Ксенофобія: що це, чим відрізняється від расизму і що її знижує

Ксенофобія — це упереджене ставлення до людей, яких сприймають як «чужих» за походженням, мовою, культурою чи вірою: від насторожено-холодного до відкрито ворожого. Слово складене з грецьких xenos («чужий») і phobos («страх»), але в психології йдеться не про фобію, а про соціальну установку. Ксенофоб — людина, для якої сама «чужість» іншого вже є приводом для недовіри чи неприязні. Нижче — чим ксенофобія відрізняється від расизму й шовінізму, які механізми її живлять, як її вимірюють, що справді її послаблює і як берегти себе, коли «чужим» опинився ти сам.

Що означає ксенофобія

Енциклопедія сучасної України визначає ксенофобію як нетерпимість, ворожість, ненависть і зневагу до чужого, незнайомого й незвичного, а також як нав'язливий страх перед незнайомими людьми. І одразу уточнює: у соціальному сенсі її трактують переважно як нетерпимість, а не як страх. Тобто головне тут не тремтіння перед іноземцем, а готовність бачити в ньому загрозу чи людину другого ґатунку.

В основі — звична для всіх людей звичка ділити світ на «ми» і «вони», «свої» і «чужі». Сам цей поділ ще нікого не робить ксенофобом. Установкою він стає тоді, коли до образу «чужих» додаються три складники: думка («вони всі однакові й небезпечні»), почуття (недовіра, роздратування, тривога) і дія (уникання, насмішки, відмова в роботі чи житлі).

Ксенофоб простими словами — людина, яка оцінює іншого не за вчинками, а за належністю до «чужої» групи. Це не діагноз і не тип особистості: той самий чоловік може бути відкритим до одних приїжджих і ворожим до інших, а в спокійні часи — помітно толерантнішим, ніж у кризові.

Попри назву, ксенофобія — не фобія в клінічному сенсі: у МКХ-11 і DSM-5 такого розладу немає, а суфікс «-фобія» тут означає ворожість, як у словах «гомофобія» чи «русофобія». Як відрізнити справжній тривожний розлад від таких побутових «фобій», ми докладно розбирали в статті про фобії.

Ксенофобія, расизм, шовінізм: у чому різниця

Ці слова часто вживають як синоніми, але кожне має своє ядро. Енциклопедія сучасної України називає расизм, шовінізм і націоналізм близькими до ксенофобії, проте відмінними за значенням поняттями.

Поняття	Ядро	На кого спрямоване	Як звучить
Ксенофобія	недовіра й ворожість до «чужого» як такого	мігранти, іноземці, носії іншої мови, віри чи звичаїв	«Понаїхали, від них самі проблеми»
Расизм	віра в природну ієрархію «рас»	групи, виділені за зовнішністю й походженням	«Вони від народження нездатні…»
Шовінізм	переконання у вищості своєї нації чи статі	інші народи; у «чоловічому шовінізмі» — жінки	«Наш народ кращий за всіх»
Дискримінація	дія: нерівне поводження	конкретні люди через їхню групу	відмова в житлі чи роботі

Установки часто йдуть поруч: хто вірить у вищість свого народу, зазвичай насторожений і до чужих. Але можна бути ксенофобом без жодної «теорії» вищості — просто з недовіри до незнайомого. Дискримінація, своєю чергою, буває прямою, коли людині відмовляють саме через походження, і непрямою, коли однакові для всіх правила на ділі ставлять одну групу в гірше становище. Нацизм же — не установка окремої людини, а тоталітарна ідеологія, яка зробила расову ієрархію державною політикою; ксенофобія була лише одним із її складників.

Види ксенофобії і приклади з життя

Питання «які три види ксенофобії існують» трапляється часто, але усталеної типології з трьох пунктів у науці немає. Найзручніше ділити за об'єктом — так робить і ЕСУ, виокремлюючи расову, етнічну, релігійну ксенофобію та неприязнь до груп, що відрізняються соціальними, культурними, матеріальними чи фізичними ознаками. До останньої належить і мігрантофобія.

