Ірвін Ялом (нар. 1931): групова психотерапія, граничні турботи, навчальні романи

Мало хто з психотерапевтів має таку подвійну аудиторію, як Ірвін Ялом. Його підручник із групової терапії студенти конспектують перед іспитами, а романи на кшталт «Коли Ніцше плакав» читають люди, які ніколи не бували в кабінеті психолога. Американський психіатр, професор-емерит Стенфордського університету, він описав, що саме змінює людей у групі, і дав екзистенційній психології клінічну мову, якою можна працювати в конкретній сесії.

Третя частина його спадку — жанр: він навчав терапії через історії з кабінету й романи, які сам називає навчальними. У фахову мову з його книжок увійшли «терапевтичні чинники групи», робота «тут і тепер», чотири граничні турботи людського існування. А під усім цим лежить переконання з автобіографічної нотатки автора: для кожного пацієнта терапію треба будувати заново, бо кожен приносить унікальну історію.

Хто такий Ірвін Ялом

Народився він 13 червня 1931 року у Вашингтоні, у родині іммігрантів зі Східної Європи, які тримали продуктову крамницю. Про дитинство пише як про час, коли прихистком були бібліотечні книжки, і зізнається, що вже тоді вирішив: написати роман — найкраще, що може зробити людина. Ця рання мрія багато пояснює в подальшому шляху.

Медицину майбутній психіатр обрав тому, що вона здавалася найближчою до великої літератури, а психіатрію — ще до початку навчання. Диплом лікаря отримав у Бостонському університеті, резидентуру пройшов в Університеті Джонса Гопкінса, а академічне життя пов'язав зі Стенфордом, де нині має звання професора-емерита психіатрії. Проте сам він визнає, що з роками дедалі більше віддалявся від психіатричного мейнстріму, який, на його думку, економічні чинники штовхають до діагнозу за симптомами й однакових коротких протоколів для всіх.

Групова психотерапія: група як мікросвіт

Першою книжкою став підручник The Theory and Practice of Group Psychotherapy (теорія і практика групової психотерапії, 1970). Шосте видання 2020 року вийшло у співавторстві з Моліном Лещем (Molyn Leszcz). Успіх книжки автор пояснює двома речами: вона спирається на найкращі доступні емпіричні дані й водночас пронизана короткими людськими історіями — студенти роками кажуть йому, що вона читається як роман.

Центральне поняття підручника — терапевтичні чинники, тобто механізми, через які група змінює людину. У класичному переліку їх одинадцять: вселяння надії, універсальність, передавання інформації, альтруїзм, коригувальне повторення досвіду первинної сім'ї, розвиток навичок спілкування, наслідувальна поведінка, міжособистісне научіння, згуртованість, катарсис та екзистенційні чинники. Як ці механізми розгортаються в житті конкретної групи, пояснює сторінка про групову динаміку.

Особливу вагу учасники надають універсальності — відкриттю, що інші мають схожі страхи й соромні думки. Ялом і Лещ описують людей, які приходять у групу з відчуттям, що вони «унікальні у своєму нещасті». Щойно хтось інший вимовляє вголос те саме, ізоляція тріскає і сором слабшає.

Друга опора — робота тут і тепер. Ялом розвинув міжособистісну модель групи, яка бере початок в ідеях Гаррі Стека Саллівана: з часом група стає соціальним мікрокосмом, де кожен відтворює звичні для себе способи стосунків. Тому ведучий раз у раз повертає розмову від розповідей про життя «там» до того, що відбувається між учасниками в цій кімнаті. Для людини, яка обирає групову психотерапію, це означає: група — не лекція про стосунки, а місце, де їх можна помітити й спробувати змінити просто під час зустрічі.

Екзистенційна психотерапія: чотири граничні турботи

1980 року вийшла Existential Psychotherapy (екзистенційна психотерапія) — книжка понад п'ятсот сторінок, яку автор згадує як «підручник для курсу, якого тоді ще не існувало». Екзистенційну терапію практикували й раніше, але розрізнено; тут її впорядковано довкола чотирьох граничних турбот (ultimate concerns): смерті, свободи, екзистенційної ізоляції та безглуздості. Кожній відведено окрему частину, а частина про свободу розгортається в теми відповідальності й волі. Важливіший за сам перелік інший її внесок: книжка показує, як конфлікт довкола кожної турботи проступає в характері й психопатології і як це знання допомагає лікуванню.

Спирається вона не лише на філософію й літературу, а й на клінічний досвід і емпіричні дослідження. Показовий приклад — рандомізоване дослідження Шпіґеля, Блум і Ялома (1981): 86 жінок із метастатичним раком грудей протягом року відвідували щотижневі групи підтримки або входили до контрольної групи. Групи говорили про стосунки з близькими й лікарями та про те, як жити якомога повніше перед обличчям смерті. Їхні учасниці мали нижчі показники емоційного розладу, рідше вдавалися до дезадаптивних способів подолання й мали менше фобічних реакцій.

