Адикція: що це, адиктивна поведінка, види, причини і що допомагає

Адикція (залежність, англ. addiction) — це стійкий патерн поведінки, за якого людина втрачає контроль над уживанням психоактивної речовини або над певною дією, віддає їй дедалі більше місця в житті й продовжує, попри шкоду. Адиктивна поведінка — ширше поняття: так називають спосіб змінювати свій психічний стан за допомогою речовин або постійної фіксації на якійсь діяльності — грі, ставках, покупках, роботі, екрані, — щоб утекти від напруги чи неприємних переживань. Адиктивна поведінка може лишатися епізодом, а про адикцію говорять тоді, коли контроль уже втрачено і це триває довго.

Нижче — чим адикція відрізняється від залежності, звички й захоплення, які її види визнані діагнозом, як вона формується, чому виникає не в кожного і що справді допомагає.

Адикція і залежність: одне й те саме?

У побуті ці слова — синоніми, і в українських текстах «адикцію» здебільшого перекладають саме як «залежність». У фаховій мові між ними є відтінок. Коли американські психіатри готували п'яте видання діагностичного посібника DSM, суперечка точилася відкрито: частина фахівців пропонувала зробити addiction загальним терміном, а слово dependence залишити лише для фізіологічного звикання — толерантності й синдрому відміни (Хасін та колеги, 2013).

Обидві головні класифікації розв'язали це по-своєму. Міжнародна класифікація хвороб МКХ-11 має спільний розділ «Розлади внаслідок уживання речовин або адиктивної поведінки». Для речовин у ньому зберігся діагноз «залежність», а для дій виділено окремий блок: розлад унаслідок азартних ігор (6C50) і ігровий розлад (6C51). Американський DSM-5-TR назвав розділ «Розлади, пов'язані з речовинами, та адиктивні розлади», замінив пару «зловживання — залежність» одним діагнозом — розладом уживання речовини, а з поведінкових визнав лише розлад через азартні ігри.

Звідси відповідь на поширене питання про «психологічну» і «фізичну» залежність: цей поділ застарів. За МКХ-11 залежність від речовини встановлюють, коли є щонайменше дві з трьох ознак — втрата контролю над уживанням, дедалі більший пріоритет уживання над іншими сферами життя, попри шкоду, і фізіологічні ознаки на кшталт толерантності чи синдрому відміни. Тобто тілесне звикання не обов'язкове. І навпаки: толерантність і відміна, що з'являються, коли людина приймає призначені ліки під наглядом лікаря, самі по собі розладу не означають.

У пострадянській психології, на якій виросла більшість українських підручників, поширене ширше розуміння. Цезар Короленко і Тетяна Донських (1990) описували адиктивну поведінку як одну з форм деструктивної поведінки: прагнення втекти від реальності, змінюючи свій психічний стан за допомогою речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах чи видах діяльності. Таке визначення зручне для профілактики, але воно описує стиль поведінки, а не діагностичні критерії.

	МКХ-11 (ВООЗ)	DSM-5-TR (Американська психіатрична асоціація)
Назва розділу	Розлади внаслідок уживання речовин або адиктивної поведінки	Розлади, пов'язані з речовинами, та адиктивні розлади
Речовини	Епізод чи патерн шкідливого вживання і залежність; 14 класів речовин	Один розлад уживання речовини: 11 критеріїв, поріг — 2
Поведінкові розлади	Азартні ігри (6C50) і ігровий розлад (6C51)	Лише азартні ігри; ігровий розлад в інтернеті — серед станів для подальшого вивчення
Тяжкість	Окремі діагнози для шкідливого вживання і для залежності	Легкий — 2–3 критерії, помірний — 4–5, тяжкий — 6 і більше
Тривалість	Зазвичай 12 місяців; за щоденного вживання — від 3 місяців	Критерії мають проявитися протягом 12 місяців
Фізичне звикання	Одна з трьох ознак залежності, не обов'язкова	Толерантність і відміну під час лікування під наглядом лікаря не враховують

Види адикцій: що визнано діагнозом, а що — ні

Адикції традиційно ділять на хімічні, пов'язані з психоактивними речовинами, і нехімічні, або поведінкові, де об'єктом стає дія. Для фахівця важливіший інший поділ: лише частина з них має статус діагнозу, решта лишається предметом досліджень і суперечок.

