New Leaf — Психологічний центр

Психологічний словник

Дромоманія: що це, що стоїть за потягом тікати з дому і коли звертатися до фахівця

Мотивація й емоції

Коротко

Дромоманія — це нездоланний потяг знову й знову йти з дому, блукати чи їхати з місця на місце без ясної мети. Сучасні класифікації описують такі епізоди в межах інших станів, як-от дисоціативної фуги чи епілепсії, а в підлітків за втечами частіше стоять проблеми вдома чи в школі.

Дромоманія

Дромоманія (від грец. dromos — біг, дорога, і mania — пристрасть, потяг) — це нездоланний потяг знову й знову йти з дому, блукати чи їхати з місця на місце без ясної мети, навіть коли такі мандри шкодять самій людині та її близьким. Підліток утретє за пів року зникає на кілька днів і не може пояснити навіщо. Літній чоловік виходить по хліб і опиняється на іншому кінці міста. Жінка після важкої сварки сідає в перший-ліпший потяг. У побуті про всіх трьох могли б сказати «дромоманія».

Насправді це три різні історії, і допомога в кожній своя. Слово прийшло зі старої психіатричної мови, а сучасні класифікації описують такі епізоди в межах інших станів — від дисоціативної амнезії до епілепсії. Дромоманія лякає частинкою «манія», хоча за потягом піти найчастіше стоїть зрозуміла причина: тут пояснено, які стани ховаються за раптовими зникненнями, як їх розрізняють і що робити батькам, коли з дому тікає підліток.

Дромоманія, поріоманія, «дромоман»: що означають ці слова

Поряд зі словом «дромоманія» у словниках живуть синоніми. Поріоманія походить від грецького poros — шлях, прохід; у неврології так назвали тривале блукання після епілептичного нападу, про яке людина потім не пам'ятає. Вагабондаж узято з французької, де vagabondage означає бродяжництво.

Тлумачний словник української мови пояснює дромоманію як нездоланне прагнення до безцільного блукання, зміни місць і бродяжництва, одержимість мандрувати й тікати з дому. Тож коли питають, як називається потяг до бродяжництва, словникова відповідь саме така. Медичне «-манія» тут означає не шал і не нав'язливу ідею, а потяг, який важко стримати, як у словах «клептоманія» чи «піроманія».

«Дромоманом» у розмові називають і завзятого мандрівника, і підлітка, який раз у раз зникає. Фахівці цього слова уникають, бо ярлик зводить людину до симптому, а симптом сам нічого не пояснює. Частина втеч справді схожа на імпульсивність: між поривом і дією майже немає паузи. Але далеко не всі. Людина в стані фуги може діяти спокійно й послідовно, а підліток інколи готує втечу тижнями.

Що може стояти за раптовим потягом піти

Коли людина раптово йде з дому й блукає, лікар передусім з'ясовує, що відбувалося з її пам'яттю і свідомістю. Від цього залежить, куди рухатися далі.

Найвідоміший варіант — дисоціативна фуга. У МКХ-10 ВООЗ вона мала власну рубрику F44.1: усі ознаки дисоціативної амнезії плюс цілеспрямована подорож за межі звичного маршруту, під час якої стороннім людям поведінка мандрівника може здаватися цілком звичайною. Як фугу класифікують сьогодні і чим вона відрізняється від інших видів утрати пам'яті, пояснює сторінка про амнезію.

Та сама рубрика прямо виключає післянападову фугу при епілепсії, бо в неї інша, неврологічна природа. 1979 року американські неврологи описали трьох людей зі складними парціальними нападами: після нападу кожен довго й безцільно блукав, а потім цього епізоду не пам'ятав. Автори описали явище як поріоманію і дійшли висновку, що це затяжний післянападовий автоматизм, а не психогенний стан. Коли лікарі скоригували протиепілептичну терапію, блукання припинилося в усіх трьох.

Буває навпаки: епізод схожий на неврологічний, а причина інша. Британський дослідник пам'яті Капур описав чоловіка, який п'ять днів мандрував і запевняв, що нічого з тих днів не пам'ятає. Проте суспільні події цих п'яти днів він знав. Така вибірковість, коли забуте особисте, а загальне збережене, несумісна з неврологічним глобальним розладом пам'яті і допомагає відрізнити психогенний стан від ураження мозку.

