Особистість у психології: що це, структура, теорії і чи змінюється вона

Особистість — це відносно стійка, але здатна змінюватися система рис, мотивів, цінностей і уявлень про себе, завдяки якій поведінка людини впізнавана в різних обставинах і протягом років. У побуті так називають когось яскравого й самостійного, проте в психології слово описове, а не оцінне: особистість має кожен. Водночас це одне з найбільш дискусійних понять науки, бо кожна школа бачить у ньому своє. Розберемо, чим особистість відрізняється від індивіда й індивідуальності, що її формує, чи змінюється вона з віком, з чого вона складається в основних теоріях і як її вимірюють.

Особистість у психології: визначення і головні ознаки

Класичне визначення дав американський психолог Гордон Олпорт у книжці 1937 року: особистість — це «динамічна організація всередині індивіда» тих психофізичних систем, що визначають його неповторне пристосування до середовища. У цій формулі важить кожне слово. «Динамічна» — бо особистість розвивається. «Організація» — бо це не мішок розрізнених рис, а система, де частини впливають одна на одну. «Психофізичні» — бо в ній переплетені психіка й тіло.

Майже через сімдесят років Ден Мак'Адамс і Дженніфер Палс запропонували інтегративне визначення: особистість — це неповторний варіант загального еволюційного «задуму» людської природи, що розгортається як візерунок рис, характерних адаптацій і власної життєвої історії, вбудований у культуру. Попри різницю епох, обидва підходи сходяться на трьох ознаках: стійкість, неповторність і цілісність. Стійкість означає, що людина лишається собою в різних ситуаціях; неповторність — що її поєднання якостей не збігається ні з чиїм; цілісність — що думки, почуття й учинки складаються в єдиний стиль.

Поруч стоять два вужчі поняття, які часто плутають з особистістю. Темперамент — біологічно зумовлена швидкість і сила реакцій, помітна вже в маленької дитини. Характер — набуті способи ставитися до людей, справ і самого себе. Особистість ширша за обидва: крім них, вона охоплює мотиви, цінності, здібності, ролі й те, як людина пояснює собі власне життя.

Людина, індивід, особистість, індивідуальність: у чому різниця

Ці чотири слова в розмові вживають як синоніми, але пострадянська психологічна традиція чітко їх розводить. Різницю зручно побачити поруч:

Поняття	На що звертає увагу	Звідки береться	Як це виглядає
Людина	Спільне для всіх нас: тіло, мова, здатність мислити й творити культуру	Дана від народження разом із належністю до виду	Будь-хто з читачів цієї сторінки
Індивід	Окремий живий організм із власною будовою тіла й нервової системи	Закладається спадковістю та ранніми умовами розвитку	Немовля з першого дня має свій ритм сну й реакцій
Особистість	Мотиви, цінності, ролі та відповідальність за свої вибори	Складається в стосунках, навчанні й роботі	Підліток, який уперше відстоює власну думку
Індивідуальність	Неповторне поєднання якостей, яке вирізняє серед інших	Проявляється на кожному рівні, від тілесного до світоглядного	Впізнаваний стиль мислення, жартів і рішень

Найчастіше цитовану формулу дав радянський психолог Олексій Леонтьєв у книжці 1975 року: «особистістю не народжуються, особистістю стають». Він пояснював, що ми не говоримо про особистість новонародженого, хоча риси індивідуальності помітні вже тоді. За Леонтьєвим, особистість «народжується двічі»: уперше — коли дитина вибудовує ієрархію мотивів і здатна відмовитися від бажаного заради важливішого, вдруге — коли з'являється особистість, яка усвідомлює себе. Стихійне становлення триває аж до підліткового віку й лише готує цей другий крок.

Сучасна наука додає важливу поправку: вона не ділить людей на «особистостей» і «не-особистостей». Фраза «він не особистість» — це моральна оцінка, а не психологічний факт: у кожної людини є свій профіль рис і своя історія, навіть якщо вона тиха й непомітна.

Інша річ, коли питання «хто я насправді» перестає бути цікавим і стає болючим: людина не відчуває опори, не розуміє, чого хоче, живе чужими очікуваннями. Таке трапляється в кризові періоди, і якщо стан затягнувся, його варто обговорити з фахівцем — наприклад, звернувшись по психологічну допомогу онлайн.