Вид	Що сюди належить	Статус у класифікаціях
Хімічні	Алкоголь, нікотин, інші психоактивні речовини, зокрема деякі ліки	Діагнози і в МКХ-11, і в DSM-5-TR
Азартні ігри й ставки	Казино, ставки, лотереї, онлайн і офлайн	Діагноз: МКХ-11 (6C50) і DSM-5-TR
Відеоігри	Комп'ютерні, мобільні й консольні ігри	Діагноз у МКХ-11 (6C51); у DSM-5-TR — стан для подальшого вивчення
Компульсивна сексуальна поведінка	Неконтрольовані сексуальні дії, що завдають шкоди	У МКХ-11 — розлад контролю імпульсів (6C72), не адикція
Їжа	Переїдання, так звана харчова залежність	Окремої залежності немає; компульсивне переїдання — розлад харчової поведінки (6B82)
Шопінг, робота, смартфон, соцмережі	Надмірні покупки, трудоголізм, неконтрольоване користування гаджетами	Окремих діагнозів немає, критерії обговорюються

Межа між визнаними й дискусійними видами проходить не там, де менше страждання, а там, де менше даних. Азартні ігри перенесли до розділу адиктивних розладів, бо доказів набралося достатньо, а дослідження інших поведінкових адикцій, за оцінкою робочої групи DSM-5, ще попередні (Хасін та колеги, 2013). Як утрата контролю над покупками перетворюється на борги й сором, ми розібрали в статті про шопоголізм.

Болісна прив'язаність до партнера за механізмом теж нагадує адикцію, хоча діагнозом не є; цю тему докладно розкрито в матеріалі про любовну залежність.

Відсутність окремого діагнозу не означає, що проблеми немає. Якщо ігри, покупки чи екран забирають гроші, сон і стосунки, а спроби обмежити їх щоразу зриваються, з цим варто звернутися по психологічну допомогу онлайн — не чекаючи, поки вдасться «довести» собі, що це вже залежність.

Як формується адикція: коли «хочу» сильніше за «подобається»

Довгий час вважали, що людина повертається до речовини чи гри заради задоволення. Теорія стимульної сенсибілізації Террі Робінсона і Кента Берріджа, запропонована понад чверть століття тому, пояснює це інакше. У мозку розділено дві системи: «хотіти» — мотиваційний потяг, який значною мірою забезпечує мезолімбічна дофамінова система, і «подобатися» — саме задоволення, за яке відповідають менші й крихкіші ділянки, від дофаміну не залежні. За адикції посилюється саме «хотіти», а «подобатися» не зростає і навіть може слабшати.

Тому тяга так часто вмикається від сигналів: місця, людей, часу доби, звуку повідомлення. За оглядом Берріджа і Робінсона (2016), посилене «хочу» здатне зберігатися роками — навіть тоді, коли людина свідомо вирішила утриматися, не чекає особливої насолоди, а синдром відміни давно минув. Це пояснює зриви після тривалої паузи. Як дофамін керує мотивацією і звичками, докладніше — у статті про дофамін.

Схематично це складається в коло. Напруга, нудьга, самотність чи просто знайомий сигнал запускають тягу; дія дає коротке полегшення; наслідки — конфлікти, борги, проблеми зі здоров'ям — додають нової напруги. ВООЗ в описі розладу через азартні ігри прямо згадує, що люди часто грають у відповідь на пригнічений настрій, тривогу, нудьгу чи самотність, а з часом підвищують ставки, щоб відчути колишнє збудження або «відігратися».

Що допомагає при адикції

Найважливіше: адикція піддається лікуванню, і чекати катастрофи для цього не потрібно. Мотиваційне інтерв'ю, когнітивно-поведінкова терапія, програми, що залучають людину до груп взаємодопомоги, належать до встановлених підходів з доказовою базою (Келлі та колеги, 2020).

Мотиваційне інтерв'ю — розмова, у якій фахівець не тисне й не переконує, а допомагає людині самій зважити, що їй дає адикція і чого коштує. Когнітивно-поведінкова терапія вчить помічати тригери, витримувати тягу без дії і мати план на випадок зриву. Скласти такий план з урахуванням конкретної залежності допомагає консультація адиктолога: фахівець працює з мотивацією, тягою й зривами, а за потреби підкаже, коли паралельно потрібні нарколог чи психіатр.

