Шовінізм: що це, звідки слово і чим він відрізняється від патріотизму

Шовінізм — це переконаність у вищості своєї нації, держави чи іншої групи, поєднана зі зневагою до інших і виправданням нерівного ставлення до них. Назва походить від імені Ніколя Шовена — наполеонівського солдата, якого переказ зробив утіленням сліпого звеличення Франції, хоча сама ця постать, найімовірніше, легендарна. У суперечках слово «шовініст» летить як образа — на адресу сусіда, колеги чи чоловіка, який не сприймає жінок усерйоз. Для психолога ж шовінізм — не лайка, а питання про механізм: чому прихильність до «своїх» в одних людей лишається любов'ю, а в інших перетворюється на віру у вищість. Далі — чотири значення терміна, його походження, відмінності від сусідніх понять, психологічні пояснення, способи вимірювання і межі.

Чотири значення слова «шовінізм»

Найповніше значення терміна розкладає Енциклопедія історії України (стаття історика Олексія Яся, 2013). Вона виділяє чотири вжитки слова:

1. Войовничий, роздутий патріотизм, що переходить у культ сили: віра в особливу місію свого народу, звеличення армії, підтримка «твердої руки». За спостереженням енциклопедії, такі хвилі здіймаються у воєнний час, напередодні збройних конфліктів, у періоди масової істерії чи жаги реваншу.
2. Панування великої нації над сусідами й меншинами — економічне, політичне, культурне, а найчастіше ще й мовне, коли чужу мову витісняють своєю. Таку форму називають великодержавним, або імперським, шовінізмом.
3. Ораторський стиль, що патетично уславлює державну міць і військову могутність, залякуючи можливого супротивника.
4. Домінування однієї соціальної спільноти над іншою — вищих верств над нижчими або чоловіків над жінками.

Спільне в усіх чотирьох значеннях — три складники: віра у вищість своєї групи, зневага до «нижчих» і переконання, що нерівність щодо них виправдана. Саме поєднання всіх трьох, а не любов до свого як така, робить установку шовіністичною.

Автор статті додає важливе застереження: для сучасних дослідників слово звучить надто декларативно — воно більше оцінює, ніж описує, а межі його значення нечіткі. Саме тому в психологічних роботах окремої змінної «шовінізм» майже не трапляється: замість неї беруть точніші виміри — прагнення національної переваги, сліпу лояльність, колективний нарцисизм, орієнтацію на соціальне домінування.

Одне розмежування варто зробити одразу: шовінізм — не діагноз і не психічний розлад, такої категорії немає ні в МКХ-11, ні в DSM-5. Це установка — стійке оцінне ставлення до груп людей, яке формується з досвідом і може змінюватися.

Звідки слово: солдат Шовен, якого, найімовірніше, не було

За Енциклопедією історії України, термін походить від імені французького капрала Ніколя Шовена, що вирізнявся надзвичайною відданістю Наполеону; йому приписують вислів «Французи кращі за інших, усі гірші від французів». Широко слово розійшлося після того, як 1831 року у Франції поставили комедію братів Коньяр «Трикольорова кокарда».

Чи існував Шовен насправді — окреме питання. Французький історик Жерар де Пюїмеж присвятив йому книжку «Шовен, солдат-хлібороб» (1993) і дійшов висновку, що такої особи не було. Це легенда, яка склалася в добу Реставрації та Липневої монархії й продовжила давній образ «солдата-хлібороба» — один із формотворчих міфів французького націоналізму. Показово, що слово для зверхності над «чужими» виросло з міфу про «своїх».

Англійська мова має для того самого явища власне слово — джингоїзм, що походить від вигуку «by Jingo». Для українців імперська зверхність має цілком конкретне обличчя: серед її прикладів енциклопедія наводить два царські документи проти української мови — Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876). Згодом, уже в XX столітті, значення розширилося: шовінізмом стали називати зверхність будь-якої спільноти над іншою, не лише нації.

Шовінізм, патріотизм, націоналізм, ксенофобія, расизм: чим відрізняються

У розмові їх легко переплутати, проте соціальна психологія бачить за ними різні установки, кожну — зі своїм ядром.