• Етнічна й расова — ворожість до інших народів чи людей іншої зовнішності.
• Мовна й культурна — роздратування через акцент, чужі свята, кухню, запозичені слова.
• Релігійна — неприйняття носіїв іншої віри.
• Мігрантофобія — недовіра до приїжджих, біженців, трудових мігрантів як до «загрози».

У побуті ксенофобія рідко виглядає як відверта агресія. Частіше це відмова здати квартиру «іноземцям», жарти про акцент, демонстративне пересідання в транспорті, «повертайтеся до себе», резюме, яке відкладають через незвичне прізвище. Буває й прихована форма — показна ввічливість, за якою людину все одно тримають на відстані. Саме її найважче назвати вголос: формально ніхто нічого поганого не сказав, а відчуття, що тобі тут не раді, лишається.

Коли ксенофобія спрямована на вас

Для багатьох українців, які живуть за кордоном, бути «чужим» — новий досвід. Хтось чує зневажливі коментарі, хтось стикається з недовірою орендодавця чи роботодавця, хтось просто постійно відчуває, що його оцінюють через паспорт.

Це не «надмірна чутливість». Метааналіз Елізабет Паско і Лори Смарт Ричман (2009) на 134 вибірках показав: сприйнята дискримінація пов'язана з гіршим психічним і фізичним здоров'ям, сильнішими стресовими реакціями та менш здоровою поведінкою. Зв'язок помірний — середня кореляція з показниками психічного здоров'я близько −0,2, — але стабільний. Повторювані епізоди працюють як хронічний стресор, а не як дрібниці, які «треба просто не брати до серця».

Недовіра оточення накладається на звичайні труднощі переїзду: нову мову, втрату статусу, розлуку з близькими. Психологи описують цей тиск як акультураційний стрес, а процес пристосування — через поняття дезадаптації й адаптації.

Що допомагає, дослідження кажуть обережно. Паско і Смарт Ричман знайшли лише часткові докази того, що соціальна підтримка пом'якшує вплив дискримінації на психічне самопочуття. Практично це означає: говорити з близькими про те, що сталося, називати епізод упередженням іншої людини, а не власною «вадою», шукати спільноту, де вас сприймають як себе. Якщо напруга не минає тижнями, заважає спати, працювати чи вчити мову, варто звернутися до фахівця — наприклад, до психолога для українців за кордоном, який працює онлайн рідною мовою.

Звідки береться ксенофобія: відчуття загрози

Поділ на «своїх» і «чужих» пояснює теорія соціальної ідентичності: частину самоповаги людина черпає з належності до групи. Але сам поділ ще не породжує ворожості. Вона з'являється, коли «чужих» починають сприймати як загрозу.

Найповніше цю логіку описує інтегрована теорія загрози Волтера і Кукі Стефан (2000). Вона виокремлює чотири джерела, і ключове слово в кожному — «сприйнята»: ідеться про те, як людина оцінює ситуацію, а не про реальні цифри.

Тип загрози	Що людина відчуває	Як звучить у думках
Реалістична	страх за роботу, житло, безпеку, ресурси	«Вони заберуть наші робочі місця»
Символічна	тривогу за цінності, мову, звичаї	«Через них ми втратимо свою культуру»
Міжгрупова тривога	ніяковість і напругу від самого спілкування	«Не знаю, як із ними говорити, краще оминати»
Негативні стереотипи	очікування поганого від усієї групи	«Від них усього можна чекати»

Блейк Рік, Ерік Манія та Семюел Ґертнер (2006) розглянули шість типів загрози, додавши до класичної четвірки загрозу самооцінці групи й загрозу її самобутності. Їхній метааналіз на 95 вибірках показав, що п'ять різних типів загрози пов'язані з негативним ставленням до чужої групи, а статус цієї групи впливав на силу частини зв'язків.