Групи взаємодопомоги за програмою 12 кроків довго вважали справою віри, а не науки. Кокранівський огляд Келлі, Гамфріса і Феррі (2020) об'єднав 27 досліджень із 10 565 учасниками з розладом уживання алкоголю. Стандартизовані програми, що залучають людей до Анонімних Алкоголіків, підвищували частку тих, хто повністю утримувався через рік: відносний ризик 1,21 порівняно з іншими методами, зокрема з когнітивно-поведінковою терапією, за доказами високої достовірності. За обсягом уживання та його наслідками вони працювали не гірше за інші методи.

Групи взаємодопомоги ведуть самі учасники. Інший формат — професійно керована терапевтична група, де психотерапевт допомагає побачити свої реакції в стосунках з іншими й випробувати нові способи впоратися з напругою без звичного «виходу».

Якщо йдеться про речовини, психотерапія не замінює медичної допомоги. Синдром відміни буває тяжким, тож рішення про детоксикацію і про препарати, що зменшують тягу чи блокують дію речовини, ухвалює лікар — нарколог або психіатр. Самостійно скасовувати чи підбирати ліки не варто.

Близьким людини із залежністю теж потрібна підтримка: вони живуть у постійній тривозі й часто беруть на себе відповідальність за чужу поведінку. Як це змінює власне життя і як вийти з такої ролі, розказано в статті про співзалежність.

Залежність і думки про самогубство нерідко йдуть поруч: за даними ВООЗ, серед людей, які звертаються по допомогу через азартні ігри, суїцидальні думки й спроби трапляються часто. Якщо такі думки з'явилися у вас чи у близької людини, телефонуйте на кризову лінію 0 800 33 20 29 (цілодобово, безкоштовно) або до екстрених служб.

Чому виникає адикція і хто вразливіший

Чому один і той самий досвід в одних лишається епізодом, а в інших стає адикцією? Відповідь біопсихосоціальна: діє сукупність чинників, і жоден сам по собі не вирішальний. Біля витоків — нерівна вразливість. Більшість людей, які пробують психоактивні речовини, залежності не формують, а схильність до сенсибілізації залежить від генів, статі, гормонів і пережитого раніше тяжкого стресу (Беррідж і Робінсон, 2016).

Другий шар — історія життя. У дослідженні несприятливого дитячого досвіду (ACE) Фелітті та колеги (1998) опитали 9 508 дорослих. У тих, хто в дитинстві пережив чотири й більше видів такого досвіду — насильство, життя поруч із членом родини, який зловживав речовинами чи мав психічний розлад, — ризик зловживання алкоголем і наркотиками, депресії та спроб самогубства був у 4–12 разів вищим, ніж у тих, хто не пережив жодного.

Третій шар — функція, яку виконує адикція. Згідно з гіпотезою самолікування Едварда Хантзіана (1997), людина «знаходить» речовину, яка тимчасово знімає саме її болісні стани: тривогу, порожнечу, гнів або, навпаки, нездатність щось відчути. За цим стоять труднощі саморегуляції — з емоціями, самооцінкою, стосунками й турботою про себе. Сам Хантзіан визнає, що діагностичні дослідження то підтверджують, то не підтверджують гіпотезу; стабільніше з уживанням і зривами пов'язаний сам рівень страждання.

А як щодо «адиктивного типу особистості»? Метааналіз Котова та колег (2010), що охопив 175 досліджень, не знайшов унікального «залежного» профілю. Люди з розладами вживання речовин, як і люди з тривожними чи депресивними розладами, загалом мають вищий нейротизм і нижчу сумлінність, але вирізняються сильнішою розгальмованістю — схильністю діяти під впливом пориву й нехтувати обмеженнями. Тож корисніше говорити не про тип, а про риси ризику, і найпомітніша з них — імпульсивність.

Звичка, захоплення чи адикція: де межа

Сьогодні «залежністю» називають усе — від серіалів до кави. Дослідники поведінкових адикцій самі застерігають від того, щоб патологізувати звичайне життя: якщо досить кількох «симптомів», хворими можна оголосити людей, які багато вчаться, танцюють чи тренуються (Кардефельт-Вінтер та колеги, 2017).

Частина проблеми — в інструменті. Як пишуть ті самі автори, поведінкові адикції найчастіше визначають за моделлю компонентів Марка Гріффітса (2005), що спирається на шість ознак: поведінка домінує в думках, змінює настрій, потребує дедалі більше часу чи інтенсивності, без неї стає погано, вона спричиняє конфлікти й повертається після перерв. Але толерантність і відміну важко переконливо застосувати до поведінки, а за такою логікою «залежними» виявилася б більшість професійних спортсменів і музикантів.

