Мізофонія: чому звуки жування й дихання викликають лють і що з цим робити

Хтось поруч хрумтить яблуком, сьорбає чай або гучно сопе, і за секунду всередині здіймається хвиля злості, від якої хочеться вийти з кімнати або зробити різке зауваження. Більшості людей такі звуки лише трохи неприємні. Для інших вони перетворюються на щоденну проблему: через них уникають спільних вечер, сваряться з рідними, їдять окремо й майже не знімають навушників.

У цього стану є назва — мізофонія. Розповідаємо, що про нього відомо науці: які звуки найчастіше стають тригерами, чим мізофонія відрізняється від гіперакузії та фонофобії, наскільки вона поширена, що відбувається в мозку, як вона проявляється в дітей і які підходи до лікування мають підтвердження в дослідженнях.

Що таке мізофонія і звідки взялася назва

Слово запропонували у 2001 році дослідники П. і М. Ястребофф, які працювали з пацієнтами зі зниженою переносимістю звуків. За попереднє десятиліття через їхні клініки пройшли понад 800 таких людей, і більшість із них не вписувалися ні в гіперакузію, ні у фонофобію. Щоб назвати явище, про яке раніше не писали, автори й придумали новий термін.

Єдиного визначення довго не існувало. У 2022 році комітет із 15 міжнародних експертів провів дослідження методом Дельфі: із понад пів тисячі тверджень, знайдених у науковій літературі, до визначення увійшли 93, і кожне з них підтримали щонайменше 80 відсотків членів комітету. За цим консенсусом, мізофонія — це розлад зниженої переносимості конкретних звуків або пов'язаних із ними подразників, реакція на які значно сильніша, ніж у більшості людей.

Офіційним діагнозом мізофонія поки не стала. Її немає ні в Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду, ні в американському DSM-5-TR. Навіть консенсусний комітет залишив відкритим питання, чи вважати її медичним, чи психіатричним розладом, а саме визначення — це робочий орієнтир, а не набір діагностичних критеріїв.

Відсутність коду не робить проблему уявною. У найбільшій клінічній вибірці багато пацієнтів через мізофонію втрачали роботу чи стосунки, а найдужче страждало життя в родині. Якщо роздратування на звуки вже переходить у сварки й спалахи вдома, з цим працює психолог при агресії та гніві.

Які звуки стають тригерами

Тригери мізофонії мають спільну рису: їх зазвичай видає інша людина, і найчастіше — її тіло. Серед 575 пацієнтів амстердамської клініки звуки їжі турбували 96 відсотків, звуки носа й дихання — 85. За консенсусним визначенням, до типових тригерів належать:

• звуки рота: жування, чавкання, сьорбання, ковтання, цмокання губами;
• дихання: сопіння, втягування повітря носом, покашлювання, прочищення горла;
• повторювані побутові звуки: клацання ручкою, стукіт по клавіатурі, кроки, цокання годинника;
• звуки тварин.

Гучність тут не головне. Реакцію запускає конкретний малюнок звуку або значення, яке він має саме для цієї людини. Тому тихе цмокання за сусіднім столом може виводити з рівноваги сильніше, ніж гуркіт вулиці за вікном.

Часто додаються й візуальні тригери. У 68 відсотків амстердамських пацієнтів неприємні відчуття викликали повторювані рухи: хтось гойдає ногою, хрустить суглобами чи жує з відкритим ротом. Коли людина одночасно бачить і чує жування, реакція сильніша. Таку чутливість до чужих рухів іноді описують окремим словом — мізокінезія.

Власні звуки людину, як правило, не турбують. Зате багато важить обставина: засновники терміна описують, як той самий звук дратує вдома і майже не зачіпає в гостях. Сила реакції залежить від ситуації, від того, чи може людина вплинути на джерело звуку, і від її стосунків із тим, хто цей звук видає. Через це найважче часто буває саме з найближчими людьми, з якими доводиться щодня сидіти за одним столом.

