Альтруїзм: що це простими словами, види, приклади і де його межа

Жінка в переповненому метро встає й поступається місцем незнайомцю на милицях. Хтось переказує частину зарплати на потреби армії, хоча його ім'я ніхто не побачить. Сусід серед ночі зриває з ліжка дітей, бо в будинку навпроти пожежа. Масштаб різний, але суть спільна: людина допомагає іншому й нічого не вимагає натомість, часом навіть втрачаючи власний час, гроші чи спокій. Саме це психологія називає альтруїзмом.

Тема цікава тим, що в ній сходяться емоції, біологія і мораль. Чому ми взагалі допомагаємо чужим людям? Чи буває допомога цілком безкорислива, чи за нею завжди ховається якась вигода? І коли турбота про інших починає шкодити самій людині? Розберемо спокійно: що таке альтруїзм, які в нього види, чим він різниться від егоїзму та благодійності і де проходить здорова межа.

Що таке альтруїзм простими словами

Простіше кажучи, альтруїзм означає допомагати тоді, коли це чогось коштує. Витрати бувають різні, від кількох хвилин уваги до серйозного ризику, і саме ця ціна відрізняє альтруїстичний учинок від люб'язності, яка нічого не вартує: притримати двері знайомому ще не альтруїзм, а віддати вихідний на допомогу чужим людям уже так. Найближчі синоніми слова: безкорисливість, самовідданість, людинолюбство; протилежне поняття, егоїзм.

Слово ввів у XIX столітті французький філософ Огюст Конт. Він утворив його від латинського кореня зі значенням «інший», «ближній», і протиставив егоїзму. У егоїзмі людина в центр ставить власне «я», в альтруїзмі повертається обличчям до іншого. Відтоді термін закріпився у психології, біології та повсякденній мові.

Варто розрізняти два значення. У психології альтруїзмом називають свідомий намір допомогти іншому, а в біології будь-яку поведінку, яка підвищує шанси родичів, навіть без жодного наміру. У звичайній розмові майже завжди йдеться про перше, людське значення: свідому готовність зробити добро.

Важливо одразу зняти крайність. Здоровий альтруїзм далекий від ідеї жити заради всіх, забувши про себе. Це здатність відгукуватися на чужу потребу, яка спокійно співіснує з турботою про власне життя. Саме про цей баланс ітиметься далі. А якщо допомога іншим давно йде на шкоду собі й сил майже не лишається, чесну картину дасть тест на вигорання.

Хто такий альтруїст

Альтруїст це людина, для якої добробут інших має реальну вагу на ділі, а не лише на словах. Вона помічає, коли поряд комусь важко, і доволі легко включається, щоб допомогти, інколи навіть не зважаючи на власну вигоду.

Таких людей упізнають за кількома рисами. Розвинена емпатія, тобто здатність відчути стан іншого зсередини. Готовність ділитися часом, силами, грошима. Звичка ставити себе на місце того, кому погано. Що в цих рис є й біологічна основа, найпереконливіше показала Ебігейл Марш із колегами у 2014 році. Вони обстежили 19 людей, які віддали нирку зовсім незнайомим людям, і порівняли їх із 20 учасниками контрольної групи. У донорів праве мигдалеподібне тіло, ділянка мозку, що розпізнає страх, було в середньому на 8 % більшим і сильніше реагувало на налякані обличчя, а самі донори точніше впізнавали чужий страх.

Українською альтруїста можна назвати безкорисливою чи самовідданою людиною. А щоб зрозуміти, чи є ця риса у вас, корисно перевірити кілька ознак:

• чужий біль зачіпає вас по-справжньому, а не лише на рівні «як шкода»;
• ви допомагаєте й тоді, коли про це ніхто не дізнається;
• вам простіше віддати час чи гроші, ніж попросити про допомогу самим;
• ви першими помічаєте, що комусь поряд погано;
• чужі потреби ви зважуєте нарівні з власними, а не за залишковим принципом.

