладніше про цей підхід можна прочитати в огляді основ Позитивної психотерапії.

Коли варто звернутися до психолога

Звернутися по допомогу варто, якщо:

• страх перед людьми чи оцінкою триває кілька місяців і не слабшає;
• через нього ви відмовляєтеся від навчання, роботи, підвищення чи стосунків;
• соціальні ситуації доводиться переживати через силу, а після них ви довго прокручуєте в голові кожне слово;
• звичний ритм життя тримається лише ціною великих зусиль;
• дитина відмовляється ходити до школи чи в гості, і страх із часом не минає.

Звертатися по допомогу люди не поспішають: у згаданому американському дослідженні майже 80 відсотків підлітків із соціальною фобією не отримали професійної допомоги. Оцінити, наскільки соціальна тривога обмежує ваше життя, допоможе тест на соціофобію. Він не ставить діагнозу, але дає орієнтир для розмови з фахівцем.

Джерела

• Burstein M, Ameli-Grillon L, Merikangas KR. Shyness versus social phobia in US youth. Pediatrics, 2011; 128(5):917–925. DOI: 10.1542/peds.2011-1434 · PMID: 22007009 · Повний текст
• NHS. Social anxiety (social phobia). Національна служба здоров'я Великої Британії. nhs.uk
• Tang A, Beaton EA, Schulkin J, Hall GB, Schmidt LA. Revisiting shyness and sociability: a preliminary investigation of hormone-brain-behavior relations. Frontiers in Psychology, 2014; 5:1430. DOI: 10.3389/fpsyg.2014.01430 · frontiersin.org
• Cordier R, Speyer R, Mahoney N та ін. Effects of interventions for social anxiety and shyness in school-aged children: a systematic review and meta-analysis. PLoS One, 2021; 16(7):e0254117. DOI: 10.1371/journal.pone.0254117 · journals.plos.org
• World Health Organization. Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders (CDDR). Женева: ВООЗ, 2024. Розділ 6B04 Social anxiety disorder.
• Heiser NA, Turner SM, Beidel DC. Shyness: relationship to social phobia and other psychiatric disorders. Behaviour Research and Therapy, 2003; 41(2):209–221. DOI: 10.1016/s0005-7967(02)00003-7 · PMID: 12547381
• Clauss JA, Blackford JU. Behavioral inhibition and risk for developing social anxiety disorder: a meta-analytic study. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry, 2012; 51(10):1066–1075. DOI: 10.1016/j.jaac.2012.08.002 · PMID: 23021481
• Fox NA, Zeytinoglu S, Valadez EA та ін. Annual Research Review: Developmental pathways linking early behavioral inhibition to later anxiety. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 2023; 64(4):537–561. DOI: 10.1111/jcpp.13702 · PMID: 36123776
• Rubin KH, Coplan RJ, Bowker JC. Social withdrawal in childhood. Annual Review of Psychology, 2009; 60:141–171. DOI: 10.1146/annurev.psych.60.110707.163642 · PMID: 18851686