Прогноз у фуги кращий, ніж прийнято вважати. У лондонській групі з 53 людей із психогенною втратою пам'яті чоловіків було втричі більше, ніж жінок, а в тих, хто пережив фугу, спогади про факти власного життя через три–шість місяців повернулися до норми, про події — майже до норми. Депресія, конфлікти в родині, проблеми з грошима чи роботою траплялися в цій групі частіше, ніж у людей з неврологічними розладами пам'яті.

Раптові далекі поїздки бувають і на тлі різкого піднесення настрою, коли людина майже не спить, думки біжать, а плани ростуть щогодини. У літньої людини блукання нерідко пов'язане з деменцією: вона може вийти з дому й не знайти дороги назад.

У дітей з аутизмом це окреме питання безпеки, а не «потяг до мандрів». В опитуванні батьків 1 218 дітей у спектрі 49 % хоч раз намагалися піти від дорослих після чотирьох років, а 26 % зникали так надовго, що рідні всерйоз хвилювалися. Що виразніші аутистичні риси, то вищим був ризик.

Що може стояти за раптовим відходом з дому: дисоціативна фуга, епілептичне блукання, втеча підлітка, блукання при деменції чи аутизмі

Розрізнити ці стани за розповіддю родичів неможливо: потрібні огляд, докладне розпитування про сон, настрій і пам'ять, інколи обстеження в невролога. Якщо епізоди повторюються, а причина неясна, за потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.

Коли з дому тікає підліток: що кажуть дослідження

У житті слово «дромоманія» найчастіше спадає на думку батькам підлітка, який уже не вперше пішов з дому. Великі опитування говорять про інше: утеча підлітка рідко буває загадковим потягом. Частіше це відповідь на те, що відбувається вдома, у школі чи всередині самої дитини.

Утечі трапляються частіше, ніж здається. В опитуваннях, які проводили щороку з 2005 по 2017 рік, узяли участь понад 116 тисяч учнів 8-х і 10-х класів США, і частка тих, хто за останній рік тікав з дому, знизилася з 8,3 % до 6,1 %. Дівчата тікали частіше за хлопців. Рідше втечі траплялися там, де батьки брали участь у житті дитини, а підліток мав непогані оцінки й самоповагу. Частіше — там, де друзі вже кинули школу, підліток зневажав себе, бував агресивним, шукав гострих відчуттів, крав чи псував речі, пив, курив або вживав марихуану.

Понад 4 тисячі підлітків з американського штату Південна Дакота, за якими стежили від 9-го класу до 21 року, показали схожу картину: майже кожен сьомий тікав з дому в 10-му або 11-му класі. Утечу передбачали брак підтримки батьків, відчуження від школи, пригнічений настрій і вживання речовин. У 21 рік ті, хто тікав, мали більше депресивних симптомів і ознак залежності від наркотиків, хоча ризик алкогольної залежності в них не відрізнявся.

У корейському опитуванні 11 354 підлітків рідше тікали ті, хто мав теплі стосунки з родиною і відчував, що може сам ухвалювати рішення. Частіше — ті, хто зазнавав насильства чи бачив шкідливий медіаконтент. Проте всі виміряні чинники разом пояснили лише 13,1 % різниці між тими, хто тікав, і тими, хто ні. Чесний висновок: головне в кожній історії індивідуальне, і з анкети його не видно.

Утеча з дому — одна з протестних форм девіантної поведінки підлітків, поруч із прогулами й відмовою від будь-яких правил. Але протест завжди спрямований проти чогось, і батькам корисніше шукати саме це «щось».

Якщо дитина тікає не вперше, їй потрібен дорослий, якому можна розповісти те, чого вона не скаже вдома, а батькам — підтримка, щоб повернення не перетворювалося на допит. Цю роль бере на себе психологічна допомога підліткам онлайн: фахівець говорить із самим підлітком, а за потреби окремо зустрічається з батьками.

Окремо про безпеку. Підліток, що тікає, нерідко живе з пригніченим настроєм, тож слова про безвихідь чи небажання жити — сигнал діяти одразу. Дитяча лінія «Ла Страда-Україна» працює цілодобово: 116 111 з мобільного або 0 800 500 225 з будь-якого телефону. Якщо життю загрожує небезпека вже зараз, телефонуйте 103 або 112.

