Маскулінність: що це, норми маскулінності й токсична маскулінність

Маскулінність — це сукупність рис, способів поведінки, ролей і норм, які певна культура в певний час вважає «чоловічими» й очікує від чоловіків. Слово походить від латинського masculinus — «чоловічий», але йдеться не про біологію: те, що в одній країні чи епосі вважають справжньою чоловічістю, в іншій може виглядати дивно. Психологія давно відійшла від питання «наскільки ця людина маскулінна» до точнішого: яких саме норм вона дотримується, наскільки жорстко і чого це їй коштує. Розберемо, чим маскулінність відрізняється від мужності й маскулінізму, які норми вимірюють опитувальники, що кажуть дослідження про здоров'я, звідки взялася «токсична маскулінність» і де межі цього поняття.

Маскулінність, мужність і маскулінізм: у чому різниця

У сучасній психології маскулінність розглядають як соціальний конструкт — набір очікувань, який суспільство прикладає до людей чоловічої статі й передає через виховання, школу, медіа та групу однолітків. Настанови Американської психологічної асоціації (APA) чітко розводять два рівні: стать — це біологічні ознаки, а гендер — психологічні, соціальні й культурні характеристики, пов'язані зі статусом хлопчика чи чоловіка. Маскулінність належить до другого рівня, тож її зміст залежить від країни, епохи, класу й навіть професійного середовища. Недарма дослідники дедалі частіше вживають множину — «маскулінності».

Тримається маскулінність на тих самих механізмах, що й інші соціальні норми: відповідність очікуванням приносить схвалення, відхилення — насмішку чи тиск. Водночас варто не змішувати кілька різних речей. Маскулінність описує риси й ролі; гендерна ідентичність — внутрішнє відчуття себе чоловіком, жінкою чи інакше; сексуальна орієнтація — те, до кого людину вабить; біологічна стать — тіло, хромосоми й гормони. Жінка з виразно «чоловічими» рисами характеру не стає від цього «менш жінкою», і про її орієнтацію ці риси нічого не кажуть, а чоловік із м'якою вдачею не стає «менш чоловіком».

Найчастіше маскулінність плутають із мужністю, хоча це різні слова з різним змістом:

Поняття	Що означає	Кого чи що описує
Маскулінність	риси, ролі й норми, які культура вважає «чоловічими»	очікування суспільства і те, як людина до них ставиться
Мужність	чеснота: сміливість і стійкість перед небезпекою чи болем	людей будь-якої статі й віку
Чоловічність	побутовий відповідник маскулінності, часто з оцінкою	уявлення про «справжнього чоловіка»
Маскулінізм	суспільні течії, що обстоюють права й інтереси чоловіків	позицію в публічній дискусії, а не рису особистості
Біологічна стать	тіло, хромосоми, гормони	окремий, біологічний рівень опису людини

Від «шкали чоловічості» до норм і ролей

Перші психологічні тести розглядали маскулінність і фемінність як два кінці однієї шкали: чим більше в людині «чоловічого», тим менше в ній «жіночого». Відгомін цього підходу — шкала 5 «Маскулінність–фемінінність» (Mf) у класичному тесті MMPI, яку сьогодні вважають радше історичною.

Переворот стався в 1970-х. Як підсумовує крос-культурний психолог Герт Гофстеде, ще дослідження Сандри Бем 1974 року показали: на рівні окремої людини маскулінність і фемінність — не протилежні полюси, а два окремі виміри, і людина може мати високі показники за обома. На цій ідеї побудовано опитувальники рис BSRI і PAQ; докладно їх розбирає стаття словника про андрогінність. Такі опитувальники питають, наскільки людині притаманні якості, які культура вважає «чоловічими», — впевненість, наполегливість, готовність брати ініціативу.

Наступний крок зробили в 1980–1990-х: замість «скільки в людині чоловічого» почали питати, яких норм вона дотримується і як до них ставиться. Настанови APA описують це через кілька понять. Ідеологія маскулінності — уявлення про те, яким чоловік є, має бути й не повинен бути. Її традиційний варіант складається з уникання всього «жіночого», орієнтації на досягнення, заборони виглядати слабким, а також пригод, ризику й насильства.

