Невизначена втрата: що це, два типи за Полін Босс і як із нею жити

Невизначена втрата — це втрата без ясності й без завершення: близька людина зникла, але немає підтвердження, що її немає серед живих, або вона поруч фізично, але психологічно вже не та, якою була. Поняття ввела американська дослідниця й сімейна терапевтка Полін Босс (англ. ambiguous loss), і в українських текстах його також називають неоднозначною втратою. Головна її риса: горе не може піти звичним шляхом, бо немає факту, від якого можна відштовхнутися.

Нижче — звідки взялося поняття і які два типи невизначеної втрати описала Босс, чим вона відрізняється від горя після смерті й від пролонгованого розладу горювання, як проявляється в родині, що з цього підтверджують дослідження і як із невизначеною втратою працюють фахівці.

Що таке невизначена втрата і звідки взялося поняття

Полін Босс почала розробляти цю тему в 1970-х, коли вивчала родини, у яких батько вважався зниклим безвісти. Систематичний огляд нідерландської групи Ленферінк (2019) згадує її ранні роботи серед перших досліджень рідних зниклих людей і зазначає, що всі емпіричні праці цієї групи стосувалися зникнень під час війни або державного терору. Згодом Босс розширила поняття на будь-яку втрату, у якій факт залишається невизначеним.

Ключове відкриття Босс полягало в тому, що проблема в ситуації, а не в людині. Рідні не «застрягли» через слабкість чи неправильне горювання: їм просто бракує інформації, без якої психіка не може вирішити, оплакувати чи чекати. У книжці 1999 року «Невизначена втрата: навчитися жити з невтамовним горем» Босс назвала цей стан замороженим горем.

Ще раніше, 1984 року, разом із колегою Ґрінберг вона описала невизначеність меж родини: коли незрозуміло, хто ще є членом сім'ї, а хто вже ні. Чи накривати на стіл для того, хто не повернувся? Хто тепер ухвалює рішення, які раніше ухвалював він? Ці дрібні питання щодня нагадують про втрату і водночас не дають її визнати.

Босс неодноразово писала, що невизначена втрата — найстресовіша з утрат, бо не має розв'язку. Пізніші дані цю тезу не підтвердили, про що йдеться нижче, але саме поняття прижилося: ним користуються в роботі з родинами зниклих, полонених, біженців, людей із деменцією.

Два типи невизначеної втрати

Босс розрізняє два типи, і для кожного знайшла коротку формулу. Перший — «піти, не попрощавшись»: людини фізично немає, але психологічно вона присутня, бо її доля невідома. Другий — «попрощатися, не пішовши»: людина поруч, але її особистість, пам'ять чи здатність до близькості змінилися настільки, що рідні втрачають її, не втрачаючи.

Тип	Що відбувається	Приклади
Фізично відсутній, психологічно присутній	Людини немає поруч, але й немає ясності, чи повернеться вона	Зниклі безвісти на війні, полонені, викрадені, загиблі без тіла, втрачений дім
Фізично присутній, психологічно відсутній	Людина поруч, але вже не та, з ким були стосунки	Деменція, тяжка черепно-мозкова травма, залежність, глибока депресія
Змішані ситуації	Відсутність і присутність чергуються або накладаються	Розлучення зі спільними дітьми, еміграція, тривала розлука через службу

В Україні перший тип сьогодні стосується багатьох тисяч родин, які чекають на зниклих безвісти й полонених. Їм доводиться жити в подвійній реальності: оформлювати документи, виховувати дітей, працювати — і водночас тримати місце для людини, про яку нічого не відомо. Коли це чекання виснажує, допомагає психолог для родин військових, який знає специфіку невизначеності й не підштовхує до передчасних висновків.

До цього ж типу належить і втрата дому. Люди, які виїхали від війни, часто не можуть сказати, чи повернуться: дім ніби є, але жити в ньому неможливо. Цей стан «між» ми описували в статті про лімінальний простір, де теж ідеться про ідеї Босс.

