New Leaf — Психологічний центр

Амаксофобія: страх водіння — звідки береться і як повернутися за кермо

18 хв читанняТривога і стресТравма і стійкість

Посвідчення водія третій рік лежить у шухляді. Машина стоїть під вікном, а її власниця щоранку йде повз неї на маршрутку, хоча автомобілем дісталася б до роботи за двадцять хвилин. Водити вона вміє, інструктор колись навіть хвалив. Та досить уявити виїзд на проспект, як долоні мокріють, а в голові вкотре прокручується та сама картинка: різке гальмування, удар, чийсь крик.

Страх водіння відрізняється від більшості фобій однією деталлю: небезпека на дорозі справжня. Тому людині, яка боїться керма, не треба ставати безстрашною. Їй треба повернути собі звичайну водійську обережність замість паніки, і шлях до неї зазвичай веде сходинками, від порожньої парковки до траси.

Визначення

Амаксофобія (страх водіння, англ. amaxophobia) — це стійкий страх керувати автомобілем або їхати в ньому пасажиром, через який людина уникає поїздок або витримує їх ціною виснажливої тривоги.

Що таке амаксофобія простими словами

Назву склали з двох грецьких слів: «віз, карета» і «страх». Возів на дорогах давно немає, а термін прижився для страху перед автомобілем. У розмові частіше кажуть простіше: «боюся водити», «не можу змусити себе сісти за кермо».

Окремого діагнозу з такою назвою в медичних класифікаціях немає. Коли страх водіння сягає рівня фобії, фахівці описують його як специфічну фобію, а якщо він з'явився після аварії, перевіряють ще й посттравматичний стресовий розлад і розлад адаптації. Чим фобія відрізняється від звичайного страху, ми докладно пояснювали в статті про фобії.

Буває два варіанти цього страху. Одні бояться саме керувати: відповідальності за машину й людей у ній, власної помилки, раптової розгубленості посеред перехрестя. Інші впевнено водять самі, але на пасажирському сидінні тиснуть ногою в підлогу, ніби там педаль гальма, хапаються за ручку над дверима й стежать за кожним рухом водія. Трапляється й те, й інше в однієї людини.

Наскільки це поширено, точно не знає ніхто: великих досліджень серед усього населення немає. У новозеландському опитуванні ста дорослих психологиня Джоанн Тейлор нарахувала 8 % людей із помірною або сильною тривогою через водіння і 7 % із помірним чи сильним страхом. Жінки в обох випадках зізнавалися в цьому частіше за чоловіків. Вибірка невелика, тож це орієнтир, а не статистика країни.

Межу між хвилюванням і фобією найпростіше побачити, якщо поставити їх поруч:

Звичайне хвилювання за кермом Амаксофобія
Нервуєте перед складним маршрутом, але їдете Скасовуєте поїздку або шукаєте, хто відвезе
Напруга спадає за кілька хвилин руху Тривога тримається всю дорогу й довго після неї
Обминаєте одну незручну розв'язку Список заборонених доріг росте: траса, міст, центр, вечір
З кожним виїздом упевненості більшає Навіть спокійні поїздки страху не зменшують
Думаєте про безпеку, коли сідаєте в машину Уявляєте аварію ще вдома, за години до виїзду

Коли страх уже вирішує, куди, з ким і о котрій ви можете поїхати, списувати його на характер не варто. Тоді є сенс звернутися по допомогу психолога при фобіях: робота зазвичай починається не з поїздки, а з розмови про те, чого саме ви боїтеся.

Якщо страх з'явився після аварії

Нав'язливі спогади про ДТП, кошмари й постійна настороженість, які, за даними британської служби охорони здоров'я NHS, можуть з'явитися і через місяці чи навіть роки, бувають ознаками посттравматичного стресового розладу: тоді спершу працюють із пережитою травмою, а повернення за кермо стає частиною цієї роботи.