Що робити батькам, якщо дитина пішла з дому

Поки дитини немає, головне — безпека, виховання почекає. Обдзвоніть друзів, однокласників і родичів, перегляньте її сторінки в соцмережах, пройдіться місцями, де вона любить бувати. Якщо ви не знаєте, де дитина, і зв'язку з нею немає, телефонуйте в поліцію 102 одразу, не чекаючи ранку.

Після повернення не влаштовуйте допиту з порога. Спершу душ, їжа, сон і коротке «добре, що ти вдома». Розмова може зачекати до ранку, а головне питання в ній — не «куди ти ходив», а від чого хотілося піти: від сварок удома, цькування в школі, тиску через оцінки, від чогось, що сталося з друзями.

Якщо ви не впевнені, що відбувається з дитиною, — підліткова криза, виснаження чи щось серйозніше, — почати можна з розмови для себе. Психологи онлайн допоможуть розібратися в ситуації й підкажуть, до кого звертатися далі.

Дослідження втеч сходяться в одному: що більше підліток відчуває підтримку батьків і їхню участь у своєму житті, то рідше він тікає. Це не робить батьків винними. Це означає, що стосунки вдома — важіль, на який ви справді можете вплинути, на відміну від друзів, школи чи настрою самої дитини.

Насторожити мають повторні втечі, слова дитини про те, що вдома чи в школі їй небезпечно, сліди побоїв, різкі зміни настрою й сну. Тоді не варто чекати, що все минеться саме.

«Божевільні мандрівники»: як діагноз з'явився і зник

Історія «мандрівної» хвороби добре показує, що психіатричні діагнози теж мають свій вік. Філософ Ієн Гакінг, який досліджував історію психіатрії, простежив, як цей діагноз виник у Франції наприкінці XIX століття і за двадцять із гаком років майже зник.

За його реконструкцією, раптові мандри вперше описали як окрему психіатричну хворобу в Бордо 1887 року. Наступного ж року Жан-Мартен Шарко описав їх як «амбулаторний автоматизм» і вважав проявом прихованої епілепсії. Його опоненти бачили в тих самих епізодах істерію.

Понад десять років діагноз процвітав у Франції. Звідти він перейшов до Італії, Німеччини й Росії, а в англомовних країнах так і не прижився. До 1910 року згас — разом із ширшим діагнозом істерії, до якого його зараховували.

Чому саме тоді? Гакінг пов'язує успіх діагнозу з тим, що мандри збіглися з тривогою суспільства через бродяжництво. Військові лікарі намагалися дати хворобі точне визначення, щоб захистити дезертирів від покарання. Більшість «фюгерів», як називали людей із такими втечами, становили чоловіки.

Як «божевільні мандрівники» з'явилися і зникли: Бордо 1887 року, Шарко 1888 року, згасання діагнозу до 1910 року і сучасна дисоціативна фуга

Що лишилося від тієї епохи? Слово «дромоманія» живе в словниках, клінічне ядро давніх описів перейшло в сучасне поняття дисоціативної фуги, а суперечка «епілепсія чи психіка» триває в іншій формі й досі. Ця історія нагадує й про важливіше: один і той самий вчинок різні епохи пояснюють по-різному, тому назва не дорівнює причині.

Дромоманія, втеча з дому, бродяжництво й любов до подорожей: у чому різниця

Ці поняття плутають, бо зовні все схоже: людина кудись іде. Різниця в тому, що її рухає, чи є в неї план і що відбувається з пам'яттю.

Явище Що рухає План і мета Пам'ять і свідомість Коли привід звернутися
Дромоманія як симптом Потяг, який людина насилу стримує Мети немає або вона випадкова Залежить від причини Епізоди повторюються й шкодять
Дисоціативна фуга Нестерпний стрес, з яким психіка не справляється Подорож цілеспрямована Людина не пам'ятає, хто вона, а згодом і самої дороги Одразу, щойно людину знайшли
Епілептичне блукання Затяжний стан після нападу Мети немає Епізоду потім не пам'ятає До невролога після першого ж випадку
Утеча підлітка з дому Конфлікт, тиск, сором, бажання свободи Часто є: до друга, на вулицю, в інше місто Збережені Утечі повторюються або є загроза безпеці
Бродяжництво Утрата житла, бідність, залежність, хвороба Виживання день у день Зазвичай збережені Потрібна соціальна й медична допомога
Ескапізм Утома від реальності Утеча в ігри, серіали, мрії, без фізичного відходу Збережені Коли втеча витісняє життя
Любов до подорожей Цікавість, новизна, відпочинок Є маршрут, бюджет і день повернення Збережені Не потрібно

В ескапізмі теж тікають, але від реальності, а не з дому: людина лишається у своїй кімнаті й зникає в іграх, серіалах чи мріях. Така втеча від реальності буває і відпочинком, і пасткою.