Другий тип менш помітний для оточення. Нідерландські дослідники під керівництвом ван Вейнгарден (2018) провели 47 інтерв'ю та шість фокус-груп із родичами людей із деменцією і дійшли висновку, що проживання невизначеної втрати — один із найвиснажливіших аспектів догляду. Рідна людина ще жива, а частина стосунків уже зникла, і для цього горя немає ні слів, ні ритуалів.

Буває й так, що невизначеною стає втрата, яка формально є смертю. Італійська команда Тестоні (2021) опитала 40 людей, які в перші місяці пандемії COVID-19 втратили рідних і не змогли ні побути поруч в останні дні, ні провести похорон. Їхнє горе мало ознаки і травматичної, і невизначеної втрати: без останньої зустрічі й ритуалу смерть сприймалася нереальною.

Невизначена втрата і горе: у чому різниця

Звичайне горе спирається на факт: людина померла, і психіка поступово, з болем, перебудовує життя навколо цього факту. Як цей процес влаштований і чому знамениті «п'ять стадій» не підтверджені, ми розбирали на сторінці про горе. Невизначена втрата відрізняється тим, що факту немає, а отже, немає і точки, від якої горе може рухатися.

Поняття	Чи відомий факт втрати	Що відбувається з горем
Невизначена втрата	Ні, доля людини або стосунків невідома	Застигає між надією й розпачем
Горе після смерті	Так	Поступово змінюється, хоч і нелінійно
Випереджальне горе	Так, втрата очікується	Починається ще до втрати
Невизнане горе	Так, але оточення не визнає її вагомою	Лишається без підтримки й ритуалів
Пролонгований розлад горювання	Так, після смерті	Інтенсивне й не слабшає місяцями, порушує життя

Остання позиція важлива для фахівців. Пролонгований розлад горювання — діагноз МКХ-11 і DSM-5-TR, і його критерії сформульовано навколо смерті близької людини. Невизначена втрата — не діагноз, а тип стресової ситуації. Через це рідні зниклих часто опиняються між класифікаціями: їхні реакції схожі на затяжне горе, але формально смерть не встановлено.

Як невизначена втрата проявляється

Найхарактерніша ознака — коливання між надією і розпачем. Людина то впевнена, що близький повернеться, то ловить себе на думках про його смерть, і за кожну таку думку картає себе. Поряд з'являються провина за те, що живеш далі, сміх, нові плани, а також гнів на тих, хто «вже все вирішив» за родину.

Босс наголошує, що ці суперечливі почуття — нормальна реакція на суперечливу ситуацію. Як мішані почуття до тієї самої людини влаштовані загалом, ми розбирали на сторінці про амбівалентність. У невизначеній втраті вона не є ознакою слабкого зв'язку: навпаки, що ближчою була людина, то гостріше поєднуються любов, туга й злість на невідомість.

Інші часті прояви:

• труднощі з рішеннями й ролями в родині: хто тепер відповідає за те, що робив зниклий;
• соціальна ізоляція, бо оточення не знає, співчувати чи підбадьорювати;
• порушення сну, постійна напруга, повторні думки про можливу долю близького;
• конфлікти між рідними, які по-різному бачать ситуацію: одні чекають, інші вже горюють.

Оскільки невизначена втрата зачіпає всю систему стосунків, Босс працювала переважно з родинами й громадами, а не з окремими людьми. Коли невідомість розводить рідних по різні боки, допомагає консультація сімейного психолога онлайн: спільна розмова дає змогу визнати, що кожен має право проживати ситуацію по-своєму.

Діти відчувають невизначеність не менше за дорослих, навіть коли їм нічого не пояснюють. Вигадки на кшталт «тато у відрядженні» зазвичай лише додають тривоги, бо дитина бачить, що дорослі щось приховують. Чесне пояснення, підлаштоване під вік, звучить приблизно так: «ми не знаємо, де він, і чекаємо новин разом».

Якщо ви впізнаєте в цьому описі себе чи свою родину і не знаєте, з чого почати, пошук психолога можна почати з короткої розмови про ваш запит: її мета — не підштовхнути до рішень, а зменшити самотність у невідомості.