Водночас зріла турбота про інших уживається зі здатністю сказати «ні» там, де допомога вже перевищує власні сили. Коли ця здатність зникає, альтруїзм перетворюється на самопожертву, близьку до співзалежності, з якою працює психолог, і про це окрема розмова нижче.

Які бувають види альтруїзму

Альтруїзм не однорідний. Психологи й біологи виділяють кілька видів, що відрізняються мотивом і тим, на кого спрямована допомога.

Психологічний, або «чистий», альтруїзм це допомога заради самого іншого, без розрахунку на віддачу. Класичний приклад, коли людина рятує незнайомця, якого більше ніколи не побачить. Вважається, що така допомога найближча до ідеалу безкорисливості.

Взаємний альтруїзм описав біолог Роберт Тріверс. Тут допомога будується на негласному очікуванні, що колись добро повернеться. Так працює правило «ти мені, я тобі»: сьогодні я виручаю сусіда, завтра він мене. Це не робить учинок гіршим, просто за ним стоїть інший механізм, заснований на обміні.

Родинний альтруїзм пояснює, чому ми найлегше жертвуємо заради близьких. За правилом Гамільтона ми оберігаємо тих, з ким ділимо гени, бо так наш рід має більше шансів вижити. Тому батьки рятують дітей не роздумуючи, тоді як допомога далеким людям вимагає більшого зусилля.

Груповий альтруїзм скріплює спільноту. Готовність допомагати «своїм», волонтерити, скидатися на спільну справу робить групу згуртованою й живучою. Яскраво він проявляється під час війни чи стихійного лиха, коли незнайомі люди об'єднуються заради спільного виживання.

Альтруїзм у природі та філософії

Цікаво, що допомога іншому ціною власних витрат трапляється далеко не лише в людей. Біологи давно описують її у тварин. Бджола гине, ужаливши порушника заради вулика. Земляні білки кричать, попереджаючи зграю про хижака, хоча криком виказують себе. Кажани-вампіри діляться кров'ю з голодними сусідами по колонії. Таку поведінку називають біологічним альтруїзмом, і вона працює без жодного свідомого наміру: гени, що штовхають особину рятувати родичів, мають більше шансів передатися далі. Саме звідси ростуть родинний і взаємний альтруїзм, про які йшлося вище.

Між біологічним і людським змістом є важлива різниця. У тварини це автоматична програма, у людини за вчинком стоять ще й почуття, цінності та свідомий вибір. Тому й сам термін народився у філософії. Огюст Конт уводив його як заклик: ставити «жити для іншого» вище за голий розрахунок на себе. Відтоді мислителі сперечаються, чи буває допомога геть безкорисливою, чи за кожним добрим учинком ховається бодай тінь власної вигоди. Однозначної відповіді немає, і саме це робить тему живою досі.

Приклади альтруїзму в житті

Найкраще ідея видно на конкретиці. Ось як альтруїстична поведінка виглядає щодня.

• Здати кров чи стати донором кісткового мозку для незнайомця.
• Безоплатно навчити сусідську дитину того, що вмієш сам.
• Зупинитися на дорозі, щоб допомогти людині, якій стало зле.
• Узяти тварину з притулку замість «ідеальної» породи.
• Виконати частину роботи за виснаженого колегу, нічого не сказавши керівництву.
• Регулярно переказувати кошти тим, кого ти ніколи не зустрінеш.

Спільне в усіх прикладах те, що дія приносить користь іншому й вимагає чогось від тебе: часу, грошей, сил, інколи ризику. Дрібний жест і вчинок на межі героїзму лежать на одній шкалі, відрізняючись лише ціною. Тому вважати альтруїзмом лише гучні подвиги неправильно: щоденна тиха допомога теж сюди належить.

Чому люди поводяться альтруїстично

За щедрістю стоїть одразу кілька переплетених причин. Психологія виокремлює чотири головні джерела.