Три страхи за кермом: аварія, власне тіло і чужий погляд

«Боюся водити» звучить як одна проблема, але за цими словами ховаються різні страхи. Психологиня Анке Елерс із Королівського коледжу Лондона разом із колегами з кількох країн склала опитувальник когніцій водіння з 20 тверджень. Тривожні думки за кермом лягли в ньому у три групи:

  • страх аварії: «в мене вріжуться на перехресті», «я когось покалічу», «не встигну загальмувати»;
  • страх власного тіла: «мені стане погано посеред мосту», «запаморочиться голова», «я втрачу контроль над собою, а отже, й над машиною»;
  • страх чужої оцінки: «позаду вже сигналять», «я всім заважаю», «зараз усі побачать, що я не вмію їздити».

В однієї людини переважає одна група, в іншої змішано все. Від цього залежить і робота: з тим, хто боїться аварії, передусім розбирають думки про дорогу, а з тим, хто боїться нападу, — думки про власне тіло.

Тригери теж в усіх свої. Дослідники з Університету Західної Вірджинії розпитали десятьох жінок із тривогою через водіння, що найбільше її розкручує. Звучали негода, щільний потік, заплутані розв'язки, мости, тунелі, темрява, інші водії та їхня манера їзди. Спільне в цих ситуаціях одне: людина не може їх контролювати, і саме це лякає.

Окрема історія — страх власного тіла. Буває, що одного разу за кермом накотило серцебиття, задуха, відчуття нереальності, і відтоді людина боїться вже не дороги, а повторення нападу на мосту чи в заторі, звідки нікуди не з'їдеш. Тут головна мішень роботи — сам страх нападу, і впоратися з ним допомагає психолог при панічних атаках.

Тіло в такі хвилини реагує бурхливо, але цілком передбачувано, і чому серцебиття та задуха під час нападу не означають катастрофи, ми пояснювали в статті про панічні атаки.

Іноді страх зовсім інший. Людина постійно думає «а раптом я когось збив і не помітив», повертається перевірити дорогу, оглядає бампер, гортає новини про ДТП у своєму районі. Якщо такі думки нав'язливі, а перевірки заспокоюють лише ненадовго, це може бути проявом обсесивно-компульсивного розладу, і працюють із ним інакше, ніж із фобією.

Жінка у світлому в'язаному светрі сидить в автомобілі, тримається за дверцята й дивиться у вікно на поле

Чому я боюся водити машину: причини страху

Найочевидніша причина — пережита аварія. Проте дослідження Тейлор і її колег з Університету Мессі дало несподіваний результат: серед 85 людей зі страхом водіння ті, хто колись потрапляв у ДТП, боялися не сильніше за тих, хто не потрапляв ніколи. Щоб страх став сильним, аварія не потрібна.

Частіше він складається з кількох шарів:

  • чужий досвід: аварія, яку людина бачила на власні очі, загибель знайомого, батько, що зітхав на кожному повороті й повторював «дорога помилок не прощає»;
  • один невдалий епізод: машина заглухла на підйомі, і позаду засигналили, або водій розгубився на кільці чи ледь не зачепив пішохода, і пам'ять зберегла не те, що все минулося, а пережитий жах;
  • напад паніки за кермом, після якого машина стала місцем, де «це може повторитися»;
  • довга перерва: декрет, переїзд, кілька років без авто, коли навичка нікуди не дівається, а впевненість без практики тане;
  • схильність до тривоги й перфекціонізм, за яких будь-яка помилка на дорозі здається неприпустимою, а кожне складне місце перетворюється на іспит.

У новачків картина інша. Їхній страх здебільшого раціональний, бо досвіду справді мало, і з практикою він слабшає. Нерідко він переплітається зі страхом невдачі: провалити іспит, осоромитися перед інструктором, не впоратися там, де «всі якось їздять».

Розплутати, з чого почався саме ваш страх, можна ще до першої вправи за кермом. І для цього не обов'язково кудись їхати: онлайн-психологи працюють на відеозустрічах, а людині, якій важко дістатися до кабінету, це знімає зайвий бар'єр.

Страх водіння після ДТП

Аварія — найпряміший шлях до страху керма, і стосується він не лише водіїв. Психіатр Річард Мейю з колегами з Оксфорда рік спостерігали 188 людей, які потрапили до лікарні після ДТП. Посттравматичний стресовий розлад розвинувся приблизно в кожного десятого. А тривога в поїздках траплялася ще частіше — за кермом чи на пасажирському сидінні — і нерідко заважала жити.