Гени, досвід і роки: що формує особистість і наскільки вона стабільна

Поведінкова генетика порівнює однояйцевих і різнояйцевих близнюків, батьків і дітей, рідних і прийомних. Узагальнення цих даних показує, що приблизно 40% відмінностей між людьми за рисами пов'язані з генетичними відмінностями. Близнюкові дослідження дають оцінку трохи нижчу за 50%, сімейні й адопційні — трохи вищу за 20%. Це статистика для популяції, а не частка «генетичної особистості» конкретної людини.

Решту пояснює середовище, але не так, як зазвичай думають. Середовищні впливи на риси майже цілком неспільні для членів однієї родини: вони роблять братів і сестер не схожішими, а різнішими. Тож особистість формує не «сімейне виховання» загалом, а унікальний досвід кожного — друзі, школа, випадкові зустрічі, власні рішення.

Стабільність теж має свої цифри. Метааналіз Робертса і Дельвеккіо (2000) за 152 лонгітюдними дослідженнями виміряв рангову стабільність рис, тобто наскільки людина зберігає своє місце серед однолітків. При інтервалі між вимірами близько семи років вона зростає з 0,31 у дитинстві до 0,54 у студентські роки, 0,64 у тридцять і виходить на плато близько 0,74 між 50 і 70 роками.

Водночас змінюються середні рівні рис. За оглядом Робертса й Деніела Мрочека (2008), найбільше люди змінюються між 20 і 40 роками: стають упевненішими, теплішими, відповідальнішими й спокійнішими. Зміни тривають і в літньому віці, тому особистість ніколи не «застигає, як гіпс».

Чи можна змінити риси навмисно? Систематичний огляд 207 досліджень (Робертс та ін., 2017) показав: під час втручань, переважно психотерапії, риси помітно зсувалися в середньому за 24 тижні, і ці зміни зберігалися після завершення. Найбільше зростала емоційна стабільність, менше — екстраверсія, а конкретний метод терапії майже не впливав на обсяг змін.

Риси найкраще видно у взаємодії: те, як людина реагує на критику, близькість чи суперництво, повторюється в різних стосунках. Тому тим, кому власні звички спілкування заважають ладнати з людьми, часто допомагає терапевтична група: учасники дають одне одному чесний зворотний зв'язок і пробують нові способи поводитися просто під час зустрічей.

Структура особистості: з чого вона складається в різних теоріях

Єдиної «анатомії» особистості не існує: кожна теорія ділить її на свої частини, і ці схеми відповідають на різні запитання. Порівняння основних моделей:

Підхід	Автори	Із чого складається особистість	Що пояснює найкраще
Психоаналіз	Зигмунд Фрейд	Ід (потяги), Его (посередник із реальністю), Суперего (засвоєні норми)	Внутрішні конфлікти й захисні механізми
Аналітична психологія	Карл Юнг	Его, персона, тінь, самість; особисте й колективне несвідоме	Символи, сенси, «маски» в соціальних ролях
Теорії рис	Гордон Олпорт, Реймонд Кеттелл, Ганс Айзенк	Стійкі схильності — від багатьох вузьких рис до кількох базових вимірів	Стабільні відмінності між людьми
П'ятифакторна модель	Пол Коста, Роберт Мак-Крей та ін.	П'ять широких вимірів, кожен складається з вужчих граней	Опис і прогноз поведінки в середньому
Трирівнева модель	Ден Мак'Адамс, Дженніфер Палс (2006)	Риси, характерні адаптації, життєва історія в контексті культури	Цілісний портрет конкретної людини

Найвідоміша з цих схем — трикутник бажань, розуму й совісті. Як його частини сперечаються між собою і навіщо психіці захисні механізми, ми докладно розібрали в статті про структуру особистості за Фрейдом.

У пострадянських підручниках поширена ще схема Костянтина Платонова — ієрархія підструктур від біологічно зумовлених властивостей (темперамент, стать, вік) через особливості психічних процесів і досвід до спрямованості, тобто переконань, інтересів та ідеалів.