Перше це емпатія. Коли ми бачимо чужий біль, він відгукується всередині, і допомогти стає природним способом зняти це напруження. Психолог Деніел Бетсон показав експериментами, що співпереживання здатне народжувати щиро спрямований на іншого мотив, поза простим бажанням заспокоїти себе. Цю ідею називають гіпотезою емпатії-альтруїзму, і вона досі лишається однією з найбільш обговорюваних у науці. Наскільки виражена ця здатність саме у вас, показує тест на емпатію — чотири шкали за методикою Девіса.

Друге це еволюція. Здатність допомагати закладена в нас глибоко, бо групи зі взаємною підтримкою виживали краще за ті, де кожен сам за себе. Навіть малі діти радіють, коли діляться, що натякає на вроджену основу цієї якості.

Третє це соціальні норми. З дитинства нас учать, що допомагати добре, а кидати в біді соромно. Ці правила різняться від культури до культури, проте є скрізь, і вони м'яко підштовхують людину до допомоги навіть там, де немає прямого пориву.

Четверте це внутрішня винагорода. Допомога приносить тепле відчуття задоволення, яке іноді називають «світінням». Мозок підкріплює добро приємними емоціями, і його хочеться повторювати. Цікаво, що безкорисливості це зовсім не суперечить і добре пояснює, чому добрі вчинки такі стійкі.

Чи буває чистий альтруїзм: суперечка, що триває пів століття

Питання, чи не є будь-яка допомога прихованим егоїзмом, психологи не лише обговорювали, а й перевіряли в лабораторії. Позицію скептиків найчіткіше сформулював Роберт Чалдіні з колегами у 1987 році: людина, яка співпереживає, сама відчуває смуток і допомагає передусім для того, щоб позбутися власного неприємного стану. Якщо це так, безкорисливої допомоги не існує, є лише спосіб себе заспокоїти.

Деніел Бетсон відповідав експериментами, у яких людям давали легкий спосіб піти, так і не допомігши. Ті, хто співпереживав слабко, часто цим способом користувалися. Ті, хто співпереживав сильно, здебільшого лишалися й допомагали, навіть коли піти було просто. Якби метою було лише заспокоїти себе, найдешевшим шляхом був би вихід.

Суперечку остаточно не закрито, і сьогодні її найчастіше підсумовують так: мотиви допомоги змішані, у них є і турбота про себе, і справжня турбота про іншого. Для повсякденного життя висновок простий: те, що допомагати приємно, не робить допомогу фальшивою. Мотив визначається тим, на чиє благо спрямована дія, а не тим, що людина відчуває після неї.

І зворотне питання: чому люди часто не допомагають, навіть коли могли б. Тут працює ефект спостерігача: що більше свідків, то менша ймовірність, що хтось втрутиться, бо відповідальність ніби розподіляється між усіма. Метааналіз Петера Фішера з колегами 2011 року, що об'єднав понад 7 700 учасників, уточнив важливу деталь: у справді небезпечних ситуаціях цей ефект помітно слабшає, бо таку біду розпізнають швидше, а інші свідки перестають бути приводом чекати й стають підтримкою.

Що альтруїзм дає самій людині

Допомога іншим впливає не лише на того, кому допомагають. Те, що навіть малі діти радіють, коли діляться, у 2012 році перевірили Лара Акнін, Кайлі Гемлін і Елізабет Данн на дітях, молодших за два роки. Малюки виглядали щасливішими, коли пригощали ляльку, ніж коли отримували ласощі самі, і найщасливішими, коли віддавали власні ласощі, а не щойно видані дорослим. Схоже, радість від щедрості з'являється раніше за будь-які уроки моралі.

У дорослих ця радість має й вимірний слід у здоров'ї. Метааналіз Морріса Окуна з колегами 2013 року, присвячений людям від 55 років, показав: ті, хто займався волонтерством, мали на 47 % нижчий ризик смерті за роки спостереження, а з урахуванням стану здоров'я та інших чинників різниця лишалася помітною, 24 %. Автори обережні: це зв'язок, а не доказ того, що волонтерство саме по собі подовжує життя.