Тому вони запропонували робоче визначення: поведінкова адикція — це повторювана поведінка, що завдає значної шкоди чи страждання, людина не може її зменшити, вона триває значний час, а шкода порушує повсякденне функціонування. Адикцією не варто називати поведінку, яку краще пояснює інший розлад, наприклад депресія; свідомий вибір із ризиком, як спорт високих досягнень; період сильного захоплення без шкоди; спосіб пережити важку ситуацію.

МКХ-11 так само обережна щодо ігор. Щоденна гра як частина розпорядку, гра, щоб розвіятися чи поспілкуватися, навіть довгі ігрові сесії на канікулах не є підставою для діагнозу, якщо немає втрати контролю, витіснення інших справ і шкоди. Американська психіатрична асоціація наводить дані, за якими критеріям ігрового розладу відповідають лише 0,3–1% населення, хоча в онлайн-ігри грає більшість молоді.

Є й обнадійливий бік: за даними ВООЗ, одужання від розладу через азартні ігри — поширений результат навіть без лікування, особливо в підлітків і молодих дорослих. Проте в багатьох розлад зберігається впродовж життя, а по допомогу звертаються менше ніж 10% людей із ним. Варто звернутися до фахівця, коли поведінку не вдається зменшити кілька разів поспіль, коли через неї з'являються борги, конфлікти, проблеми зі сном і роботою або коли без неї стає нестерпно.

Міфи і факти про адикцію

Насправді	Поширений міф
Адикція пов'язана зі змінами в системі мотивації, а не з браком сили волі	Залежність — це просто слабкий характер
Діагноз можливий і без толерантності та синдрому відміни	Справжня залежність буває лише фізичною
Більшість людей, які пробують речовини, залежними не стають; вразливість у всіх різна	Досить спробувати раз — і залежність гарантована
Єдиного адиктивного типу не описано, є риси ризику, зокрема розгальмованість	Існує тип особистості, приречений на залежність
Діагнозом визнано залежності від речовин, азартні ігри й відеоігри; решта видів дискусійні	Адикцією може бути будь-яке сильне захоплення
Програми 12 кроків мають доказову базу при розладі вживання алкоголю	Групи взаємодопомоги дають лише моральну підтримку

Джерела

• World Health Organization. Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders (CDDR). Geneva: WHO, 2024. ISBN 978-92-4-007726-3 · Повний текст (PDF)
• American Psychiatric Association. Internet Gaming: Internet Gaming Disorder in DSM-5-TR. · psychiatry.org
• Hasin D. S. та ін. DSM-5 criteria for substance use disorders: recommendations and rationale. American Journal of Psychiatry, 2013; 170(8):834–851. DOI: 10.1176/appi.ajp.2013.12060782 · Повний текст
• Berridge K. C., Robinson T. E. Liking, wanting, and the incentive-sensitization theory of addiction. American Psychologist, 2016; 71(8):670–679. DOI: 10.1037/amp0000059 · PMID: 27977239 · PMCID: PMC5171207
• Kardefelt-Winther D. та ін. How can we conceptualize behavioural addiction without pathologizing common behaviours? Addiction, 2017; 112(10):1709–1715. DOI: 10.1111/add.13763 · PMID: 28198052 · PMCID: PMC5557689
• Короленко Ц. П., Донских Т. А. Семь путей к катастрофе: деструктивное поведение в современном мире. Новосибирск: Наука, 1990.
• Felitti V. J. та ін. Relationship of childhood abuse and household dysfunction to many of the leading causes of death in adults: the Adverse Childhood Experiences (ACE) Study. American Journal of Preventive Medicine, 1998; 14(4):245–258. DOI: 10.1016/s0749-3797(98)00017-8 · PMID: 9635069
• Khantzian E. J. The self-medication hypothesis of substance use disorders: a reconsideration and recent applications. Harvard Review of Psychiatry, 1997; 4(5):231–244. DOI: 10.3109/10673229709030550 · PMID: 9385000
• Kotov R., Gamez W., Schmidt F., Watson D. Linking "big" personality traits to anxiety, depressive, and substance use disorders: a meta-analysis. Psychological Bulletin, 2010; 136(5):768–821. DOI: 10.1037/a0020327 · PMID: 20804236
• Kelly J. F., Humphreys K., Ferri M. Alcoholics Anonymous and other 12-step programs for alcohol use disorder. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2020; 3:CD012880. DOI: 10.1002/14651858.CD012880.pub2 · PMID: 32159228 · PMCID: PMC7065341