Що відчуває людина з мізофонією

Реакція на тригер виникає швидко й майже автоматично. Найчастіше людина відчуває сильне роздратування, відразу або гнів, а дехто — справжню лють. Тіло відповідає разом з емоціями: напружуються м'язи, частішає серцебиття, з'являється пітливість.

Цікаво, що тривога тут не на першому місці. Серед 575 амстердамських пацієнтів жоден не назвав її головною реакцією, і лише в одного відсотка вона виникала як вторинна. На перший план виходять гнів, сильне роздратування й відраза, і саме цим мізофонія відрізняється від станів, де головне переживання — страх перед звуком.

Щоб упоратися, люди нерідко вдаються до мімікрії: повторюють почутий звук або рух. В амстердамській вибірці 77 відсотків пацієнтів самі починали шуміти в ритм тригерного звуку. Серед інших типових стратегій консенсус називає втечу чи уникання ситуації та спроби якось зупинити звук.

Словесні спалахи — нерідке явище: людина може різко обірвати співрозмовника, накричати чи посваритися через дрібницю. Проте фізична агресія в дорослих рідкісна. За консенсусом, відкриті спалахи частіше бувають у дітей.

Мізофонія, гіперакузія і фонофобія: як не сплутати

Ці стани легко переплутати, адже фізіологічні та емоційні реакції в них бувають дуже схожими, а часом однаковими. Тому розрізняють їх не за силою реакції, а за тим, що саме її запускає. Якщо спростити, різниця така:

• гіперакузія — фізичний дискомфорт або біль, коли будь-який звук сягає гучності, яку більшість людей переносить спокійно;
• мізофонія — сильна емоційна реакція на певні звуки, часто звуки тіла, яка не залежить від їхньої гучності;
• фонофобія — стан, за якого у відповідь на звук переважає страх; неврологи тим самим словом називають симптом мігрені, докладніше — у статті про фонофобію.

Засновники терміна формулюють межу ще чіткіше: за гіперакузії значення звуку й обставини неважливі, а за мізофонії фізичні характеристики звуку другорядні. Звідси простий орієнтир: за мізофонії важить, хто і який звук видає, а за гіперакузії — наскільки він гучний. Водночас стани не виключають одне одного: консенсус зазначає, що мізофонія може поєднуватися з гіперакузією та шумом у вухах, тому розібратися в них допомагає фахівець.

Є ще одна межа — звичайне роздратування. Чуже гучне жування неприємне дуже багатьом, тож саме по собі роздратування ще не вказує на мізофонію. Про неї йдеться тоді, коли реакція значно сильніша, ніж у більшості людей, переходить у гнів чи відразу й помітно ускладнює життя. Якщо ж дратує геть усе, а не конкретні звуки, варто подивитися на загальні причини дратівливості.

Наскільки поширена мізофонія

Точної цифри немає. Дослідники користуються різними опитувальниками й порогами, тому результати не можна порівнювати напряму. Наскільки все залежить від порогу, добре видно на прикладі великої національно репрезентативної вибірки дорослих у США: 78,5 відсотка мали чутливість до таких звуків, але клінічного рівня мізофонія сягала лише в 4,6 відсотка. Виходить, неприємні відчуття від чужого чавкання знайомі більшості, а стан, який справді заважає жити, трапляється значно рідше. До того ж термін з'явився лише на початку 2000-х і досі не увійшов до офіційних класифікацій, тож багато хто з такими реакціями може навіть не здогадуватися, що їхній стан має назву.

Серед тих, хто доходить до клініки, переважають жінки: в амстердамській вибірці їх було 69 відсотків. У загальній американській вибірці вищі показники теж мали жінки, а ще люди, молодші за 55 років, ті, хто ніколи не був у шлюбі, і люди з нижчим доходом.

Що відбувається в мозку

Слух у людей із мізофонією, як правило, у нормі. Аудіометрію пройшли 109 амстердамських пацієнтів, і лише в трьох виявили однобічне зниження слуху. Проблема не у вухах, а в тому, як мозок оцінює звук.