Найповніший сучасний синтез запропонували Мак'Адамс і Палс. Перший шар у їхній моделі — диспозиційні риси: широкі, найстабільніші й найлегше вимірювані схильності. Другий — характерні адаптації: цілі, цінності, способи долати труднощі, прив'язані до віку, ролі й обставин. Третій — життєва історія, внутрішня розповідь, якою людина пов'язує пережите з уявним майбутнім і відповідає собі, хто вона. Культура діє на шари нерівно: на риси — помірно, на адаптації — сильніше, а найглибше — на життєві історії, бо саме вона підказує, які сюжети вважати вартими розповіді.

Найкраще досліджений перший шар — Велика п'ятірка: відкритість досвіду, сумлінність, екстраверсія, доброзичливість і нейротизм. Це шкали, а не «шухляди»: людина розташована десь між полюсами на кожній із них, і більшість опиняється ближче до середини.

Питання «які існують чотири чи шістнадцять типів» стосуються інших систем — античних темпераментів, MBTI, кластерів у великих масивах даних. Чим вони різняться і яким із них можна довіряти, ми порівнювали на сторінці про типи особистості.

Основні теорії особистості: коротка карта

Теорій особистості десятки, але їх зручно згрупувати за тим, як вони відповідають на питання «чому ми такі, які є»:

• Психодинамічні (Фрейд, Юнг, Альфред Адлер, Карен Горні): поведінку рухають несвідомі мотиви, внутрішні конфлікти й ранній досвід; багато їхніх положень важко перевірити експериментально.
• Диспозиційні, або теорії рис: описують, чим люди стабільно відрізняються, і найкраще підтримані даними.
• Гуманістичні (Карл Роджерс, Абрахам Маслоу): у центрі — суб'єктивний досвід, вибір і умови для зростання; найбільший вплив мали на психотерапію.
• Соціально-когнітивні (Альберт Бандура, Волтер Мішел): особистість проявляється в тому, як людина тлумачить ситуацію, чого очікує й як собою керує.
• Біологічні: шукають підґрунтя рис у нервовій системі та генах.

Найгостріша суперечка в цій галузі почалася 1968 року, коли Волтер Мішел звернув увагу: поведінка однієї людини від ситуації до ситуації узгоджується слабше, ніж очікували. Наука зрештою дійшла компромісу. Окремий учинок риси передбачають погано, а усереднену поведінку в багатьох ситуаціях — добре; за силою вплив ситуації загалом порівнянний із впливом рис.

Сучасні моделі здебільшого інтегративні. Вони поєднують виміри рис — Велику п'ятірку чи модель HEXACO з шостим чинником «чесність — скромність» — із процесами, що пояснюють, як риси проявляються в конкретних обставинах, як у трирівневій схемі Мак'Адамса.

Як вимірюють особистість

Психологи користуються кількома групами методів, і жодна не дає повної картини поодинці.

Опитувальники рис — головний інструмент науки: NEO-PI-R для Великої п'ятірки та її граней, 16PF Кеттелла, опитувальники Айзенка. Відкритий банк завдань IPIP дозволяє будувати безкоштовні аналоги; на версії IPIP-NEO-120 працює наш тест на тип особистості, який показує, до якого з емпіричних профілів найближчі ваші п'ять рис.

Клінічні опитувальники, як-от MMPI, створювали для оцінки психопатології, тож їхні результати тлумачить фахівець, а не сама людина.

Проєктивні методики — тест Роршаха, малюнкові тести — виходять з того, що людина «вкладає» себе в невизначені стимули. Їхня наукова репутація нерівна. Систематичний огляд Джоні Міхури та колег (2013) перевірив 65 показників Роршаха: добру або відмінну підтримку мали 30, переважно ті, що оцінюють особливості сприйняття й мислення, тоді як у 25 підтримка виявилася слабкою чи нульовою або перевірок не було зовсім. Результат такої методики — привід для гіпотези, а не висновок.

Ті самі автори наголошують на поєднанні різних методів: самозвіт, оцінки знайомих і спостереження за поведінкою доповнюють одне одного. Звідси практичний висновок для читача: тест в інтернеті — інструмент самопізнання, а не діагноз.

Коли риси стають проблемою

Межа між яскравим характером і розладом проходить не за силою риси, а за тим, яку ціну за неї платить людина та її оточення. У МКХ-11 розлад особистості описано як тривале, понад два роки, порушення того, як людина сприймає себе й будує стосунки. Воно проявляється в різних ситуаціях і спричиняє страждання або помітні проблеми в житті.