Поняття	Ядро	На кого спрямоване	Ворожість до інших
Патріотизм	любов до своєї країни й гордість за неї	на власну країну	не обов'язкова
Націоналізм (у психологічних шкалах)	віра в перевагу своєї нації та прагнення її домінування	на місце нації серед інших	часто, але не завжди
Шовінізм	вищість своєї групи, зневага до інших, виправдання нерівності	на «нижчі» нації, меншини, іншу стать чи верству	так, це частина визначення
Ксенофобія	страх, недовіра й неприязнь до «чужих»	на тих, кого сприймають як чужинців	так, але ядро — відчуття загрози
Расизм	ієрархія людей за расою чи походженням, подана як «природна»	на людей іншої раси чи етнічного походження	так
Нацизм	тоталітарна ідеологія Третього райху, що зробила расову ієрархію державною політикою аж до геноциду	на групи, оголошені «расово неповноцінними»	так, у крайній формі

Розмежування патріотизму й націоналізму в психології пов'язують насамперед із роботою Костермана і Фешбаха (1989). Вони запропонували американським учасникам опитувальник зі 120 тверджень і за допомогою факторного аналізу показали, що патріотизм (любов до країни й гордість за неї) і націоналізм (переконання в її перевазі та орієнтація на домінування) — різні виміри. Любити свою країну не означає вважати, що вона має стояти над іншими.

Потрібне й застереження щодо самого слова «націоналізм». У психологічних шкалах воно має вузьке, технічне значення, а в українській історії й політології націоналізмом називають і національно-визвольний рух — боротьбу народу за власну державу, мову й культуру. Тому знак рівності «націоналізм = шовінізм» некоректний: шовінізм починається там, де до прихильності додаються зневага до інших і виправдання їхнього нерівного становища.

Любов до свого чи зверхність: де проходить межа

Психологів цікавить не лише те, наскільки сильно людина любить свою групу, а й те, як саме. Роберт Шатц, Ервін Штауб і Говард Лавін (1999) запропонували розрізняти два види прихильності до країни. Сліпий патріотизм — беззастережна лояльність, яка не терпить критики: «своє» не можна ставити під сумнів навіть заради його ж користі. Конструктивний патріотизм — любов, що включає запитання й критику нинішніх практик, аби змінити їх на краще; саме він у дослідженнях пов'язаний з політичною активністю, пошуком інформації й відчуттям, що твій голос щось важить.

Сліпий патріотизм — ще не шовінізм, але він прибирає важливий запобіжник: здатність побачити вади «своїх». Коли до нього додаються віра у вищість і зневага до інших, межу перейдено.

Протилежний рух — уміння подивитися на власні норми збоку. На цьому тримається транскультурний підхід Позитивної психотерапії Носсрата Пезешкіана. Всесвітня асоціація методу описує його як психодинамічний, транскультурний і культурно чутливий метод, що розвивається з 1968 року. Вихідна теза: за всіх соціальних і культурних відмінностей люди вдаються до подібних способів упоратися з конфліктом, а культури лише по-різному розставляють акценти — одні більше цінують тіло й досягнення, інші — стосунки, уяву й майбутнє. У такій оптиці немає «правильної» культури, з якою звіряють решту.

Для практика це не абстракція, а щоденна робота з клієнтами, які виросли в різних родинних і національних культурах. Як ставити транскультурні запитання й не видавати власну норму за універсальну, докладно розбирають на навчанні Позитивної психотерапії.

Чому людина приходить до віри у вищість своєї групи

Шовінізм виростає з етноцентризму — переконання, що власна група є центром усього й кращою за будь-яку іншу. Поняття популяризував американський соціолог Вільям Самнер у книжці «Folkways» (1906), але, як показав Борис Бізумич (2014), Людвіг Гумплович уживав його щонайменше з 1879 року. За Бізумичем, обидва описували етноцентризм як віру в центральність і перевагу своєї групи, а Самнер ще й пов'язував відданість «своїм» з ворожістю до «чужих».

Механізм, на якому тримається ця віра, сам по собі звичайний: частину самоповаги людина черпає з належності до груп, і теорія соціальної ідентичності пояснює, чому «свої» здаються трохи кращими. Шовінізм — це точка, де така прихильність перетворюється на ієрархію.

Упевненість у вищості підтримує й характерна помилка мислення. Томас Петтігрю (1979), розвиваючи ідеї Гордона Олпорта, описав граничну помилку атрибуції: поганий учинок «чужого» пояснюють його натурою, а добрий — винятком, везінням чи особливими обставинами; для «своїх» працює дзеркальна логіка. Це груповий варіант фундаментальної помилки атрибуції, і саме він робить образ «нижчих» невразливим до фактів.

