New Leaf — Психологічний центр

Психологічний словник

Експресивність: що це в психології, експресивна людина і чи шкідливо стримувати емоції

Мотивація й емоції

Коротко

Експресивність — це міра того, наскільки помітно людина показує свої емоції назовні: обличчям, голосом, жестами, сміхом чи сльозами. У психології її вважають стійкою індивідуальною рисою, яка не дорівнює силі самих переживань.

Експресивність

Експресивність (від латинського expressio — «вираження») — це те, наскільки помітно людина показує свої емоції назовні: обличчям, голосом, жестами, позою, сміхом чи сльозами. Для психолога це стійка індивідуальна риса. Одних людей «видно наскрізь», а про інших у тій самій ситуації важко сказати, що вони відчувають. У мовознавстві й генетиці цим словом називають зовсім інші речі.

Двоє колег дізнаються, що отримали однакову премію. Перший схоплюється, плескає сусіда по плечу й одразу телефонує дружині. Другий киває, каже «дякую» і повертається до таблиці. Увечері з'ясовується, що другий радів анітрохи не менше, просто всередині. Вони розрізняються не силою почуттів, а тим, скільки пережитого дійшло до обличчя. Саме цей проміжок між внутрішнім і видимим психологія навчилася вимірювати. З ним пов'язано й чимало побутових сварок на кшталт «ти що, не радий?» або «чого ти так кричиш?».

Експресивність у психології, мовознавстві й генетиці: одне слово — три значення

Слово прийшло до нас з латини через французьку, і кожна наука, яка його позичила, вклала в нього свій зміст. Людина, що шукає «експресивність гена», і людина, якій сказали «ти дуже експресивна», шукають різне.

Галузь Що називають експресивністю Приклад
Психологія емоцій Наскільки помітно людина виражає те, що відчуває Сміється вголос у кіно, червоніє, говорить руками
Гендерна психологія Орієнтацію на стосунки й почуття інших; інструментальність міряють окремою шкалою Шкала експресивності в «Опитувальнику особистісних атрибутів» (PAQ)
Мовознавство Здатність слова, інтонації чи конструкції передати ставлення мовця «Хатинка» замість «хата», «Ну й погодка!»
Генетика Наскільки по-різному проявляється спадкова ознака в людей з тим самим варіантом гена Синдром Марфана: в одних лише високий зріст, в інших ураження серця
Мистецтво Силу вираження переживання у творі Живопис і поезія експресіоністів початку XX століття

У генетиці експресивність пояснюють у парі з пенетрантністю. Довідник MedlinePlus Національної медичної бібліотеки США розводить їх так: пенетрантність показує, чи з'явиться ознака в носія варіанта гена взагалі, а експресивність — наскільки різною вона буває в тих, у кого з'явилася. Класичний приклад — синдром Марфана. У більшості людей із ним змінено той самий ген FBN1, але одні просто високі й худі, з довгими тонкими пальцями, а в інших розвиваються небезпечні для життя ускладнення з боку серця й судин.

Мовознавці називають експресивністю здатність мовних засобів показати ставлення мовця: зменшувальні суфікси, вигуки, порядок слів, інтонація. Карл Бюлер виділяв у мові функцію вираження, а Роман Якобсон назвав її емотивною, або експресивною, бо вона зосереджена на тому, хто говорить. «Він пішов» і «Пішов, нарешті!» повідомляють той самий факт, проте друге речення видає ще й настрій мовця.

Експресіонізм у живописі й літературі початку XX століття взяв назву від того самого кореня: художника цікавило не те, як річ виглядає, а що він відчуває, дивлячись на неї.

У дослідженнях гендерних ролей експресивністю називають орієнтацію на стосунки: теплоту, турботу, увагу до чужих почуттів. Поряд із нею виділяють інструментальність, тобто спрямованість на мету й самостійність. Обидва терміни прийшли із соціології Толкотта Парсонса, який так називав дві ролі в родині, а в опитувальниках Сандри Бем і Джанет Спенс це дві незалежні шкали: людина може мати високі бали за обома. Чому їх давно не вважають мірилом «жіночності», ми пояснюємо на сторінці про фемінність.