Перші дні й тижні після аварії тремтіння, погані сни й небажання наближатися до машини є нормальною реакцією психіки на пережите. Здебільшого вони поступово слабшають, а як підтримати себе в цей час, ми розповідали в статті про гостру реакцію на стрес.

Насторожити має інше: через місяць-два страх не слабшає, а росте, захоплює нові дороги, а то й поїздки пасажиром. Чекати далі сенсу немає. В оксфордському дослідженні стан людини через три місяці після аварії добре передбачав, яким він буде через рік.

До страху після ДТП часто домішується провина: «я мала це побачити», «якби я їхав повільніше». Вона особливо важка, коли в аварії хтось постраждав. Таке почуття провини теж стає предметом роботи, бо інакше кожна поїздка перетворюється на суд над собою.

Додають навантаження й формальності: поліція, страхова компанія, іноді суд. Людина раз у раз переказує подію, і щоразу страх оживає. Відкладати повернення за кермо до кінця всіх процедур не обов'язково, але сходинки в такий період варто планувати м'якше.

Важить і те, з чого почати. Повертатися одразу на перехрестя, де все сталося, не обов'язково і не завжди корисно. Спершу зазвичай відновлюють довіру до машини загалом: посидіти в салоні, проїхатися пасажиром зі спокійним водієм, потім самому тихою знайомою вулицею. До місця аварії, якщо воно щодня на вашому маршруті, доходять пізніше, коли легші щаблі вже позаду.

Як подолати страх водіння: крок за кроком

Повернення за кермо нагадує будь-яку роботу зі страхом: це не стрибок, а драбина, яку людина проходить у своєму темпі. Загальні принципи такої роботи ми описували в статті про експозиційну терапію, а тут зібрано те, що стосується саме дороги.

1. Чесно оцініть навички

Страх і брак навичок підживлюють один одного. У ще одному дослідженні Тейлор 50 жінок зі страхом водіння і 50 без нього проїхали маршрут з інструктором, який оцінював їхню їзду. Жінки зі страхом помилялися частіше, але помилки в них були того самого типу, що й у решти: схоже, тривога не породжує якихось особливих помилок, а збільшує кількість звичайних. Тож перевірити й підтягнути навички варто паралельно з роботою над страхом, і кілька занять з інструктором на машині з другим комплектом педалей — не поразка, а розумний перший крок: поруч сидить людина, яка в разі чого загальмує.

2. Складіть свою драбину

Почніть зі списку ситуацій від найлегшої до найважчої. Для орієнтиру: у німецькому дослідженні, про яке йдеться нижче, перелік завдань для підсумкової поїздки з інструктором складався із семи щаблів дедалі більшої складності: посидіти за кермом, покружляти порожньою парковкою, об'їхати квартал, а далі заміська дорога, головна дорога з двома смугами, траса і, нарешті, місто. Ваш список може бути іншим. Для когось найстрашніше — міст, для когось лівий поворот без стрілки, а для когось виїзд із двору на жвавий проспект.

Приклад драбини: сім щаблів повернення за кермо

3. Їздіть часто і потроху

Краще працюють короткі виїзди кілька разів на тиждень, ніж одна довга героїчна поїздка в неділю. До наступного щабля переходять тоді, коли поточний перестав здаватися небезпечним, навіть якщо легке хвилювання лишилося. Відкати трапляються в усіх: після важкого дня можна повернутися на попередній щабель, і це теж частина шляху.

4. Прибирайте захисні звички

Люди зі страхом водіння дуже винахідливо пристосовуються. Ті самі дослідники із Західної Вірджинії описали три групи таких стратегій: відволіктися (музика, спів, жуйка, молитва), покластися на інших (пасажир, який підстрахує й у разі чого сам сяде за кермо) і уникати (об'їзні маршрути, поїздки лише вдень і поза годиною пік). Ці звички дозволяють їздити попри тривогу, але, як зауважують автори, можуть позначатися і на безпеці за кермом, і на психічному здоров'ї. Для роботи зі страхом у них є ще один мінус: мозок робить висновок «я доїхала, бо поруч був чоловік», а не «я доїхала, бо впоралася». Тому їх прибирають поступово, по одній.

