Патологічний брехун: чому людина бреше без причини і що з цим робити

Вигадана зустріч, неіснуючий родич, історія про диплом, якого ніколи не було. Коли брехню викривають, людина не кається, а змінює деталі й розповідає нову версію. Найбільше збиває з толку те, що вигоди в цьому часто немає: неправда стосується дрібниць, які легко перевірити.

Такий патерн має давню назву — патологічна брехня. Розповідаємо, звідки взялося це поняття і чи є воно діагнозом, скільки брешуть звичайні люди, за якими ознаками патологічного брехуна відрізняють від людини, яка просто часто прикрашає, що кажуть дослідження мозку, чим цей стан відрізняється від розладів особистості й конфабуляції, коли брехня дитини є нормою і як поводитися близьким.

Звідки взялося поняття патологічної брехні

Уперше це явище докладно описав німецький лікар Антон Дельбрюк у 1891 році. Він роками спостерігав за брехнею п'ятьох пацієнтів і дійшов висновку, що вона настільки незвичайна, що заслуговує на окрему назву, — так з'явився термін «pseudologia phantastica». Цікаво, що Дельбрюк вважав брехливість рисою, яка у легкій формі властива кожній здоровій людині, але в окремих випадках набуває хворобливого значення.

Класичне визначення дали у 1915 році Вільям Гілі та Мері Тенні Гілі. На їхню думку, патологічна брехня — це вигадування, цілком непропорційне до будь-якої помітної мети. Вона рідко стосується однієї події й зазвичай тягнеться роками, тобто є рисою, а не епізодом. Автори вивчили 1000 юних правопорушників-рецидивістів: надмірною брехливістю вирізнялися 15 відсотків хлопців і 26 відсотків дівчат, але справжніх патологічних брехунів, за їхнім визначенням, було лише 8–10 на тисячу.

Сучасні дослідники розвивають цю думку: про патологію свідчить не окремий випадок неправди, а стійкий патерн, який тягнеться місяцями чи роками і проявляється в різних ситуаціях та з різними людьми.

Попри понад століття досліджень, окремого діагнозу для патологічної брехні немає ні в Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду, ні в американському DSM-5-TR. Брехня фігурує лише як ознака інших станів, наприклад антисоціального розладу особистості. Дослідники, які вивчають це явище, пропонують визнати його окремим станом і вже сформулювали для нього критерії, про які йдеться нижче.

Скільки брешуть звичайні люди

Щоб зрозуміти, що таке надмірна брехня, варто знати норму. У національному опитуванні 1000 дорослих у США 60 відсотків сказали, що за останню добу не збрехали жодного разу, а майже половину всієї брехні розповіли лише 5 відсотків учасників. Дослідники назвали цю групу «плідними брехунами». Коли опитування повторили серед японських студентів, картина виявилася схожою: 11,1 відсотка учасників розповіли 59,3 відсотка всієї неправди.

Повністю чесних людей при цьому майже немає: 96,4 відсотка японських учасників визнали, що хоча б раз брехали протягом останнього місяця. Частіше за інших брехали студенти з вираженими макіавеллістськими й психопатичними рисами, яким менше заважало почуття провини.

Отже, люди брешуть дуже нерівномірно: більшість робить це зрідка, а основну частину неправди розповідає невелика група. Тож сама по собі часта брехня ще не означає патології. Інша річ, коли неправда в парі стає постійним тлом і довіра поступово зникає. У такій ситуації допомагає сімейний психолог, який працює з обома партнерами.

Ознаки патологічного брехуна

Найбільше даних про патологічну брехню зібрали дослідники Д. Кертіс і К. Гарт. У 2020 році вони опитали 623 дорослих, і 13 відсотків учасників сказали, що вважають себе патологічними брехунами або що так їх називають інші. Автори застерігають, що вибірку частково набирали на тематичних форумах, тож ця частка, імовірно, завищена.

Порівняння виявилося показовим. Люди з цієї групи брехали в середньому майже 10 разів на добу, тоді як решта — близько трьох. У 87 відсотків такий патерн тривав пів року й довше, у 54 відсотків — понад п'ять років, а в 62 відсотків почався у 10–20 років. Вони частіше казали, що брехня виходить з-під контролю, полегшує тривогу, трапляється «без причини» й розростається з першої неправди.