Що кажуть дані? Огляд Ленферінк і колег (2019) охопив 15 досліджень рідних зниклих людей. Поширеність симптомів депресії та посттравматичного стресу в цих працях дуже різнилася, а частіші симптоми пов'язувалися з кількістю пережитих травматичних подій і ступенем спорідненості. У порівняльних дослідженнях рівень психопатології в рідних зниклих і рідних загиблих не відрізнявся, тож тезу про «найстресовішу втрату» автори вважають емпірично не обґрунтованою.

Важливу деталь дало колумбійське дослідження Гееке і колег (2015). Серед 73 людей, чиї близькі зникли під час збройного конфлікту, критерії пролонгованого горя мали 23 %, серед 222 рідних загиблих — 31,5 %, і за тяжкістю симптомів групи не відрізнялися. Але в рідних зниклих рівень надії, що людина жива, передбачав затяжне горе незалежно від тяжкості депресії. Надія тут не «погана»: вона стає тягарем, коли на ній тримається все життя.

Як працювати з невизначеною втратою

Головна зміна, яку пропонує Босс, — відмовитися від мети «закрити гештальт». У статті, написаній разом із поетесою Карнс (2012), вона називає «завершення» міфом: коли інформації немає, завдання полягає не в тому, щоб поставити крапку, а в тому, щоб навчитися жити з невизначеністю і знайти сенс попри неї. Починати, за Босс, треба з самих фахівців: їм теж доводиться терпіти питання без відповідей.

У книжці «Втрата, травма і стійкість» (2006) Босс описала шість орієнтирів терапії. Вони не є етапами, які проходять по черзі, а радше напрямками, до яких повертаються:

1. Знайти сенс: що для мене означає ця ситуація і чим я можу жити попри неї.
2. Пом'якшити потребу контролю: розрізнити, на що я можу вплинути, а на що ні.
3. Перебудувати ідентичність: ким я є тепер, коли не знаю, дружина я чи вдова.
4. Нормалізувати амбівалентність: дозволити собі одночасно надію й гнів.
5. Переглянути прив'язаність: зберегти зв'язок із людиною, не зупиняючи власне життя.
6. Відкрити надію: шукати її не лише в поверненні, а й у тому, що можливо вже зараз.

Наскрізний інструмент Босс — мислення «і — і» замість «або — або»: «він, можливо, живий, і я планую літо з дітьми». Таке формулювання не змушує обирати між вірністю близькому і власним життям.

Робота не обов'язково індивідуальна: Босс радить збирати разом кількох членів родини чи кілька родин зі схожим досвідом, бо невизначеність легше витримувати, коли її бачать і називають інші.

Для фахівця тут є кілька пасток. Перша — тиснути на «прийняття», коли родина ще шукає. Друга — вважати надію запереченням, а сумніви зрадою. Третя — пропонувати ритуали прощання, які суперечать вірі родини: якщо ритуал потрібен, його можна зробити символічним, без оголошення смерті, наприклад день пам'яті «для всіх, на кого ми чекаємо».

Доказова база тут поки скромна. У пілотному дослідженні Ленферінк і колег (2019) когнітивно-поведінкову терапію з елементами усвідомленості пройшли 17 нідерландців, чиї близькі зникли. Після терапії симптоми зменшувалися, але відгукнулася на запрошення лише третина, а майже половина учасників вибула. Автори чесно пишуть, що для висновків про ефективність потрібні більші дослідження.

Корисним ресурсом стає і власна стійкість родини: звичні ритуали, підтримка спільноти, людей зі схожим досвідом. Як ця здатність влаштована і чому вона не дорівнює «не відчувати болю», пояснює сторінка про резильєнтність.

Межі поняття: що вимірюють і коли потрібен фахівець

Окремого стандартизованого інструменту для невизначеної втрати довго не було. 2023 року міжнародна група Комтессе запропонувала опитувальник ALI+ (Ambiguous Loss Inventory Plus): він поєднує пункти шкал пролонгованого горя, переформульовані щодо зниклої людини, і питання про специфічні реакції на зникнення. Поки що перевірено лише зрозумілість і доречність пунктів (оцінки рідних зниклих і міжнародних експертів), а повна психометрична перевірка ще попереду.