Ялома часто ставлять поруч із двома іншими екзистенційними авторами, але акценти в них різні. Ролло Мей писав передусім про нормальну й невротичну тривогу, свободу і волю; Віктор Франкл будував логотерапію довкола волі до сенсу. Стенфордський психіатр зосереджений на клінічному: карта граничних турбот, з якою можна працювати в сесії, і стосунки, у яких відкритість терапевта допомагає клієнтові зняти власні захисти.

Найвідоміша з цих тем поза фахом — смерть. Для широкого читача він написав окрему книжку Staring at the Sun (вдивляючись у сонце, 2008) — про те, як зустріч зі скінченністю може зробити життя повнішим. Якщо тема болить особисто, корисно спершу розібратися, як працює страх смерті і коли з ним варто звернутися до фахівця: книжка може підтримати, але не замінює терапії.

Обидві лінії відповідають на різні запитання. Групова терапія шукає, що лікує у стосунках між учасниками, а екзистенційна терапія працює з тим, як людина зустрічає смерть, свободу, ізоляцію й потребу в сенсі.

Навчальні романи й історії з кабінету

Щоб навчати екзистенційної терапії ширше, психіатр звернувся до літератури. Спершу вийшла збірка з десяти історій практики Love's Executioner (1989; українською — «Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта»), де терапевт відверто говорить про власні почуття й помилки. Потім з'явилися романи «Коли Ніцше плакав» (1992) і «Брехуни на кушетці» (1996). Автор наголошує, що задумував їх як педагогічні твори, як навчальні романи — новий жанр, у якому терапію видно зсередини, разом із сумнівами того, хто її веде.

«Коли Ніцше плакав» — найвідоміший із них. Дія відбувається у Відні XIX століття, напередодні народження психоаналізу: Лу Саломе просить лікаря Йозефа Броєра допомогти Фрідріху Ніцше, що перебуває в глибокому відчаї, за допомогою експериментального «лікування розмовою». Броєр з'ясовує, що допомогти пацієнтові зможе лише тоді, коли зустрінеться з власними внутрішніми демонами; серед персонажів з'являється й молодий Зигмунд Фрейд. Роман здобув золоту медаль Commonwealth Club of California за найкращу художню прозу, а Ролло Мей назвав автора сильним оповідачем. У «Шопенгауері як ліках» (2005) дію перенесено в терапевтичну групу, яку роман показує сесія за сесією.

Фахівцеві варто розрізняти ці жанри. Фахові книжки — два підручники й The Gift of Therapy (2002; українською — «Дар психотерапії»), відкритий лист новому поколінню терапевтів із коротких розділів-порад: дозволити пацієнтові бути для вас важливим, створювати нову терапію для кожного, обережно користуватися самовідкриттям. Художні книжки добре передають атмосферу терапії, але не є ні протоколом, ні інструкцією для самолікування.

Що каже сучасна наука

Групова терапія має сьогодні солідну доказову базу. Огляд Марморош і колег (2022), що спирається на метааналітичні дані, підсумовує: при багатьох станах — тривожних розладах, депресії, горі, розладах харчової поведінки, шизофренії — групова терапія не поступається індивідуальній. Водночас автори зауважують, що універсальність, яку учасники вважають одним із найдієвіших чинників, рідко вимірюють як окремий результат: дослідження здебільшого рахують симптоми.

Модель терапевтичних чинників залишається радше описовою картою, ніж строго перевіреною теорією, проте окремі її положення знайшли підтвердження. Голдберг і Гойт (2015) простежили 207 учасників 22 міжособистісних груп: те, як людина описувала свій стиль стосунків до початку групи, передбачало, як її оцінювали вже в групі — і вона сама, і інші. Це прямий аргумент на користь ідеї соціального мікрокосму. Ферізай і колеги (2025) застосували ті самі чинники до 6745 коментарів в онлайн-спільнотах психологічної підтримки: надія, згуртованість і альтруїзм там є, а чинники, яким потрібна жива взаємодія, трапляються рідко.

З екзистенційною терапією картина стриманіша. Метааналіз Воса, Крейга й Купера (2015) охопив 15 рандомізованих досліджень і 1792 учасників. Терапії сенсу дали великий ефект щодо відчуття сенсу життя (d = 0,65) і помірний — щодо тривоги й депресії (d = 0,47), підтримувально-експресивна терапія — невеликий (d = 0,20), а досвідно-екзистенційні й когнітивно-екзистенційні підходи — незначущий. Досліджень мало, і їхня якість невисока, тож висновок стриманий: ефект є лише в частини форм, найпереконливіше — у структурованих програм про сенс для людей із тяжкими соматичними хворобами. Доказову базу мають різні напрями психотерапії, і жоден не є універсальною відповіддю.