На основі цих даних автори запропонували визначення: стійкий, всеосяжний і часто нав'язливий патерн надмірної брехні, який помітно порушує життя, завдає страждань, створює ризик для людини чи інших і триває понад шість місяців.

Важлива деталь: учасники, які брехали так само часто, але не вважали себе патологічними брехунами, за кількістю неправди від першої групи не відрізнялися. Зате в них було менше страждань, ризиків і проблем у житті. Отже, патологічну брехню визначає не лише частота, а й те, що вона робить із життям людини.

Огляди клінічних описів виділяють і спільні риси самих вигадок. Історії повторюються роками, нерідко розростаються в заплутані сюжети, підносять оповідача в очах слухачів і розповідаються не заради грошей чи іншої прямої вигоди. На відміну від людини з маренням, патологічний брехун, якому показали факти, здатен визнати неправду.

Хто частіше стикається з цим станом, сказати складно. Серед 55 випадків, описаних у літературі до 2024 року, чоловіки становили 72,7 відсотка, але в інших роботах співвідношення було рівним або переважали жінки, тож автори визнають, що дані про стать суперечливі. За клінічним оглядом, у середньому така брехня починається близько 16 років, а вперше про неї повідомляють приблизно у 22.

Чому людина бреше без видимої вигоди

Дослідники вважають, що патологічного брехуна рухає переважно внутрішня потреба, а не зовнішня винагорода: брехня стає самоціллю. У систематичному огляді 2026 року, який об'єднав 55 описаних випадків, найчастішими мотивами були самозвеличення (38,2 відсотка), бажання привернути увагу (36,4) і прагнення отримати роль хворого (29,1).

Теми вигадок теж повторюються. Найчастіше люди брехали про здоров'я чи вживання речовин (67,3 відсотка), про освіту й роботу (43,6), про життєві події (38,2) і про власну особу, аж до самозванства (32,7). Кожен п'ятий вигадував неіснуючих родичів, стосунки чи смерті.

Автори клінічних оглядів звертають увагу на спільну нитку багатьох випадків: брехня компенсує сором і підтримує вразливу самооцінку. Серед можливих факторів середовища називають дитячу травму, нехтування й неблагополучну родину, хоча кількісних даних про це поки немає. Якщо ви помічаєте, що прикрашаєте себе в розповідях, бо без цього почуваєтеся «недостатньо», корисно пройти тест на самооцінку.

Що відбувається в мозку

Досліджень мозку небагато, і вибірки в них малі. У 2005 році науковці порівняли 12 людей із вираженою схильністю до брехні та маніпуляцій із 16 учасниками з антисоціальними рисами і 21 учасником без таких рис. У першій групі білої речовини в префронтальній корі було на 22–26 відсотків більше, ніж в обох контрольних групах. Автори припустили, що це дає більше когнітивних ресурсів для брехні, але застерегли, що механізм брехні значно складніший.

До висновків цієї роботи варто підходити обережно. До групи «брехунів» зараховували людей за кількома різними ознаками — частою брехнею, схильністю ошукувати й маніпулювати або вигадуванням хвороб заради лікарняних, а жінка серед них була лише одна. Такі результати показують зв'язок, а не причину: невідомо, чи ці особливості мозку передують брехні, чи формуються внаслідок неї. Тож знімок мозку не допоможе з'ясувати, чи є в конкретної людини патологічна брехня: такі дослідження для цього не призначені, а висновки про стан робить фахівець під час розмови.

Патологічна брехня, розлади особистості й конфабуляція: у чому різниця

Брехня трапляється при багатьох станах, і розрізняють їх насамперед за метою:

• антисоціальний розлад особистості — людина систематично обманює й ошукує інших заради вигоди або щоб маніпулювати ними, а брехливість прямо входить до діагностичних критеріїв цього розладу;
• нарцисичний розлад — вигадані історії служать самозвеличенню, докладніше про це в статті про нарцисизм;
• межовий розлад особистості — брехня, за оглядами, трапляється нерідко й може бути пов'язана зі страхом втратити стосунки;
• штучний розлад, відомий як синдром Мюнхгаузена, — людина вдає хворобу або викликає її ознаки, щоб отримати роль хворого, тоді як патологічний брехун хворим здаватися не прагне;
• конфабуляція — так звана чесна брехня: людина заповнює прогалини в пам'яті вигаданими спогадами, щиро вірить у них і не має наміру обманути;
• марення — людина не здатна прийняти докази, тоді як патологічний брехун, коли його викривають, може визнати частину неправди або змінити історію.