Любов до подорожей від дромоманії відрізняє передусім вибір. Мандрівник планує, радіє дорозі й повертається тоді, коли сам вирішив. Ні сорому, ні провалів у пам'яті, ні наляканих рідних тут немає.

Коли дорослому варто звернутися до фахівця

Дорослій людині, якій подобається часто міняти місто, роботу чи краєвиди за вікном, лякатися слова «дромоманія» не варто. Привід звернутися — не сама любов до дороги, а кілька конкретних ознак:

  • після поїздки чи прогулянки бракує спогадів про години або дні;
  • вас знаходять у незнайомому місці, і ви не можете пояснити, як туди потрапили;
  • потяг піти виникає раптово, здається некерованим і повторюється попри шкоду для роботи, грошей і стосунків;
  • далекі поїздки збігаються з днями майже без сну, прискореними думками й незвично піднесеним настроєм;
  • літній родич почав блукати й губитися в знайомих місцях.

Перші два пункти — підстава насамперед виключити неврологічну причину, і тут знадобиться невролог. Якщо ж ви часто помічаєте, що ніби «випадаєте» з того, що відбувається, тест на дисоціацію DES-II покаже, наскільки часті у вас такі переживання, але діагнозу фуги він не ставить. Онлайн-«тестів на дромоманію» з науковою перевіркою не існує: опитувальники з такою назвою — розвага, а не оцінка стану.

Міфи і факти про дромоманію

Насправді Поширений міф
Сучасні класифікації описують такі епізоди в межах інших станів, як-от дисоціативної фуги чи епілепсії Дромоманія — окремий сучасний діагноз
Подорож людина обирає й планує, а дромоманія — потяг, який важко зупинити і який шкодить Дромоманія — це просто любов до подорожей
Провали в пам'яті характерні для фуги й епілептичного блукання; підліток, що пішов з дому, зазвичай пам'ятає, куди й чому Той, хто тікає, нічого не пам'ятає
Однолітки мають значення, але з утечами так само пов'язані брак підтримки батьків, відчуження від школи й пригнічений настрій Підлітки тікають через погану компанію
У дослідженнях утечі пов'язані з поганими стосунками в родині, насильством, пригніченим настроєм, відчуженням від школи Утеча — завжди маніпуляція батьками

Джерела

  • Hacking I. Les Aliénés voyageurs: how fugue became a medical entity. History of Psychiatry, 1996; 7(27):425–449. DOI: 10.1177/0957154X9600702705 · PMID: 11618352
  • Mayeux R., Alexander M. P., Benson D. F., Brandt J., Rosen J. Poriomania. Neurology, 1979; 29(12):1616–1619. DOI: 10.1212/wnl.29.12.1616 · PMID: 574226
  • Kapur N. Amnesia in relation to fugue states — distinguishing a neurological from a psychogenic basis. British Journal of Psychiatry, 1991; 159:872–877. DOI: 10.1192/bjp.159.6.872 · PMID: 1842906 · Cambridge Core
  • World Health Organization. International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems, 10th Revision (ICD-10), Version 2019: F44.1 Dissociative fugue. · ВООЗ
  • Harrison N. A., Johnston K., Corno F. та ін. Psychogenic amnesia: syndromes, outcome, and patterns of retrograde amnesia. Brain, 2017; 140(9):2498–2510. DOI: 10.1093/brain/awx186 · PMID: 29050391
  • Castillo B., Schulenberg J., Grogan-Kaylor A., Toro P. A. The prevalence and correlates of running away among adolescents in the United States. Journal of Community Psychology, 2023; 51(5):1860–1875. DOI: 10.1002/jcop.22971 · PMID: 36468260 · Повний текст
  • Tucker J. S., Edelen M. O., Ellickson P. L., Klein D. J. Running away from home: a longitudinal study of adolescent risk factors and young adult outcomes. Journal of Youth and Adolescence, 2011; 40(5):507–518. DOI: 10.1007/s10964-010-9571-0 · PMID: 20640881 · PMC: PMC3021590
  • Kim H. R., Moon S. H. Predictors for runaway behavior in adolescents in South Korea: national data from a comprehensive survey of adolescents. Frontiers in Psychiatry, 2023; 14:1195378. DOI: 10.3389/fpsyt.2023.1195378 · PMID: 37663596 · Повний текст
  • Anderson C., Law J. K., Daniels A. та ін. Occurrence and family impact of elopement in children with autism spectrum disorders. Pediatrics, 2012; 130(5):870–877. DOI: 10.1542/peds.2012-0762 · PMID: 23045563 · PMC: PMC4524545