Чому одні люди схильніші до цього, ніж інші? За оглядом Осборна та колег (2023), перші дослідники авторитаризму — Теодор Адорно з колегами (1950) — шукали відповідь у суворому, каральному вихованні. Сучасна наука, як підсумовує той самий огляд, спирається на два конструкти: правий авторитаризм, описаний Бобом Алтемаєром, — покору авторитетам, агресію до «порушників» і прихильність до традицій — та орієнтацію на соціальне домінування, тобто прагнення, щоб між групами існувала ієрархія.

Модель подвійного процесу пов'язує ці установки з двома картинами світу. Хто бачить світ небезпечним і непередбачуваним, шукає порядку й сильної руки, а упередження спрямовує на тих, хто нібито загрожує стабільності й традиціям. Хто бачить світ як конкурентні «джунглі», де сильні перемагають, прагне переваги й зневажає тих, хто нібито загрожує ієрархії. У метааналізі 46 досліджень (близько 13 тисяч учасників), який наводить той самий огляд, картина небезпечного світу корелювала з авторитаризмом на рівні r = 0,37, а картина джунглів із домінуванням — r = 0,55. Лонгітюдні дані показують, що авторитаризм передує зростанню націоналізму — некритичної віри у вищість своєї нації.

Колективний нарцисизм: «нашу велич недооцінюють»

Найближче до психологічного ядра шовінізму підходить поняття колективного нарцисизму, яке запропонували Аґнєшка Ґолець де Завала та колеги (2009). Це емоційне вкладання в нереалістичне переконання про велич своєї групи — разом із відчуттям, що інші цієї величі не визнають. Шкала колективного нарцисизму складається з дев'яти тверджень: про те, що група заслуговує на особливе ставлення і що її справжнє значення інші недооцінюють.

У п'яти дослідженнях авторів саме колективний, а не індивідуальний нарцисизм передбачав міжгрупову агресивність: сприйняття загрози з боку інших груп, небажання їм пробачати, готовність віддати перевагу військовій агресії. Зв'язок зберігався й з урахуванням орієнтації на домінування, авторитаризму та сліпого патріотизму, а пояснювався тим, що людина бачила в інших загрозу й сприймала їхні дії як образу своєї групи. Автори назвали це високою, але амбівалентною груповою самооцінкою: зовні — впевненість у величі, всередині — постійна чутливість до того, як групу оцінюють інші.

Важливо, чого колективний нарцисизм не означає. Ґолець де Завала, Ціхоцька і Білевич (2013) у п'яти опитуваннях у Польщі та Великій Британії показали: якщо статистично відокремити нарцисичну складову, звичайне позитивне ставлення до своєї групи пов'язане з меншою ворожістю до інших, а нарцисична складова — з більшою. Любов до своїх не робить людину шовіністом; шовінізм живиться любов'ю, якій потрібні визнання й перевага.

Коли мішень — не нація: стать і суспільна верства

Останнє з чотирьох значень застосовує ту саму зверхність не до народів, а до інших груп: колись — до нижчих станів з боку привілейованих, сьогодні найчастіше — до жінок з боку чоловіків. Енциклопедія виводить чоловічий шовінізм із нерівного становища жінок у суспільстві. У сучасній соціальній психології для цього є точніше поняття — сексизм, насамперед його ворожа форма.

Таку зверхність підживлюють і культурні сценарії на кшталт «справжній чоловік мусить домінувати». Як психологи досліджують ці норми і чим гегемонна модель відрізняється від чоловічості загалом, розібрано на сторінці про маскулінність.

Як вимірюють шовіністичні установки

Окремої «шкали шовінізму» в сучасній психології немає — його складники вимірюють різними опитувальниками, у яких людина оцінює згоду з твердженнями.

Інструмент	Що вимірює	Автори	На що зважати
Шкали патріотизму і націоналізму	любов і гордість за країну окремо від віри в її перевагу	Костерман, Фешбах, 1989	розроблені на американській вибірці, формулювання треба адаптувати
Шкала сліпого і конструктивного патріотизму	беззастережну лояльність і любов, що допускає критику	Шатц, Штауб, Лавін, 1999	розрізняє форму прихильності, а не її силу
Шкала колективного нарцисизму	віру, що велич групи недооцінена іншими	Ґолець де Завала та ін., 2009	9 тверджень; підходить для будь-якої групи, не лише нації
Шкала правого авторитаризму	покору, агресію до «порушників», традиціоналізм	Алтемаєр (огляд: Осборн та ін., 2023)	більшість даних — із західних країн
Шкала орієнтації на соціальне домінування	прагнення ієрархії між групами	огляд: Осборн та ін., 2023	вимірює ставлення до ієрархії, а не до конкретної групи

Усі ці інструменти — самозвіти: вони фіксують, з чим людина погоджується, а не як вона поводиться. На чутливі теми відповіді зсуваються в бік соціально бажаних, тому в дослідженнях опитувальники доповнюють експериментами й поведінковими показниками.