Назва синдрому Мюнхгаузена відсилає до літературного барона, який уславився неймовірними розповідями про власні подвиги. Проте вигадки при штучному розладі обертаються передусім навколо хвороби, тоді як патологічний брехун може фантазувати про що завгодно: освіту, роботу, родину чи власне минуле.

Водночас патологічна брехня може поєднуватися з іншими станами. В огляді 55 випадків розлади особистості мали 27,3 відсотка людей, депресивні розлади — 16,4, наслідки травми чи стресу — ще 16,4, а вживання психоактивних речовин — 30,9. Утім, за спостереженням клініцистів, патологічні брехуни нечасто мають антисоціальний розлад особистості.

Коли брехня дитини є нормою

Брехня в дитинстві — звичайний етап розвитку. Перші спроби сказати неправду діти роблять ще в ранньому віці, часто щоб приховати якусь провину. Для цього дитина вже має розуміти, що інша людина може чогось не знати, тож поява брехні свідчить і про дозрівання мислення. За оглядом 2005 року, дитячі фантазії, які заперечують реальність, допомагають розвиватися й захищатися, але якщо вони переходять у доросле життя, це вже ознака проблеми.

Батькам варто пам'ятати й про власний приклад. Доросла людина, яка пригадує, що батьки часто обманювали її в дитинстві, частіше бреше батькам і сама. Це невелике кореляційне дослідження, але воно нагадує, що чесність у родині починається з дорослих.

На практиці це означає не залякувати дитину вигаданими наслідками, не обіцяти того, чого не збираєтеся виконати, і вголос визнавати власні помилки. Якщо ж дитина збрехала, розмову варто вести про сам вчинок і про те, як його виправити, а не про те, яка вона «погана».

Якщо дитина-підліток бреше постійно, навіть без користі, і брехня руйнує її стосунки з однолітками й учителями, це привід звернутися до фахівця: за даними опитування, у більшості людей патологічна брехня починається саме в підлітковому віці.

Як поводитися з патологічним брехуном

Чесно скажемо: науково перевірених порад для партнерів і батьків патологічного брехуна поки немає. Є лише непрямі дані. Найбільше патологічна брехня руйнує соціальні стосунки, а в оглянутих описах випадків нестабільні сімейні чи романтичні стосунки мали 69 відсотків людей. У дослідженні Кертіса й Гарта ті, хто знав патологічного брехуна, страждали від його брехні навіть сильніше, ніж він сам.

Реакція на викриття буває різною. У 55 описаних випадках після першої конфронтації брехню визнали 36,4 відсотка людей, 27,3 відсотка змінили історію або перейшли до іншої, 23,6 відповіли злістю чи суперечкою, а 12,7 заперечували. Ось кілька орієнтирів, які спираються на ці спостереження і на загальні принципи роботи з довірою:

• перевіряти факти, а не сперечатися про історії: доказ спокійно називають один раз, без допиту;
• говорити про конкретну поведінку та її наслідки, а не навішувати ярлик «брехун»;
• захищати себе: не брати на віру важливі фінансові чи юридичні обіцянки без документів;
• не прикривати брехню перед іншими й не брати на себе відповідальність за її наслідки;
• подбати про власний стан, адже жити поруч із постійною неправдою виснажливо;
• сприймати серйозно слова про думки про самогубство, навіть якщо людину щойно викрили в брехні, і в такому разі одразу шукати фахову допомогу.

Для такої розмови краще обрати спокійний момент, а не хвилину одразу після чергового викриття, коли напружені обоє. Розповідайте про власні почуття і про те, що відбувається з довірою між вами, замість того щоб доводити, хто правий. Якщо неправда зачіпає спільні гроші, житло чи дітей, домовтеся про прозорі правила: доступ до важливих документів для обох і письмові домовленості. А коли людина сама визнає, що не може зупинитися, підтримайте її рішення звернутися до фахівця, не перетворюючись при цьому на наглядача.

Більше про те, як реагувати на неправду в повсякденні, — у статті як справлятися з обманом.