Часто задавані питання

Як називається потяг до бродяжництва?

Медична назва — дромоманія, рідше трапляються синоніми «поріоманія» та «вагабондаж». Проте лікареві важливіший не ярлик, а подробиці: як часто людина йде, чи пам'ятає дорогу, що передувало відходу. Від цих деталей залежить, про що йдеться: про стрес, епілепсію, різкі зміни настрою, деменцію чи звичайну підліткову втечу.

Чому людина тікає з дому?

Причин багато, і більшість не має стосунку до «манії». Підлітки частіше тікають від конфліктів, самотності, тиску в школі чи пригніченості. Доросла людина може раптово зірватися в дорогу після важкого стресу, іноді в стані фуги, коли вона не пам'ятає себе. А буває, що за відходом стоїть хвороба: епілепсія, деменція, різке піднесення настрою. Тому шукають конкретну причину, а не назву.

Чи лікується дромоманія?

Окремого лікування «від дромоманії» немає, бо цим словом називають симптом. Працюють із причиною: епілептичне блукання веде невролог, фугу й розлади настрою — психіатр разом із психотерапевтом, а коли тікає підліток, до роботи залучають родину. Прогноз нерідко кращий, ніж очікують: після фуги пам'ять здебільшого відновлюється за кілька місяців.

Хто такий дромоман?

Так у побуті кажуть про людину, яку постійно тягне в дорогу: часом жартома про пристрасного мандрівника, часом про того, хто раз у раз зникає з дому. Фахівці цього слова уникають, бо воно звучить як вирок і нічого не пояснює. Коректніше говорити про людину з повторюваними епізодами відходу й шукати, що за ними стоїть.

Чим дромоманія відрізняється від любові до подорожей?

Подорож людина обирає сама: планує маршрут, рахує гроші, повертається, коли захоче, і згадує поїздку з радістю. Дромоманія — потяг, який важко зупинити, навіть коли він руйнує навчання, роботу чи стосунки. Після такого відходу часто лишаються сором, борги, налякані рідні, а іноді й прогалини в пам'яті. Межа проходить там, де зникає вибір і з'являється шкода.

Чи буває дромоманія в дорослих?

Так, і в дорослих за раптовими зникненнями нерідко стоять медичні причини: дисоціативна фуга на тлі важкого стресу, блукання після епілептичного нападу, різке піднесення настрою. У літніх людей схожа поведінка нерідко пов'язана з деменцією. Сама по собі любов до переїздів проблемою не є. Привід звернутися до лікаря — провали в пам'яті, некерованість потягу і шкода від нього.

Що робити, якщо підліток утік з дому вперше?

Поки підлітка немає, шукайте його через друзів і родичів, а коли не вдається з'ясувати, де він, — дзвоніть 102. Після повернення дайте поїсти й виспатися, розмову відкладіть до спокійного моменту. Говоріть про те, що підштовхнуло піти, без погроз і звинувачень. Одна втеча ще не означає розладу, але це сигнал уважніше придивитися до його життя.

Чи може людина не пам'ятати, як опинилася в іншому місті?

Може, хоча трапляється це рідко. Такий провал буває під час дисоціативної фуги, коли психіка ніби відключає знання про себе, а також після деяких епілептичних нападів. Людина при цьому може поводитися цілком звично, і оточення нічого не помічає. Якщо таке сталося з вами чи з близьким, потрібен огляд лікаря, щоб виключити неврологічну причину.

5.0

73 відгуки — середня оцінка центру New Leaf

Відгуки в Google