Тож альтруїзм корисний і тому, хто допомагає, але з однією умовою: допомога має лишатися вибором, а не обов'язком, який виснажує. Де проходить ця межа, розібрано нижче.

Альтруїзм і егоїзм: де баланс

Альтруїзм і егоїзм часто малюють як два ворожі полюси, хоча насправді вони радше дві сторони здорової психіки. Егоїзм у помірній дозі це турбота про власне виживання й добробут, без якої людина просто не дотягне до того, щоб допомагати комусь іще.

Цікаво, що навіть найщедріші вчинки нерідко приносять користь і самому дарувальнику: тепле відчуття, повагу оточення, міцніші стосунки. Доброту це не знецінює. Швидше показує, що допомога іншим і турбота про себе живлять одна одну. Цілком «стерильного» альтруїзму без жодної віддачі в реальному житті майже не трапляється, і в цьому немає нічого поганого.

Здоровий стан це гнучка рівновага. Людина відгукується на чужі потреби й водночас зберігає сили, час і ресурс на власне життя. Перекіс у будь-який бік шкідливий: суцільний егоїзм залишає на самоті, суцільна самопожертва виснажує (перевірити, чи не наближаєтесь до вигорання, можна тестом на вигорання). Тому мудро поєднувати турботу про себе з турботою про інших. Якщо знайти цей баланс самотужки не вдається, у пригоді стануть консультації психолога онлайн.

Навколо альтруїзму накопичилося чимало хибних уявлень. Ось що про найпоширеніші з них відомо насправді:

Як насправді	Поширений міф
Навіть коли вчинок приносить задоволення, реальна користь дістається іншій людині, а експерименти показують мотив, спрямований саме на іншого	Справжнього альтруїзму не існує, за будь-якою допомогою стоїть прихована вигода
Приємне відчуття після допомоги не робить її егоїстичною: мотив визначає те, на чиє благо спрямована дія	Альтруїзм є вищою формою егоїзму
Здорова турбота про інших потребує сили й уміння тримати власні межі	Альтруїст слабкий і наївний, ним легко скористатися
Жити заради всіх, забувши про себе, вже самозабуття, яке веде до виснаження; зрілий альтруїзм лишає право подбати й про власне життя	Альтруїзм означає жити заради всіх і забути про себе

Альтруїзм і благодійність: у чому різниця

Ці поняття часто плутають, хоча вони не тотожні. Альтруїзм це внутрішня настанова, готовність діяти на користь іншого. Благодійність, або філантропія, це одна з її зовнішніх форм, найчастіше системна допомога через пожертви, фонди, організовані ініціативи.

Простіше кажучи, альтруїзм ширший. Він живе і в миттєвому пориві допомогти перехожому, і в щоденній турботі про близьких, і в анонімному переказі. Благодійність зазвичай має структуру, адресність і регулярність. Людина буває глибоко альтруїстичною без жодного офіційного донату, а може жертвувати на фонди заради іміджу, і тоді мотив ближчий до взаємного обміну, ніж до чистого альтруїзму. Тому судити про доброту за сумою переказів не варто.

Темний бік: коли турбота про інших шкодить

У альтруїзму є зворотний бік, який психологи називають патологічним альтруїзмом. Це стан, коли допомога іншим починає руйнувати саму людину, а інколи й тих, кому вона нібито служить. Дослідниця Барбара Оуклі, яка присвятила цьому явищу окремі наукові праці, визначає його як поведінку, коли спроби допомогти іншим натомість завдають шкоди, яку сторонній спостерігач міг би передбачити.

Виглядає це так. Людина систематично ставить чужі потреби вище власних, не вміє відмовляти, почувається винною за будь-який відпочинок і вичерпує себе до дна. На цьому ґрунті швидко росте вигорання: сил не лишається, з'являються роздратування, апатія, виснаження. Тоді потрібна вже допомога психолога при вигоранні, а не ще одна спроба «зібратися».