Чи лікується патологічна брехня

Рандомізованих досліджень лікування патологічної брехні не існує: на момент підготовки статті пошук у медичній базі PubMed за відповідними фільтрами не дає жодного результату. Ефективність психотерапії при цьому стані систематично не вивчали, тож усі рекомендації спираються на досвід клініцистів і поодинокі описи випадків.

Попри це, огляди сходяться в кількох принципах. Основою називають довірливі стосунки з терапевтом і неупереджене ставлення: людину варто бачити не як «брехуна», а як когось із вразливою самооцінкою. У двох описаних випадках краще працював інтерес до самої людини, ніж до її вигадок, а жорстка конфронтація, навпаки, посилювала вигадування. Важливо також розпізнати й лікувати супутні стани — депресію, тривогу, наслідки травми, залежності, розлади особистості — і, якщо можливо, залучати родину.

Когнітивно-поведінкову терапію згадують серед можливих варіантів, але жодне джерело не називає її стандартом лікування. Оптимальний підхід досі не визначений, зокрема тому, що патологічна брехня поки не має статусу окремого діагнозу. Робота з психотерапевтом, зокрема психотерапевт онлайн, дає змогу поступово розібратися, яку функцію виконує брехня і чим її можна замінити.

Оцінка стану спирається насамперед на докладну розмову з фахівцем і на історію брехні за тривалий час. Цінними бувають і відомості від близьких, якщо людина погоджується їх залучити: родина часто бачить картину ширше. Ускладнює оцінку й те, що патологічна брехня може поєднуватися зі звичайною брехнею заради вигоди.

Коли варто звернутися до фахівця

Щоб зрозуміти, чи потрібна допомога, варто дивитися не лише на те, як часто звучить неправда. Важить також, чи може людина її контролювати, яку роль брехня відіграє в її житті і чим вона обертається для стосунків, роботи й фінансів. Звернутися по допомогу варто, якщо:

• брехня триває місяцями чи роками й повторюється майже щодня;
• ви помічаєте, що брешете навіть тоді, коли в цьому немає сенсу, і не можете зупинитися;
• через неправду руйнуються стосунки, з'являються проблеми на роботі, з грошима чи законом;
• брехня супроводжується пригніченістю, тривогою, вживанням алкоголю чи інших речовин;
• близька людина постійно бреше, і ви вже не розумієте, чому вірити, а чому ні.

Фахівець допоможе відрізнити патологічну брехню від проявів інших станів, підібрати формат роботи й за потреби направить до лікаря.

Джерела

• Curtis DA, Hart CL. Pathological Lying: Theoretical and Empirical Support for a Diagnostic Entity. Psychiatric Research and Clinical Practice, 2020; 2(2):62–69. DOI: 10.1176/appi.prcp.20190046 · PMID: 36101870 · Повний текст
• Dike CC, Baranoski M, Griffith EE. Pathological lying revisited. Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law, 2005; 33(3):342–349. PMID: 16186198 · Повний текст
• Daiku Y, Serota KB, Levine TR. A few prolific liars in Japan: Replication and the effects of Dark Triad personality traits. PLoS One, 2021; 16(4):e0249815. DOI: 10.1371/journal.pone.0249815 · PMID: 33857197 · Повний текст
• Santos RM, Zanette S, Kwok SM, Heyman GD, Lee K. Exposure to Parenting by Lying in Childhood: Associations with Negative Outcomes in Adulthood. Frontiers in Psychology, 2017; 8:1240. DOI: 10.3389/fpsyg.2017.01240 · PMID: 28824477 · Повний текст
• Healy W, Healy MT. Pathological Lying, Accusation, and Swindling: A Study in Forensic Psychology. Boston: Little, Brown, and Company, 1915.
• Kainth T, Sharma V, Suri RK та ін. Pseudologia fantastica: a systematic review of sociodemographic features and psychiatric comorbidities. Annals of Medicine and Surgery, 2026; 88(7):4487–4497. DOI: 10.1097/MS9.0000000000005151 · PMID: 42433822 · PMC: PMC13354346
• Kainth T, Gunturu S. Pseudologia Fantastica. In: StatPearls. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing, 2024. NCBI Bookshelf ID: NBK606104 · PMID: 39163430
• Yang Y, Raine A, Lencz T, Bihrle S, LaCasse L, Colletti P. Prefrontal white matter in pathological liars. British Journal of Psychiatry, 2005; 187:320–325. DOI: 10.1192/bjp.187.4.320 · PMID: 16199789