Еволюційна гіпотеза: поведінкова імунна система

Еволюційна психологія пропонує ще одне пояснення. Марк Шаллер і Джастін Парк (2011) описують поведінкову імунну систему — набір механізмів, які помічають ознаки можливої інфекції, запускають відразу й підштовхують до уникання. Система реагує на надто загальні, поверхові сигнали, тож може відштовхувати й людей, які жодної загрози не становлять. Вона гнучка: відраза посилюється, коли людина почувається вразливою до хвороб — або просто так вважає.

На цій ідеї ґрунтується відоме дослідження Джейсона Фолкнера та колег (2004). Як підсумовують його Ізабель Куше та Джессіка Баркер (2019), вища сприйнята вразливість до хвороб посилювала ксенофобські установки — і як стала риса, і як тимчасовий стан, викликаний в експерименті.

Втім, у тому ж огляді Куше і Баркер наводять серйозні заперечення. Серед них — аргумент Флоріана ван Лейвена й Міхаеля Банга Петерсена (2018): наші предки не мандрували так далеко, щоб зустрічати групи з радикально іншими збудниками. Імовірніше, система реагує не на «чужість» як таку, а на незнайоме — а що вважати незнайомим, людина засвоює із середовища, медіа й публічної риторики. Куше і Баркер звертають увагу й на гнучкість цього механізму: у лабораторних дослідженнях навіть слабкі ситуативні підказки, як-от миття рук, змінювали силу зв'язку між відразою та ставленням до чужих. Тому еволюційна гіпотеза не скасовує соціальних пояснень і не прирікає на ворожість, а працює лише разом із ними.

Як ксенофобію вимірюють

Ксенофобію вимірюють опитувальниками, і кожен інструмент ловить свій зріз:

• Шкала соціальної дистанції. Як пише ЕСУ, методику з 1924 року розробляв Еморі Богардус; в Україні 1990 року Н. Паніна апробувала 7-бальну версію — від «прийняв би членом родини» до «не пускав би в країну». Інститут соціології НАН України використовує її в моніторингах із 1992 року. Інтегральний індекс — середній бал щодо всіх національностей, крім українців, росіян і української діаспори, — у межах 5–6 балів свідчить про приховану ксенофобію, понад 6 — про відкриту.
• Шкала міжгрупової тривоги Волтера і Кукі Стефан (1985, за оглядом Ріка й колег, 2006) — наскільки людина напружується, уявляючи спілкування з представниками іншої групи.
• Шкала ксенофобії, заснованої на страху, Кеса ван дер Веєра та колег (2011) — п'ять тверджень про сприйняту загрозу, перевірених на студентах США, Нідерландів і Норвегії.
• Шкала сприйнятої вразливості до хвороб — 15 тверджень (Дункан, Шаллер і Парк, 2009, за оглядом Шаллера й Парка, 2011); її застосовують, перевіряючи еволюційну гіпотезу.

Усі ці інструменти — самозвіт. Відповіді зсуваються до «правильних», а згода з твердженням не дорівнює реальній поведінці. Про відмінності між людьми вони говорять більше, ніж про конкретну людину.

Що знижує ксенофобію

Найкраще вивчений спосіб — міжгруповий контакт. Умови, за яких він працює, і великий метааналіз ми вже описали на сторінці про упередження, тож тут — про механізм. Томас Петтіґрю і Лінда Тропп (2008), спираючись на метааналіз понад 500 досліджень, перевірили три посередники й з'ясували: контакт знижує упередження насамперед тому, що зменшує тривогу й додає емпатії. Нові знання про групу теж допомагають, але слабше. Це прямо перегукується з теорією загрози: міжгрупова тривога — один з її чотирьох складників.

Діє й опосередкований контакт — знання, що хтось зі «своїх» дружить із «чужими». Метааналіз Шеллі Чжоу та колег (2019) на 115 дослідженнях показав невеликий або помірний ефект, який зберігається навіть без власних знайомств і сильнішає, коли людина сама помічає такі дружби.

Третій шлях — спільна ширша ідентичність: замість «ми — вони» з'являється «ми, сусіди» чи «ми, колеги». Цю модель розвивали Семюел Ґертнер і Джон Довідіо, за оглядом Ріка й колег (2006).