Коли вимоги ролі шкодять самій людині чи іншим, психологи говорять про напруження гендерної ролі — концепцію Джозефа Плека, на яку спираються настанови. Його відчуває той, хто не вписується в норму, хто тягнеться до неї з останніх сил або розривається між реальним «я» та ідеалом, збудованим із гендерних стереотипів.

Найбільш вивчений бік цього напруження — конфлікт гендерної ролі за Джеймсом О'Нілом. Він охоплює чотири сфери: успіх, владу й змагання; стриману емоційність, тобто незручність переживати й показувати вразливі почуття; стриманість у виявах тепла до інших чоловіків; конфлікт між роботою та сім'єю. Шкалу конфлікту гендерної ролі (GRCS) лише за 1982–2007 роки використали у 232 емпіричних дослідженнях, і підсумок О'Ніла однозначний: вищий конфлікт пов'язаний із психологічними й міжособистісними проблемами чоловіків.

Одинадцять норм маскулінності за Магаліком

Один із найуживаніших інструментів — опитувальник відповідності маскулінним нормам (CMNI), який, за описом авторів його короткої версії (Левант та ін., 2020), Джеймс Магалік із колегами опублікували 2003 року. Він питає не про погляди на «чоловіків загалом», а про власну поведінку: наскільки людина сама дотримується кожної норми. Норми відібрали на основі огляду літератури й фокус-груп з американськими чоловіками; повна версія містить 94 твердження й 11 шкал:

Норма	Що означає
Перемога	прагнення вигравати й бути успішним у змаганні
Емоційний контроль	стримування вияву почуттів
Першість роботи	робота як головна справа життя
Ризик	добровільний пошук небезпечних ситуацій
Насильство	прийнятність насильства в деяких ситуаціях
Гетеросексуальна самопрезентація	важливість не здаватися геєм в очах інших
«Плейбой»	схвалення випадкових сексуальних зв'язків
Самостійність	небажання просити про допомогу, розрахунок лише на себе
Влада над жінками	загальний контроль над жінками
Домінування	бажання керувати й контролювати ситуацію
Прагнення статусу	бажання, щоб тебе вважали важливою людиною

Опитувальник кілька разів скорочували — історію версій наводять ті самі Левант і колеги. У версії з 46 пунктів, яку запропонували Парент і Мораді 2009 року, лишилося дев'ять шкал — без домінування й прагнення статусу. У короткій версії CMNI-30 (2020) шкал десять, по три твердження в кожній: домінування знову не підтвердилося статистично.

Головне, що дали ці дослідження, — розуміння, що норми різні за наслідками. За оглядом Гердеса й Леванта (2018), який підсумовують автори CMNI-30, приблизно 30% зв'язків окремих шкал виявилися сприятливими. Першість роботи частіше поєднується з мотивацією й турботою про здоров'я; перемога, ризик, прагнення статусу й гетеросексуальна самопрезентація дають змішану картину. Тому загальний бал «маскулінності» мало що каже про конкретну людину — важить профіль.

Норми маскулінності і психічне здоров'я

Перший систематичний підсумок дав метааналіз Джоела Вонга та колег (2017): 78 вибірок і 19 453 учасники. Відповідність маскулінним нормам виявилася слабко, але стабільно пов'язаною з гіршим психічним здоров'ям — і помірно з небажанням звертатися по психологічну допомогу. Найстійкіше несприятливими були три норми: самостійність, «плейбой» і влада над жінками. Першість роботи з показниками психічного здоров'я не була пов'язана взагалі. Сильніше за все норми відбивалися на соціальному функціонуванні — стосунках і взаємодії з людьми, — ніж на суто психологічних симптомах.