Вплив

Найвідчутніший слід — у підготовці фахівців: підручник із групової терапії понад пів століття входить до навчальних програм, а поняттями «терапевтичні чинники» і «тут і тепер» користуються терапевти різних шкіл. Екзистенційна терапія завдяки книжці 1980 року отримала структуру, яку можна викладати. Друге коло впливу — читачі: книжки Ялома перекладено понад двадцятьма мовами, і для багатьох людей вони стали першим уявленням про те, як виглядає терапія зсередини.

У пізній книжці «Сердечна година» (Hour of the Heart, 2024), написаній разом із сином Бенджаміном, автор розповідає, як перебудував практику на одноразові годинні консультації, де терапевт відкрито працює з тим, що відбувається тут і тепер. За даними офіційного сайту, нині пацієнтів він уже не консультує.

Головні праці

• The Theory and Practice of Group Psychotherapy (1970; шосте видання — 2020) — базовий підручник: терапевтичні чинники, робота тут і тепер, ведення групи.
• Existential Psychotherapy (1980) — систематичний виклад екзистенційної терапії довкола чотирьох граничних турбот.
• «Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта» (1989) — десять історій із кабінету, добрий перший крок для читача без фахової підготовки.
• «Коли Ніцше плакав» (1992) — навчальний роман про вигадану зустріч Ніцше й Броєра.
• «Брехуни на кушетці» (1996) — роман про межі й спокуси з боку терапевта.
• «Матуся та сенс життя» (1999) — правдиві й вигадані історії про любов, втрату і зв'язок із матір'ю.
• «Дар психотерапії» (2002) — практичні поради для тих, хто починає працювати.
• «Шопенгауер як ліки» (2005) — роман про останній рік однієї терапевтичної групи.
• Staring at the Sun (2008) — книжка про страх смерті для широкого читача.

Міфи і факти про Ірвіна Ялома

Насправді	Поширений міф
Він лікар-психіатр, професор-емерит психіатрії Стенфордського університету	Ялом — психолог без медичної освіти
Екзистенційну терапію практикували й раніше; він її систематизував у книжці 1980 року	Ялом заснував екзистенційну психологію
Його групова модель — міжособистісна, з коренями в ідеях Саллівана	Ялом — класичний психоаналітик
«Коли Ніцше плакав» — вигадана історія, навчальний роман	Роман описує реальне лікування Ніцше в Броєра
За метааналітичними даними групова терапія при багатьох станах не поступається індивідуальній	Група — дешевша заміна «справжньої» індивідуальної терапії

Приклад із життя

Уявімо терапевтичну групу з восьми людей. Андрій розповідає, що на роботі його ніхто не чує: він говорить, а колеги перебивають. Ведуча помічає інше: поки Андрій говорив, двоє учасників перезирнулися, а сам він кілька разів урвав себе на півслові. Вона пропонує поговорити не про офіс, а про те, що відбувається зараз: «Андрію, чи відчуваєте ви, що вас чують тут?» З'ясовується, що тиха, повна застережень манера, через яку його «не чують» на роботі, повторюється і в групі — це і є соціальний мікрокосм. Одна з учасниць зізнається, що в неї те саме, і Андрій уперше відчуває універсальність замість сорому. Наступні тижні він пробує говорити пряміше, а група дає живий зворотний зв'язок. Саме так, за Яломом, група лікує: не порадами, а стосунками, які можна прожити й змінити тут і тепер.

Джерела

• Yalom I. D. Autobiographical Note. Офіційний сайт автора (там само — перелік книжок з анотаціями). yalom.com
• Yalom I. D. Existential Psychotherapy. New York: Basic Books, 1980. Internet Archive
• Marmarosh C. L. та ін. New horizons in group psychotherapy research and practice from third wave positive psychology: a practice-friendly review. Research in Psychotherapy: Psychopathology, Process and Outcome, 2022. DOI: 10.4081/ripppo.2022.643 · Повний текст
• Ferizaj D. та ін. Identifying Yalom's group therapeutic factors in anonymous mental health discussions on Reddit: a mixed-methods analysis using large language models, topic modeling and human supervision. Frontiers in Psychiatry, 2025. DOI: 10.3389/fpsyt.2025.1503427 · Frontiers
• Mahon L., Leszcz M. The Interpersonal Model of Group Psychotherapy. International Journal of Group Psychotherapy, 2017. DOI: 10.1080/00207284.2016.1218286 · PMID: 38449271.
• Goldberg S. B., Hoyt W. T. Group as social microcosm: within-group interpersonal style is congruent with outside group relational tendencies. Psychotherapy, 2015. DOI: 10.1037/a0038808 · PMID: 25985043.
• Spiegel D., Bloom J. R., Yalom I. Group support for patients with metastatic cancer: a randomized outcome study. Archives of General Psychiatry, 1981. DOI: 10.1001/archpsyc.1980.01780300039004 · PMID: 7235853.
• Vos J., Craig M., Cooper M. Existential therapies: a meta-analysis of their effects on psychological outcomes. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 2015. DOI: 10.1037/a0037167 · PMID: 25045907.