А якщо ворожі думки про «чужих» помічаєте в собі? Це не робить вас «поганою людиною», але привід придивитися до них уважніше. Корисно ловити узагальнення «вони всі», відділяти конкретну людину від групи, перевіряти, звідки взялося переконання — з власного досвіду чи з чужих розповідей і стрічки новин. Найкраще діють не зусилля «переконати себе», а живі зустрічі на рівних: спільна робота, навчання, сусідство.

Межі поняття: що наука не стверджує

Не кожна обережність — ксенофобія. Насторожено поставитися до конкретного незнайомця в незнайомій ситуації — нормальна реакція. Упередженням вона стає, коли поширюється на цілу групу й не змінюється від досвіду.

Ксенофобія не зводиться до «поганих людей». Її посилюють відчуття загрози, кризи, пропаганда й групові соціальні норми: людина часто переймає ставлення свого оточення, навіть не маючи власного негативного досвіду.

Більшість даних кореляційні: вони показують зв'язок, але не доводять причини. Шкали здебільшого створені в західних країнах, тож переносити їхні пороги на інші культури треба обережно. Нарешті, «ксенофоб» як ярлик у суперечці — не те саме, що виміряна установка.

Міфи і факти про ксенофобію

Насправді	Поширений міф
Ксенофобія — соціальна установка, а не тривожний розлад	Ксенофобія — така сама фобія, як страх висоти
Її живить сприйнята загроза, а не лише реальний досвід	Ксенофобами стають лише ті, хто постраждав від «чужих»
Середовище, криза й пропаганда посилюють її в звичайних людей	Ксенофобія — вада кількох «поганих людей»
Еволюційна гіпотеза пояснює схильність, а не неминучість	Недовіра до чужих закладена генетично, тож із нею нічого не вдієш
Тривалий контакт на рівних знижує тривогу й упередження	Досить пояснити людині, що вона неправа

Джерела

• Любива Т. Я. Ксенофобія. Енциклопедія Сучасної України, т. 15. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. DOI: 10.5281/zenodo.20016619 · Стаття ЕСУ
• Stephan W. G., Stephan C. W. An integrated threat theory of prejudice. In: Oskamp S. (ed.) Reducing Prejudice and Discrimination. Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum, 2000, pp. 23–45.
• Riek B. M., Mania E. W., Gaertner S. L. Intergroup threat and outgroup attitudes: a meta-analytic review. Personality and Social Psychology Review, 2006; 10(4):336–353. DOI: 10.1207/s15327957pspr1004_4 · PMID: 17201592.
• Schaller M., Park J. H. The behavioral immune system (and why it matters). Current Directions in Psychological Science, 2011; 20(2):99–103. DOI: 10.1177/0963721411402596.
• Kusche I., Barker J. L. Pathogens and immigrants: a critical appraisal of the behavioral immune system as an explanation of prejudice against ethnic outgroups. Frontiers in Psychology, 2019; 10:2412. DOI: 10.3389/fpsyg.2019.02412 · Повний текст
• van der Veer K., Ommundsen R., Yakushko O., Higler L. Cross-national measure of fear-based xenophobia: development of a cumulative scale. Psychological Reports, 2011; 109(1):27–42. DOI: 10.2466/07.17.PR0.109.4.27-42 · PMID: 22049645.
• Pettigrew T. F., Tropp L. R. How does intergroup contact reduce prejudice? Meta-analytic tests of three mediators. European Journal of Social Psychology, 2008; 38(6):922–934. DOI: 10.1002/ejsp.504.
• Zhou S., Page-Gould E., Aron A., Moyer A., Hewstone M. The extended contact hypothesis: a meta-analysis on 20 years of research. Personality and Social Psychology Review, 2019; 23(2):132–160. DOI: 10.1177/1088868318762647 · PMID: 29671374.
• Pascoe E. A., Smart Richman L. Perceived discrimination and health: a meta-analytic review. Psychological Bulletin, 2009; 135(4):531–554. DOI: 10.1037/a0016059 · Повний текст