Звідси знайомий парадокс: ті, кому допомога потрібна найбільше, найменше готові по неї прийти. Довідка Європейського бюро ВООЗ про здоров'я чоловіків (2018) зазначає, що чоловіки рідше ходять до лікаря, а серйозні емоційні проблеми й симптоми депресії в них часто лишаються недіагностованими. Ризикову поведінку й недостатнє користування медичною допомогою ВООЗ пов'язує, серед іншого, з нормами маскулінності. Людина, яка вірить, що справжній чоловік справляється сам, сприймає звернення до психолога як поразку — це типовий механізм самостигматизації, про який докладніше розповідає стаття про стигматизацію.

Ще одна пастка — так звана маскована депресія. Класичні критерії описують смуток, втрату інтересу, плаксивість, а в багатьох чоловіків пригнічення проявляється інакше: дратівливістю, спалахами гніву, алкоголем, ризикованою поведінкою. Аналіз національного опитування в США (Мартін та ін., 2013) показав: якщо додати такі симптоми до традиційних, різниця в поширеності депресії між статями зникає — 30,6% чоловіків проти 33,3% жінок. Настанови APA прямо попереджають, що агресію чи зловживання речовинами фахівці можуть не розпізнати як маску депресії.

Для багатьох чоловіків найважчий крок — перший дзвінок чи повідомлення. Психотерапія не намагається «перевиховати» людину чи відібрати в неї звичні цінності: мета — розібратися, які норми допомагають, а які заважають жити, і розширити вибір способів реагувати. Якщо складно зважитися на кабінет, онлайн-психотерапія дає змогу почати розмову з дому, у знайомому середовищі й у зручний час.

Гегемонна маскулінність: чому маскулінностей багато

Соціологиня Рейвін Коннелл запропонувала поняття гегемонної маскулінності у 1980-х, а 2005 року разом із Джеймсом Мессершмідтом переглянула його з урахуванням критики. Гегемонна — не «середня» і не найпоширеніша: утілює її, можливо, лише меншість чоловіків. Це найшанованіший у певному суспільстві спосіб бути чоловіком, щодо якого змушені визначатися всі інші й який виправдовує нерівність між чоловіками й жінками.

Поруч із нею існують інші позиції. Співучасна маскулінність — у чоловіків, які користуються перевагами гендерного порядку, самі не демонструючи жорсткого домінування. Підпорядковані й маргіналізовані маскулінності — у тих, кого домінантна модель відсуває: скажімо, геїв або чоловіків із дискримінованих етнічних груп. Гегемонія, за Коннелл, тримається не на силі, а на культурі, інституціях і переконанні, тому вона історична й може змінюватися.

Для психолога ця рамка корисна тим, що пояснює джерело тиску: чоловік може щиро не поділяти культу сили, але постійно порівнювати себе з еталоном, який у його середовищі вважають «справжнім». Водночас самі автори визнали слушною критику моделей, що зводять гендер до рис, і жорстких типологій. Гегемонна маскулінність описує стосунки влади, а не тип особистості, тож як ярлик для окремої людини її вживати не варто.

Токсична маскулінність: звідки термін і де його межі

Вираз «токсична маскулінність» з'явився не в академічних дослідженнях гендеру, а в міфопоетичному чоловічому русі 1980-х. Його автор Шеперд Блісс, за оглядом соціологині Керол Гаррінгтон (2021), так називав мілітаризовану, авторитарну маскулінність власного батька — і свідомо обрав медичну метафору: як у будь-якої хвороби, у цієї має бути протиотрута. У 1990–2000-х вираз перейшов у літературу самодопомоги, сімейну терапію й соціальну політику.

Найвідоміше наукове вживання, за тим самим оглядом Гаррінгтон, належить дослідникові Террі Куперсу (2005), який вивчав психотерапію у в'язницях: токсична маскулінність, за його визначенням, — це потреба агресивно змагатися й домінувати, що охоплює найпроблемніші схильності чоловіків і водночас живить опір терапії. Масовим вираз став пізніше: за підрахунком Гаррінгтон, у 1990–2011 роках він траплявся не більш ніж у 20 текстах на рік, а після 2017-го — у тисячах, переважно неакадемічних.