Засновники терміна пояснюють мізофонію як закріплений умовний рефлекс. Слухова система через неусвідомлювані зв'язки поєднується з лімбічною системою, яка відповідає за емоції, і з вегетативною нервовою системою, що керує серцебиттям і потовиділенням. Самі слухові шляхи при цьому працюють як звичайно: змінюється не те, як людина чує, а те, яку емоційну вагу мозок надає певному звуку.

Нейровізуалізація підтримує думку, що справа в оцінці звуку. Коли амстердамська група показувала учасникам у томографі відеокліпи з тригерами, у людей із мізофонією посилено активувалися острівцева та передня поясна кора, а також ділянка скроневої кори, пов'язана зі слухом. Водночас з'являлися гнів, відраза й смуток, а пульс пришвидшувався. Острівцева кора входить до мережі, яка визначає, на які сигнали варто звернути увагу, і це узгоджується з досвідом людей, для яких тригер неможливо пропустити повз вуха. Для самої людини це пояснення має й практичне значення: мізофонія — не примха, не погане виховання й не надмірна вибагливість, а реакція, яка має помітний слід у роботі мозку.

Коли починається мізофонія і з чим поєднується

Перші ознаки зазвичай помічають у дитинстві або на початку підліткового віку. У великій клінічній вибірці дорослих середній вік початку становив близько 13 років, а в 93 відсотків симптоми наростали поступово. У національній американській вибірці люди з клінічним рівнем мізофонії так само пов'язували її початок із дитинством чи підлітковими роками й описували симптоми як стійкі.

Сімейний слід теж помітний: третина людей із мізофонією мають родичів зі схожими симптомами. Утім, говорити про спадкову природу стану ще зарано: консенсусний комітет свідомо залишив це питання поза визначенням через брак доказів.

Мізофонія не обов'язково йде в парі з іншими розладами. У 72 відсотків амстердамських пацієнтів супутнього психічного розладу не знайшли. Серед решти найчастіше траплялися риси обсесивно-компульсивного розладу особистості (26 відсотків), розлади настрою (10), СДУГ (5) і розлади аутистичного спектра (3). Виражений перфекціонізм мали майже всі.

Консенсусне визначення перелічує стани, з якими мізофонія може поєднуватися: тривожні розлади й розлади настрою, розлади особистості й обсесивно-компульсивного спектра, посттравматичний стресовий розлад, аутизм і СДУГ. Водночас самі симптоми мізофонії не повинні краще пояснюватися котримсь із цих станів. Частота супутніх діагнозів помітно різниться між дослідженнями: серед дорослих пацієнтів амстердамської клініки більшість їх не мала, а в дітей, про яких ідеться нижче, вони траплялися значно частіше.

Важливо й інше: кожен четвертий, кого направили до амстердамської клініки з підозрою на мізофонію, насправді її не мав. Схожі скарги можуть пояснюватися іншими станами, тому самодіагностика за статтею в інтернеті не замінює розмови з фахівцем.

Мізофонія в дітей і підлітків

У дітей мізофонія може починатися раніше, ніж у дорослих. У дослідженні 102 дітей і підлітків від 8 до 17 років середній вік початку становив 8,8 року. Тригери ті самі: звуки їжі турбували 96 відсотків, дихання — 84, звуки горла — 66, постукування — 54.

Роздратування, словесна агресія, уникання й вплив на родину траплялися майже в кожної дитини. Сімейне життя страждало в 93 відсотків, спільних трапез уникали 76 відсотків, а 84 відсотки їли окремо або за особливих умов. На відміну від дорослих, діти часто відчували й тривогу. Хоча б один психіатричний діагноз мали 79 відсотків, найчастіше — депресія, теперішня чи перенесена, і тривожні розлади.