Замість десяти окремих категорій МКХ-11 спершу оцінює тяжкість: особистісні труднощі, які ще не є розладом, а далі легкий, помірний і тяжкий розлад. Потім за потреби описують виражені риси через п'ять доменів — негативна афективність, відстороненість, дисоціальність, розгальмованість і ананкастність; окремо можна вказати межовий патерн. Ці домени узгоджуються з Великою п'ятіркою, тож патологію описують тією самою мовою вимірів, що й норму.

Класифікація прямо визнає, що розлади особистості стабільні лише відносно: у частини людей вони з роками слабшають. Як відрізнити типи розладів і що допомагає, ми розповідали в огляді розладів особистості.

Привід звернутися до психолога чи психіатра — коли ті самі конфлікти й розчарування повторюються в різних стосунках і на різних роботах, коли емоції регулярно виходять з-під контролю або коли людина відчуває порожнечу й не розуміє, хто вона. Розлад встановлює лише фахівець після клінічної оцінки.

Міфи і факти про особистість

Насправді	Поширений міф
Особистість має кожна людина; це опис, а не нагорода	Особистість — це лише яскраві, сильні люди
Рангова стабільність рис зростає з віком, а середні рівні змінюються все життя	Характер складається в дитинстві й далі не змінюється
Гени пояснюють близько 40% відмінностей між людьми — і це про популяцію, а не про когось одного	Особистість цілком задана генами або цілком вихованням
Поведінку визначають і риси, і ситуація	Знаючи тип людини, можна передбачити будь-який її вчинок
Під час психотерапії риси, особливо емоційна стабільність, помітно змінюються	Змінити особистість неможливо, лишається тільки змиритися
Онлайн-тест дає матеріал для роздумів, а діагноз ставить фахівець	Тест в інтернеті покаже, чи є в мене розлад особистості

Джерела

• Allport G. W. Personality: A Psychological Interpretation. New York: Henry Holt, 1937. (визначення особистості як «динамічної організації»)
• Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. Москва: Политиздат, 1975. («личностью не родятся, личностью становятся»; особистість «народжується двічі»)
• Diener E., Lucas R. E. Personality Traits. In: Biswas-Diener R., Diener E. (eds.) Noba Textbook Series: Psychology. Champaign, IL: DEF Publishers. (теорії рис, Велика п'ятірка і грані, Айзенк, HEXACO, суперечка «особистість — ситуація») · Відкритий підручник
• McAdams D. P., Pals J. L. A new Big Five: fundamental principles for an integrative science of personality. American Psychologist, 2006; 61(3):204–217. DOI: 10.1037/0003-066X.61.3.204 · PMID: 16594837
• Bratko D., Butković A., Vukasović Hlupić T. Heritability of Personality. Psihologijske teme, 2017; 26(1):1–24. DOI: 10.31820/pt.26.1.1 · Повний текст
• Roberts B. W., DelVecchio W. F. The rank-order consistency of personality traits from childhood to old age: a quantitative review of longitudinal studies. Psychological Bulletin, 2000; 126(1):3–25. DOI: 10.1037/0033-2909.126.1.3 · PMID: 10668348
• Roberts B. W., Mroczek D. Personality Trait Change in Adulthood. Current Directions in Psychological Science, 2008; 17(1):31–35. DOI: 10.1111/j.1467-8721.2008.00543.x · PMID: 19756219 · PMC: PMC2743415
• Roberts B. W., Luo J., Briley D. A. та ін. A systematic review of personality trait change through intervention. Psychological Bulletin, 2017; 143(2):117–141. DOI: 10.1037/bul0000088 · PMID: 28054797
• Mihura J. L., Meyer G. J., Dumitrascu N., Bombel G. The validity of individual Rorschach variables: systematic reviews and meta-analyses of the comprehensive system. Psychological Bulletin, 2013; 139(3):548–605. DOI: 10.1037/a0029406 · PMID: 22925137
• Bach B., First M. B. Application of the ICD-11 classification of personality disorders. BMC Psychiatry, 2018; 18:351. DOI: 10.1186/s12888-018-1908-3 · Повний текст