Проблема терміна в тому, що в нього немає усталеного визначення. Гаррінгтон проаналізувала 60 наукових статей, виданих після 2016 року: більш як половина не визначала поняття взагалі й уживала його як знак несхвалення. Критика лунає з різних боків. Одні бачать у виразі натяк, що маскулінність шкідлива сама по собі; інші, зокрема сама Гаррінгтон, вважають, що він зводить структурні проблеми до поганого характеру окремих чоловіків. Тому дослідники частіше говорять про жорстке дотримання конкретних норм, яке можна виміряти й обговорити без ярликів.

Окрема суперечка спалахнула довкола перших настанов APA щодо психологічної роботи з хлопцями й чоловіками, ухвалених 2018 року після понад десяти років підготовки. Документ закликає фахівців зважати на те, як соціалізація впливає на здоров'я, стосунки й готовність звертатися по допомогу, а також усвідомлювати власні упередження щодо чоловіків. На початку 2019-го публікація в журналі асоціації подала його як доказ того, що «традиційна маскулінність психологічно шкідлива», — і це викликало хвилю критики. Психолог Крістофер Фергюсон (2023) дійшов висновку, що настанови, хоч і написані з добрими намірами, недооцінюють біологічні чинники й можуть відштовхнути від терапії чоловіків із традиційними цінностями. Дискусія триває, а для практика з неї випливає простий висновок: цінності клієнта — не діагноз.

Маскулінні риси в жінок

Вираз «маскулінна жінка» зазвичай означає одне з двох. Перше — інструментальні риси: рішучість, асертивність, орієнтацію на досягнення, звичку брати відповідальність на себе. Це звичайні риси особистості, які трапляються в людей будь-якої статі, і вони не є ні діагнозом, ні ознакою орієнтації. Друге — стиль і зовнішність: коротка стрижка, «чоловічий» крій одягу, мінімум прикрас. Ні риси, ні стиль нічого не кажуть про гендерну ідентичність — це окремі виміри.

Про «маскулінні» й «фемінні» риси обличчя говорять також дослідження міжособистісної привабливості: там це лише одна з ознак, від яких залежить оцінка зовнішності, поряд із симетрією та молодістю. Якщо ж жінка відчуває постійний розрив між тим, якою її хочуть бачити, і тим, якою вона є, працювати варто не з рисами, а з тиском чужих очікувань.

Маскулінність як вимір культури

У крос-культурній психології слово має ще одне значення. Гофстеде виділив «маскулінність — фемінність» як один із вимірів національної культури й наголошував, що це характеристика суспільства, а не окремої людини. В опитуваннях співробітників IBM виявилося, що цінності жінок різняться між країнами менше, ніж цінності чоловіків. У «маскулінних» культурах чоловіки цінують асертивність і змагальність, а жінки теж дещо асертивніші, хоча й не так, як чоловіки; у «фемінних» і чоловіки, і жінки цінують скромність і турботу.

Різницю видно в повсякденних правилах. У маскулінних суспільствах «дівчатка плачуть, хлопчики — ні, а хлопчик має дати здачі»; у фемінних плакати можна обом, а битися не варто нікому. Робота там переважає над сім'єю, тоді як у фемінних шукають балансу. Високі показники за цим виміром мають Японія, німецькомовні країни, Італія й Мексика; низькі — скандинавські країни й Нідерланди.

Як вимірюють маскулінність і де межі методик

Фахівцеві важливо розрізняти, що саме вимірює кожен інструмент: риси, переконання чи власну поведінку.