Батьки майже неминуче підлаштовуються під дитину: годують її окремо, пересаджують за столом, вмикають фонову музику, перебудовують сімейний розпорядок. Деякі з таких поступок можуть бути цілком розумними, і відмовлятися від усього одразу не варто. Але якщо весь побут родини поступово підпорядковується тригерам, час зупинитися й подумати, чи не звужується через це світ дитини. Корисно разом із фахівцем розібратися, які домовленості допомагають дитині жити повноцінно, а які краще м'яко й поступово скорочувати.

Якщо через звуки в дитини трапляються спалахи люті, а родина вже перебудувала побут, варто звернутися до фахівця: дитячий психолог при істериках та агресії допоможе розібратися, що стоїть за реакціями, і домовитися про правила, які не шкодять ні дитині, ні решті сім'ї.

Як жити з мізофонією: що допомагає щодня

Люди з мізофонією зазвичай уже мають власний набір способів захисту. В амстердамській вибірці 99 відсотків вмикали музику або виходили з приміщення, а 86 відсотків користувалися берушами. Ціна цього — час: 32 відсотки пацієнтів щодня витрачали на уникання тригерів від трьох до восьми годин, а 9 відсотків — понад вісім.

Проте навіть найкращі навушники із шумозаглушенням — це захист, а не розв'язання проблеми. Вони найкраще працюють як частина ширшого плану, а не як єдиний спосіб витримати спільну вечерю. Ось що можна спробувати самостійно:

• маскувати звук, а не терпіти: тиха музика чи фоновий шум під час спільної їжі знижують помітність тригерів;
• пояснити близьким, що реакція не оцінює їхні манери, і домовитися про прості правила замість взаємних докорів;
• помічати, за яких обставин реакція сильніша, і планувати складні ситуації заздалегідь;
• на роботі чи в навчанні попросити тихіше місце або дозвіл працювати в навушниках, коротко й без звинувачень пояснивши причину колегам;
• робити коротку паузу: вийти, кілька разів повільно видихнути й повернутися — це краще, ніж зірватися; більше способів — у статті про управління гнівом;
• стежити, щоб уникання не розросталося: якщо безпечних місць і людей стає дедалі менше, настав час по допомогу.

Розмову з рідними краще починати не за столом і не одразу після сварки, а в спокійну хвилину. Говоріть про власний стан, а не про чужі манери: «мені фізично важко, коли поруч чавкають, і я не хочу через це зриватися на тебе». Разом легше знайти компроміс, який влаштує обох: музика за вечерею, інше розсаджування, умовний знак, коли потрібна пауза.

Як лікують мізофонію

Єдиного методу першої лінії поки немає. Систематичний огляд 2023 року знайшов 33 роботи про лікування мізофонії, але серед них було лише одне рандомізоване контрольоване дослідження, одне відкрите, а решта 31 — описи окремих випадків. Найчастіше серед них застосовували когнітивно-поведінкову терапію, і саме вона показала найкращі результати.

У згаданому рандомізованому дослідженні 54 дорослі три місяці щотижня займалися в групі когнітивно-поведінкової терапії або чекали своєї черги. Програма вчила переключати увагу з тригера на завдання, знижувати фізіологічне збудження, помічати позитивні емоції та змінювати сприйняття самого звуку. Для рідних провели окреме заняття. Помітне покращення мали 37 відсотків учасників терапії проти жодного в групі очікування, і ефект зберігся через рік. Серед тих, хто пройшов курс до кінця, покращилися 56 відсотків.

Інші підходи вивчені гірше. Для терапії прийняття та відповідальності й діалектичної поведінкової терапії поки є здебільшого описи окремих випадків, а практики усвідомленості, за оцінкою авторів огляду, можуть допомогти ставитися до неприємних відчуттів без осуду. Для дітей і підлітків доказова база ще скромніша, тож терапію для них підбирають індивідуально й зазвичай залучають до роботи батьків.