Захисні звички за кермом і чим їх замінити

5. Заспокоюйте тіло до виїзду

Кілька хвилин повільного дихання з подовженим видихом на парковці перед поїздкою допомагають рушити спокійніше. А от інтенсивні дихальні вправи з довгими затримками за кермом не робіть: від них може запаморочитися голова, а дорога потребує всієї вашої уваги.

6. Безпека важливіша за перемогу

Якщо страх накрив під час руху, мета — не довести собі, що витримаєте, а безпечно зупинитися. Увімкніть поворот, з'їдьте на парковку, заправку чи узбіччя там, де зупинка дозволена, увімкніть аварійку й перечекайте. Рушати можна, коли хвиля спаде. І не сідайте за кермо, якщо дуже втомилися, недоспали або хвилюєтеся так, що погано бачите дорогу: це не уникання, а звичайна водійська розсудливість.

Віртуальна реальність і тренажери: що відомо

Найближче до реальної дороги терапію у віртуальній реальності перевірили німецькі дослідники з Вюрцбурга. Чотирнадцять людей, у яких страх водіння з'явився після аварії чи іншої небезпечної ситуації на дорозі, пройшли п'ять сеансів у симуляторі, зібраному з кузова справжнього автомобіля. Сценарії будували за особистою драбиною кожного. Наприкінці учасники сіли за кермо звичайної машини з інструктором і виїхали в реальний потік.

Усі 14 виконали принаймні одне завдання, якого раніше уникали, а 13 впоралися з усіма запропонованими. Інструктор визнав їзду адекватною у 71 % учасників, у решти вона здебільшого була надто тривожною: повільною, з перестраховуванням. Через 12 тижнів 13 людей із 14 утримали результат або навіть розширили його.

Утім, це пілотне дослідження без повноцінної контрольної групи. Австралійські науковці зібрали 14 робіт про віртуальну реальність при страху водіння і дійшли стриманого висновку: формат людям загалом підходить і його можна впровадити на практиці, проте якість досліджень поки низька, і для впевнених рекомендацій даних бракує.

Тренажерів для такої роботи небагато. Тому частіше ту саму драбину проходять у реальних поїздках, а найважчі щаблі спершу проживають в уяві разом із психологом. Суть не змінюється: безпечна поступова зустріч зі страхом і новий досвід «нічого страшного не сталося».

Якщо страшно бути пасажиром

Пасажирський страх має свою логіку. Водій хоч чимось керує, а пасажир не керує нічим, і саме ця безпорадність лякає найбільше. Звідси «фантомне гальмування», коментарі на кшталт «ти бачиш, що там попереду?», хапання за ручку і втома навіть після короткої поїздки.

Найчастіше від цього страждають пари й сім'ї. Один водить, другий боїться, і поїздка до батьків закінчується сваркою ще до виїзду з міста. Допомагає домовитися заздалегідь, а не посеред траси:

  • про швидкість, з якою обом комфортно на конкретній дорозі;
  • про одне слово-сигнал, після якого водій без суперечок шукає місце, щоб зупинитися;
  • про перерви на довгих маршрутах;
  • про те, що пасажир не коментує кожен маневр, а водій не висміює страх.

Долають такий страх так само поступово: короткі поїздки зі спокійним водієм знайомими вулицями, потім довші, потім траса. Якщо ж він з'явився після аварії, у якій ви були пасажиром, з ним працюють, як і зі страхом водія після ДТП.

Дорога під час війни

В Україні дорога нерідко лякає зовсім не через інших водіїв. Блокпости з чергами й перевірками, повітряна тривога посеред траси, розбиті ділянки, вимушені нічні поїздки, евакуація під обстрілами. У прифронтових регіонах обережність у дорозі є способом уціліти, а не фобією.

Проблема починається там, де страх відривається від реальної загрози. Людина, яка виїжджала з-під обстрілів, через рік може стискати кермо на спокійній київській вулиці, а від кожного блокпоста далеко від фронту в неї калатає серце. Тоді йдеться вже не про обережність, а про пережите, яке тіло досі сприймає як теперішнє.

Тут діють кілька меж. Там, де небезпека справжня, нічого собі не доводьте: проходити драбину на дорогах, які обстрілюють, не можна. Зі страхом працюють у безпечних умовах, на маршрутах, де ризик не більший, ніж на звичайній дорозі в мирний час. Якщо ж дорога повертає пережите спогадами, що накочують, або кошмарами, починати варто з роботи з травмою.