Інструмент	Що вимірює	На що зважати
BSRI (1974), PAQ	риси, які культура вважає «чоловічими»	вимірюють риси, а не норми; докладно — у статті про андрогінність
Шкала Mf у MMPI	одну вісь «чоловіче — жіноче»	історичний біполярний підхід
CMNI-94, CMNI-46, CMNI-30	наскільки людина сама дотримується конкретних норм	профіль шкал інформативніший за загальний бал
MRNI-SF	згоду з традиційною ідеологією маскулінності	загальний фактор ідеології плюс сім шкал
GRCS	конфлікт гендерної ролі в чотирьох сферах	конфлікт — найвивченіший аспект напруження ролі

Усі ці методики мають спільні межі. По-перше, вони описують ставлення до норм, а не «справжню чоловічість»: низький бал не робить людину менш чоловіком, високий не свідчить про розлад. По-друге, більшість із них створено й перевірено на американських вибірках. Магалік свідомо зосередився на нормах білих гетеросексуальних чоловіків як домінантної групи, а автори CMNI-30 визнають, що за два десятиліття суспільні норми змінилися. Переносити американські результати на Україну без культурної адаптації некоректно.

Нарешті, психологія знає кілька різних моделей «чоловічого». Юнг описував у психіці кожного чоловіка несвідомий жіночий образ — аніму; у Гофстеде маскулінність — властивість культури; у Коннелл — позиція в стосунках влади; в опитувальниках норм — міра згоди з конкретними правилами. Ці рамки відповідають на різні запитання, тож зводити їх до одного тесту «наскільки ви маскулінні» не варто.

Міфи і факти про маскулінність

Насправді	Поширений міф
Маскулінність — культурні норми й ролі, що змінюються з часом	Маскулінність — те саме, що біологічна стать
Мужність — чеснота, доступна людям будь-якої статі	Мужність і маскулінність — синоніми
Норми різні: частина пов'язана зі шкодою, частина нейтральна чи корисна	Будь-яка маскулінність шкідлива
«Токсична маскулінність» — популярний вираз без усталеного визначення	Це науковий діагноз
Маскулінні риси в жінок — звичайні риси особистості	Вони свідчать про орієнтацію чи «проблему»

Джерела

• American Psychological Association, Boys and Men Guidelines Group. APA Guidelines for Psychological Practice with Boys and Men. Washington, DC: American Psychological Association, 2018.
• Ferguson C. J. The American Psychological Association's practice guidelines for men and boys: Are they hurting rather than helping male mental wellness? New Ideas in Psychology, 2023; 68:100984. DOI: 10.1016/j.newideapsych.2022.100984
• Levant R. F., McDermott R., Parent M. C., Alshabani N., Mahalik J. R., Hammer J. H. Development and evaluation of a new short form of the Conformity to Masculine Norms Inventory (CMNI-30). Journal of Counseling Psychology, 2020; 67(5):622–636. DOI: 10.1037/cou0000414 · Повний текст
• Wong Y. J., Ho M. R., Wang S. Y., Miller I. S. Meta-analyses of the relationship between conformity to masculine norms and mental health-related outcomes. Journal of Counseling Psychology, 2017; 64(1):80–93. DOI: 10.1037/cou0000176 · PMID: 27869454.
• Martin L. A., Neighbors H. W., Griffith D. M. The experience of symptoms of depression in men vs women: analysis of the National Comorbidity Survey Replication. JAMA Psychiatry, 2013; 70(10):1100–1106. DOI: 10.1001/jamapsychiatry.2013.1985 · PMID: 23986338.
• WHO Regional Office for Europe. Men's health and well-being in the WHO European Region: fact sheet. Copenhagen: World Health Organization, 2018. Документ ВООЗ
• Connell R. W., Messerschmidt J. W. Hegemonic masculinity: Rethinking the concept. Gender & Society, 2005; 19(6):829–859. DOI: 10.1177/0891243205278639
• O'Neil J. M. Summarizing 25 years of research on men's gender role conflict using the Gender Role Conflict Scale. The Counseling Psychologist, 2008; 36(3):358–445. DOI: 10.1177/0011000008317057
• Harrington C. What is "toxic masculinity" and why does it matter? Men and Masculinities, 2021; 24(2):345–352. DOI: 10.1177/1097184X20943254
• Hofstede G. Dimensionalizing cultures: The Hofstede model in context. Online Readings in Psychology and Culture, 2011; 2(1). DOI: 10.9707/2307-0919.1014 · Повний текст