Поняття має і чіткі межі. Невизначена втрата описує ситуацію, а не стан людини, тому сама собою не потребує лікування. Звернутися по допомогу варто, якщо туга й тривога місяцями не відпускають, з'являються ознаки депресії чи посттравматичного стресу, життя родини зупинилося. Окремої уваги потребує момент, коли загибель усе ж підтверджують: горе після довгого чекання — новий етап, і йому теж потрібні час і підтримка, а не слова «нарешті ви знаєте».

Міфи і факти про невизначену втрату

Насправді	Поширений міф
Без інформації завершення неможливе, мета — жити з невизначеністю	Треба «закрити гештальт» і відпустити
Надія і горе можуть співіснувати	Якщо сумуєш, значить, зрадив віру в повернення
Застрягання пов'язане з ситуацією, а не зі слабкістю людини	Рідні зниклих просто не вміють горювати
Втратою може бути й присутня людина, що змінилася	Втрата — лише смерть або розставання
Дані не підтверджують, що це завжди найважча з утрат	Невизначена втрата завжди травмує сильніше за смерть
Злість і втома поряд із любов'ю нормальні	Суперечливі почуття означають, що людина була не дорога

Джерела

• Boss P. Ambiguous Loss: Learning to Live with Unresolved Grief. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1999.
• Boss P. Loss, Trauma, and Resilience: Therapeutic Work with Ambiguous Loss. New York: W. W. Norton, 2006.
• Boss P., Greenberg J. Family boundary ambiguity: a new variable in family stress theory. Family Process, 1984; 23(4):535–546. DOI: 10.1111/j.1545-5300.1984.00535.x · PMID: 6519247
• Boss P., Carnes D. The myth of closure. Family Process, 2012; 51(4):456–469. DOI: 10.1111/famp.12005 · PMID: 23230978
• Lenferink L. I. M., de Keijser J., Wessel I., de Vries D., Boelen P. A. Toward a better understanding of psychological symptoms in people confronted with the disappearance of a loved one: a systematic review. Trauma, Violence & Abuse, 2019; 20(3):287–302. DOI: 10.1177/1524838017699602 · PMID: 29333975 · Повний текст
• Heeke C., Stammel N., Knaevelsrud C. When hope and grief intersect: rates and risks of prolonged grief disorder among bereaved individuals and relatives of disappeared persons in Colombia. Journal of Affective Disorders, 2015; 173:59–64. DOI: 10.1016/j.jad.2014.10.038 · PMID: 25462397
• Lenferink L. I. M., de Keijser J., Wessel I., Boelen P. A. Cognitive behavioural therapy and mindfulness for relatives of missing persons: a pilot study. Pilot and Feasibility Studies, 2019; 5:93. DOI: 10.1186/s40814-019-0472-z · PMID: 31363418 · PMCID: PMC6642737
• Comtesse H., Killikelly C., Hengst S. M. C. та ін. The Ambiguous Loss Inventory Plus (ALI+): introduction of a measure of psychological reactions to the disappearance of a loved one. International Journal of Environmental Research and Public Health, 2023; 20(6):5117. DOI: 10.3390/ijerph20065117 · PMID: 36982023 · PMCID: PMC10049427
• van Wijngaarden E., van der Wedden H., Henning Z. та ін. Entangled in uncertainty: the experience of living with dementia from the perspective of family caregivers. PLoS One, 2018; 13(6):e0198034. DOI: 10.1371/journal.pone.0198034 · PMID: 29897922 · Повний текст
• Testoni I., Azzola C., Tribbia N. та ін. The COVID-19 disappeared: from traumatic to ambiguous loss and the role of the internet for the bereaved in Italy. Frontiers in Psychiatry, 2021; 12:620583. DOI: 10.3389/fpsyt.2021.620583 · PMID: 34025466 · Повний текст