Як психіка звикає до постійної загрози і чому це не байдужість, ми розповідали в статті про звикання до загрози і повітряних тривог.

Коли звернутися до психолога

Новачкові, який хвилюється перед кожним виїздом, часто досить практики й терплячого інструктора. До психолога варто звернутися, якщо:

  • страх тримається місяцями і не слабшає, хоча ви регулярно їздите;
  • життя вже перебудоване довкола уникання: ви відмовилися від роботи, поїздок до рідних, гуртків для дітей;
  • заборонених доріг стає дедалі більше, а страх перекинувся й на поїздки пасажиром;
  • за кермом траплялися напади паніки;
  • після аварії не відпускають спогади, кошмари чи провина;
  • ви вже пробували рухатися сходинками і застрягли на одній із них;
  • через поїздки ви постійно сваритеся з близькими.

Основа роботи в New Leaf — Позитивна психотерапія: страх тут розглядають не лише як симптом, а й як сигнал про те, що для людини важливо, чи то потреба в контролі, чи ще не прожита аварія. Поступова зустріч із дорогою — один із доказових інструментів у цій роботі, а психолог допомагає побачити, з чого складається саме ваш страх, скласти драбину і пройти її, не перестрибуючи щаблів. Сесія триває 50 хвилин, працювати можна онлайн або очно в Києві. Якщо поряд зі страхом водіння є виражена тривога чи пригнічений настрій, за потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.

Оцінити загальний рівень тривоги ще до першої зустрічі допоможе тест GAD-7.

Джерела

  • Mayou R., Bryant B., Duthie R. Psychiatric consequences of road traffic accidents. BMJ, 1993; 307(6905):647–651. DOI: 10.1136/bmj.307.6905.647 · PMID: 8401049 · Повний текст
  • Kaussner Y., Kuraszkiewicz A. M., Schoch S., Markel P., Hoffmann S., Baur-Streubel R., Kenntner-Mabiala R., Pauli P. Treating patients with driving phobia by virtual reality exposure therapy – a pilot study. PLoS One, 2020; 15(1):e0226937. DOI: 10.1371/journal.pone.0226937 · PMID: 31910205 · Повний текст
  • Taylor J. E., Paki D. Wanna drive? Driving anxiety and fear in a New Zealand community sample. New Zealand Journal of Psychology, 2008; 37(2):31–37 · Повний текст
  • NHS. PTSD (post-traumatic stress disorder) · Сторінка NHS
  • Taylor J. E., Deane F. P., Podd J. V. Determining the focus of driving fears. Journal of Anxiety Disorders, 2000; 14(5):453–470. DOI: 10.1016/s0887-6185(00)00033-5 · PMID: 11095540.
  • Ehlers A., Taylor J. E., Ehring T., Hofmann S. G., Deane F. P., Roth W. T., Podd J. V. The Driving Cognitions Questionnaire: development and preliminary psychometric properties. Journal of Anxiety Disorders, 2007; 21(4):493–509. DOI: 10.1016/j.janxdis.2006.08.002 · PMID: 16982173.
  • Taylor J. E., Deane F. P., Podd J. V. Driving fear and driving skills: comparison between fearful and control samples using standardised on-road assessment. Behaviour Research and Therapy, 2007; 45(4):805–818. DOI: 10.1016/j.brat.2006.07.007 · PMID: 16962560.
  • Greenfield J., Allen J., Rudisill T. M. Determining how individuals manage their driving anxiety. PLOS Mental Health, 2025; 2(4):e0000163. DOI: 10.1371/journal.pmen.0000163 · PMID: 41661807.
  • Elphinston R. A., Vaezipour A., Fowler J. A., Russell T. G., Sterling M. Psychological therapy using virtual reality for treatment of driving phobia: a systematic review. Disability and Rehabilitation, 2023; 45(10):1582–1594. DOI: 10.1080/09638288.2022.2069293 · PMID: 35532316.

Часто задавані питання

Як називається страх водити машину?