Засновники терміна лікують мізофонію поєднанням консультування та звукової терапії, яке має поступово послабити зв'язок між звуком і сильною емоцією. Вони описують успіх такого підходу у 82 відсотків пацієнтів, але без контрольної групи, тож до цієї цифри варто ставитися обережно. Класична експозиція, яка добре працює при фобіях, тут не загальноприйнята: частина людей із мізофонією не вважає її доречною, а деякі автори застерігають, що вона може зашкодити.

Щодо ліків є лише описи окремих випадків, тож перевіреного медикаментозного лікування мізофонії немає. Автори огляду підсумовують, що ця галузь тільки зароджується, а найміцніші на сьогодні дані стосуються психологічних методів.

Коли варто звернутися до фахівця

Мізофонія не обов'язково потребує терапії, якщо реакція помірна й не заважає жити. Звернутися варто, якщо:

• на уникання звуків щодня йдуть години;
• через звуки ви їсте окремо, відмовляєтеся від зустрічей, змінюєте роботу чи житло;
• спалахи гніву руйнують стосунки з близькими або колегами;
• з'являються пригніченість, безсоння чи думки про те, щоб завдати собі шкоди, — у такому разі по допомогу варто звернутися якнайшвидше;
• реакції дитини заважають їй навчатися, спілкуватися з друзями чи проводити час із родиною.

Для першого кроку можна пройти тест на гнів: він покаже, наскільки роздратування зараз впливає на настрій, сон і стосунки. Це орієнтир, а не діагноз мізофонії. Фахівець допоможе відрізнити мізофонію від гіперакузії, тривожних станів чи СДУГ, підібрати формат допомоги, а за потреби направить до аудіолога чи лікаря.

Джерела

• Swedo SE, Baguley DM, Denys D та ін. Consensus Definition of Misophonia: A Delphi Study. Frontiers in Neuroscience, 2022; 16:841816. DOI: 10.3389/fnins.2022.841816 · PMID: 35368272 · Повний текст
• Jager I, de Koning P, Bost T, Denys D, Vulink N. Misophonia: Phenomenology, comorbidity and demographics in a large sample. PLoS One, 2020; 15(4):e0231390. DOI: 10.1371/journal.pone.0231390 · PMID: 32294104 · Повний текст
• Mattson SA, D'Souza J, Wojcik KD, Guzick AG, Goodman WK, Storch EA. A systematic review of treatments for misophonia. Personalized Medicine in Psychiatry, 2023; 39–40:100104. DOI: 10.1016/j.pmip.2023.100104 · PMID: 37333720 · Повний текст
• Schröder A, van Wingen G, Eijsker N та ін. Misophonia is associated with altered brain activity in the auditory cortex and salience network. Scientific Reports, 2019; 9(1):7542. DOI: 10.1038/s41598-019-44084-8 · PMID: 31101901 · Повний текст
• Jastreboff PJ, Jastreboff MM. The neurophysiological approach to misophonia: Theory and treatment. Frontiers in Neuroscience, 2023; 17:895574. DOI: 10.3389/fnins.2023.895574 · PMID: 37034168 · PMC: PMC10076672
• Dixon LJ, Schadegg MJ, Clark HL, Sevier CJ, Witcraft SM. Prevalence, phenomenology, and impact of misophonia in a nationally representative sample of U.S. adults. Journal of Psychopathology and Clinical Science, 2024; 133(5):403–412. DOI: 10.1037/abn0000904 · PMID: 38780601
• Guzick AG, Cervin M, Smith EEA та ін. Clinical characteristics, impairment, and psychiatric morbidity in 102 youth with misophonia. Journal of Affective Disorders, 2023; 324:395–402. DOI: 10.1016/j.jad.2022.12.083 · PMID: 36584703
• Jager IJ, Vulink NCC, Bergfeld IO, van Loon AJJM, Denys DAJP. Cognitive behavioral therapy for misophonia: A randomized clinical trial. Depression and Anxiety, 2021; 38(7):708–718. DOI: 10.1002/da.23127 · PMID: 33336858