Особливо вразливі ті, хто допомагає за покликанням і за професією: вигорання в допомагаючих професіях, від медиків і вчителів до волонтерів, є окремою великою темою. Сюди ж належать близькі, які роками доглядають хворого родича.

Корінь проблеми часто в розмитих особистих межах і у звичці вимірювати власну цінність тільки через користь для інших. Допомагати при цьому можна й потрібно, але з опорою на себе.

Здоровий альтруїзм спирається на кілька простих орієнтирів. Допомагай із повного, а не з порожнього: спершу власний базовий ресурс, потім підтримка інших. Дозволяй собі казати «ні» без вини. Звертай увагу на сигнали втоми й не ігноруй їх. І пам'ятай, що вміння подбати про себе робить твою турботу про інших тривкою, а не разовою. Тоді доброта служить і тобі, і людям довкола.

Джерела

• Comte A., 1851–1854 — філософський трактат, у якому запроваджено сам термін «альтруїзм».
• Batson C. D., Duncan B. D., Ackerman P., Buckley T., Birch K., 1981. Journal of Personality and Social Psychology, 40(2):290–302. DOI: 10.1037/0022-3514.40.2.290 — гіпотеза емпатії-альтруїзму: за сильного співпереживання люди допомагали навіть тоді, коли могли легко піти.
• Cialdini R. B., Schaller M., Houlihan D., Arps K., Fultz J., Beaman A. L., 1987. Journal of Personality and Social Psychology, 52(4):749–758. DOI: 10.1037/0022-3514.52.4.749 · PMID: 3572736 — егоїстичне пояснення: допомога як спосіб полегшити власний смуток.
• Trivers R. L., 1971. The Quarterly Review of Biology, 46(1):35–57. DOI: 10.1086/406755 — еволюційна теорія взаємного альтруїзму.
• Okasha S., 2003 (суттєве оновлення 2013). Biological Altruism. Stanford Encyclopedia of Philosophy · Стаття — біологічний альтруїзм: кажани-вампіри, сигнали тривоги, безплідні робочі комахи, правило Гамільтона.
• Marsh A. A., Stoycos S. A., Brethel-Haurwitz K. M., Robinson P., VanMeter J. W., Cardinale E. M., 2014. Proceedings of the National Academy of Sciences, 111(42):15036–15041. DOI: 10.1073/pnas.1408440111 · PMID: 25225374 · Повний текст — 19 донорів нирки незнайомим людям проти 20 осіб контрольної групи: праве мигдалеподібне тіло більше на 8,1 % і сильніше реагує на налякані обличчя.
• Aknin L. B., Hamlin J. K., Dunn E. W., 2012. PLOS ONE, 7(6):e39211. DOI: 10.1371/journal.pone.0039211 · PMID: 22720078 · Повний текст — діти до двох років щасливіші, коли віддають, ніж коли отримують, і найщасливіші, коли віддають власне.
• Okun M. A., Yeung E. W., Brown S., 2013. Psychology and Aging, 28(2):564–577. DOI: 10.1037/a0031519 · PMID: 23421326 — волонтерство людей від 55 років і ризик смерті: на 47 % нижчий без поправок, на 24 % з поправками.
• Fischer P., Krueger J. I., Greitemeyer T. та ін., 2011. Psychological Bulletin, 137(4):517–537. DOI: 10.1037/a0023304 · PMID: 21534650 — метааналіз ефекту спостерігача: понад 7 700 учасників; у небезпечних ситуаціях ефект слабшає.
• Oakley B. A., 2013. Proceedings of the National Academy of Sciences, 110(Suppl 2):10408–10415. DOI: 10.1073/pnas.1302547110 · PMID: 23754434 · PMC: PMC3690610 — поняття патологічного альтруїзму: спроби допомогти, які натомість завдають шкоди.