Він має назву амаксофобія, хоча в побуті частіше кажуть просто «страх водіння». Так говорять про страх настільки сильний, що людина відмовляється від поїздок або щоразу переживає їх як випробування, а хвилювання новачка, яке минає з досвідом, до нього не зараховують.

Чи небезпечно сідати за кермо, якщо боїшся?

Однозначної відповіді немає. У дослідженнях люди зі страхом водіння помилялися за кермом частіше, ніж ті, хто не боїться, а інструктори помічали в них надто повільну, нерівну їзду. Поки страх сильний, обирайте спокійні дороги й години, а складні ділянки проходьте спершу з інструктором. Якщо ж руки трусяться так, що важко стежити за дорогою, цього разу за кермо не сідайте.

Чи минає страх водіння з досвідом?

Хвилювання новачка зазвичай слабшає в міру того, як поїздок більшає. Тривожний знак — коли ви сідаєте за кермо регулярно, а страх лишається на місці або росте. Тоді сама практика вже не допомагає, і варто з'ясувати, що його підживлює.

Як повернутися за кермо після довгої перерви?

Почніть із пари занять з інструктором, щоб освіжити навички й правила, а далі їздіть короткими знайомими маршрутами кілька разів на тиждень. Складніші дороги додавайте, коли прості вже не напружують. Кілька років без авто не стирають навичок, але впевненість доведеться набирати заново.

Як поводитися, якщо за кермом накрила паніка?

Спершу безпека: увімкніть поворот і зупиніться там, де це дозволено, потім увімкніть аварійку. Дихайте повільно, видихайте довше, ніж вдихаєте, і чекайте, поки хвиля спаде. Зазвичай на це йдуть хвилини. Рушайте лише тоді, коли знову ясно бачите дорогу, а якщо напади повторюються, з ними варто попрацювати з фахівцем.

Чому страшно їздити пасажиром, хоча сам водиш спокійно?

На пасажирському сидінні ви нічого не контролюєте: ні швидкості, ні дистанції, ні моменту гальмування. Для тривожної людини втрата контролю найнестерпніша, тому пасажиром буває страшніше, ніж водієм. Допомагають домовленості з водієм і поступові поїздки з тим, кому ви довіряєте.

Як перестати боятися траси?

Трасу ставлять однією з останніх сходинок, коли на звичайних дорогах ви вже почуваєтеся впевнено. Почніть із короткого відрізка між двома з'їздами в спокійний час, тримайтеся правої смуги і щоразу трохи подовжуйте маршрут. Обгони й нічні поїздки відкладіть на потім.

Як не нервувати на іспиті з водіння?

Трохи нервувати на іспиті нормально, а помірне хвилювання навіть допомагає зосередитися. Добре виспіться, заздалегідь проїдьте екзаменаційні маршрути з інструктором і наперед вирішіть, що робитимете після помилки: виправите її й поїдете далі. Якщо страх провалу паралізує вас не лише на іспиті, а й у будь-якій ситуації, де вас оцінюють, з ним варто попрацювати окремо.

Чи є тест на амаксофобію?

Окремого діагностичного тесту немає. У дослідженнях використовують опитувальники, наприклад опитувальник когніцій водіння, який показує, що лякає людину найбільше: аварія, власний напад чи чужа оцінка. Діагноз за анкетою не ставлять, це робить фахівець після розмови.

До кого йти: до інструктора чи до психолога?

Якщо бракує навичок, а страх слабшає з кожним заняттям, почніть з інструктора. Якщо ж навички є, а страх не відступає, поширюється на нові дороги чи з'явився після аварії, потрібен психолог. Ці два шляхи добре поєднуються: з психологом складають драбину, а з інструктором безпечно проходять її в реальних поїздках.

Стаття має інформаційний характер і не замінює консультацію фахівця. Якщо страх водіння чи поїздок пасажиром обмежує ваше життя або з'явився після аварії, це варто обговорити з психологом. Матеріал підготовлено психологічним центром New Leaf.

Психологи нашого центру працюють зі страхами, панічними атаками й наслідками пережитих аварій очно в Києві та онлайн.

5.0

73 відгуки — середня оцінка центру New Leaf

Відгуки в Google

Потрібна допомога психолога?

Наші фахівці допоможуть вам розібратися із запитом. Розкажіть, що турбує, — і ми підберемо психолога саме під вас.