Межі поняття: ярлик, кореляції і культура

Перша межа — мовна. «Шовініст» у суперечці — ярлик, а не науковий висновок: ним позначають людину цілком, тоді як психологія вимірює установки, які є в кожного різною мірою і змінюються з досвідом та обставинами.

Друга — доказова. Більшість даних про авторитаризм, домінування й колективний нарцисизм кореляційні: вони показують, що установки ходять разом, але не доводять, що одна спричиняє іншу. Навіть лонгітюдні дослідження, за оглядом Осборна та колег, лишають відкритим питання, чи впливають риси особистості на ці установки прямо, чи за обома стоять спільні генетичні чинники.

Третя — культурна. Авторитаризм вивчали здебільшого в заможних західних демократіях, а в країнах із комуністичним минулим ліві погляди, навпаки, регулярно корелюють з авторитаризмом. Тож шкали не переносяться механічно з однієї культури в іншу — їх адаптують і перевіряють заново. Що з доведеного знижує упередження між групами, розібрано в статті про упередження.

Шовінізм не лікують як хворобу, але психолог працює і з тими, кого зачепила чиясь зверхність, і з тими, хто помічає в собі наростання зневаги чи люті до цілої групи людей. Привід звернутися — коли приниження через національність, мову чи стать позначається на сні, настрої, роботі або стосунках, або коли власна ворожість до «них» заважає жити.

Міфи і факти про шовінізм

Насправді	Поширений міф
Патріотизм, націоналізм і шовінізм — різні установки; любов до країни не вимагає віри в її вищість	Шовінізм — це просто дуже сильний патріотизм
Історик, що дослідив сюжет, дійшов висновку: Шовен — легендарний персонаж	Ніколя Шовен — достеменно відома історична особа
Шовінізм — установка, а не психічний розлад	Шовінізм — діагноз або вроджена риса
Позитивне ставлення до своєї групи без нарцисичної складової пов'язане з меншою ворожістю до інших	Будь-яка любов до своїх неминуче веде до ненависті до чужих
Шовінізм буває великодержавним, становим, чоловічим	Шовінізм стосується тільки націй

Джерела

• Ясь О. В. Шовінізм. Енциклопедія історії України. Т. 10: Т–Я. Київ: Наукова думка, 2013. Енциклопедія історії України
• Puymège G. de. Chauvin, le soldat-laboureur: contribution à l'étude des nationalismes. Paris: Gallimard, 1993.
• Bizumic B. Who Coined the Concept of Ethnocentrism? A Brief Report. Journal of Social and Political Psychology, 2014; 2(1):3–10. DOI: 10.5964/jspp.v2i1.264 · Повний текст
• Kosterman R., Feshbach S. Toward a Measure of Patriotic and Nationalistic Attitudes. Political Psychology, 1989; 10(2):257–274. DOI: 10.2307/3791647
• Schatz R. T., Staub E., Lavine H. On the Varieties of National Attachment: Blind Versus Constructive Patriotism. Political Psychology, 1999; 20(1):151–174. DOI: 10.1111/0162-895X.00140
• Pettigrew T. F. The Ultimate Attribution Error: Extending Allport's Cognitive Analysis of Prejudice. Personality and Social Psychology Bulletin, 1979; 5(4):461–476. DOI: 10.1177/014616727900500407
• Osborne D., Costello T. H., Duckitt J., Sibley C. G. The psychological causes and societal consequences of authoritarianism. Nature Reviews Psychology, 2023; 2(4):220–232. DOI: 10.1038/s44159-023-00161-4 · PMID: 37056296 · Повний текст
• Golec de Zavala A., Cichocka A., Eidelson R., Jayawickreme N. Collective narcissism and its social consequences. Journal of Personality and Social Psychology, 2009; 97(6):1074–1096. DOI: 10.1037/a0016904 · PMID: 19968420
• Golec de Zavala A., Cichocka A., Bilewicz M. The paradox of in-group love: differentiating collective narcissism advances understanding of the relationship between in-group and out-group attitudes. Journal of Personality, 2013; 81(1):16–28. DOI: 10.1111/j.1467-6494.2012.00779.x · PMID: 22329421
• World Association for Positive and Transcultural Psychotherapy (WAPP). About PPT method (Позитивна психотерапія як психодинамічний транскультурний метод; модель балансу). Опис методу