Далі мова піде про перше, психологічне значення. Його легко сплутати із самовираженням, хоча це різні речі: експресивність описує, наскільки видно емоції, а самовираження — те, як людина свідомо показує світові свої смаки, погляди й цінності.

Експресивна людина: як виглядають висока і низька експресивність

Експресивною називають людину, у якої почуття легко виходять на поверхню. Смішно — сміється вголос. Нудно на нараді — це видно всім, хоч як вона старається. Переказуючи сварку в маршрутці, вона відтворює інтонації кожного пасажира, показує руками, хто де стояв, і за хвилину ви знаєте про той ранок більше, ніж хотіли б. Близькі вгадують її настрій ще з порога.

Людина з низькою експресивністю здається спокійною навіть тоді, коли всередині все кипить. Обличчя майже не змінюється. Голос рівний, жести скупі, а про народження племінника вона повідомить тим самим тоном, яким розповідала б про новий розклад автобусів. Оточення помиляється щодо неї в обидва боки: одні вважають її холодною, інші певні, що її «нічим не проймеш».

Видимий прояв і саме переживання — різні речі. Звучить очевидно. Проте про чужі почуття ми дізнаємося лише з того, що людина показує або розповідає, тож між зовнішнім і внутрішнім дуже легко поставити знак рівності, а дослідження, про які йдеться нижче, раз у раз показують, наскільки далеко вони можуть розходитися.

У моделі емоційності експресивність стоїть поряд із реактивністю й регуляцією як одна з трьох складових. Тут ми розглядаємо її окремо: як рису, яку вимірюють власними інструментами, і як манеру, що формується з досвідом.

Буває, що стриманість — це засвоєна заборона, а не темперамент. У родині не плакали при інших. За злість карали мовчанням, радіти вголос вважалося несерйозним, і доросла людина з такою історією часто не може показати навіть те, що сама хотіла б: подяку, ніжність, образу. Саме такі «заборонені» почуття і різницю між придушенням та регуляцією розбирають на груповому тренінгу емоційної свободи, де вчаться говорити про складне, не руйнуючи стосунків.

Ціна стримування: коли придушення шкодить, а коли стриманість доречна

Втримати вираз обличчя — найдоступніший спосіб упоратися з емоцією. Часто ми робимо це, навіть не помічаючи. Як звичка придушувати позначається на самопочутті й чим її краще замінити, ми розбирали в статті про емоції, а тут цікавіше інше: що відбувається між двома людьми, коли одна з них ховає свої почуття.

Емілі Батлер, Джеймс Ґросс і колеги (2003) запрошували пари незнайомих між собою жінок обговорити тему, яка засмучує. Одній учасниці з пари випадковим чином доручали придушувати вираження емоцій, подивитися на ситуацію інакше або просто поводитися природно. Результат? Придушення погіршувало саму розмову, а артеріальний тиск сильніше підскакував у її співрозмовниці. У другому дослідженні придушення ще й погіршувало емоційний стан самої учасниці, підвищувало тиск в обох жінок, зменшувало взаєморозуміння й заважало їм зблизитися.

Одна деталь: це лабораторна розмова незнайомих людей, і стриманість у ній була доручена, а не обрана. Не засміятися на поминках чи не показати роздратування на співбесіді — нормальна соціальна навичка. Складнощі починаються там, де «не показувати» стає єдиним доступним способом і людина вже не може вчинити інакше навіть поруч із близькими, з якими їй насправді хотілося б бути відкритою.

Помічаєте, що тримаєте обличчя навіть удома? Після розмов із рідними лишається відчуття, що вас так і не почули? З цим варто прийти до фахівця: звідки взялася звичка мовчати і від чого вона колись захищала, можна розібрати під час консультації психолога онлайн, не чекаючи, поки напруга вийде назовні зривом.

Як вимірюють експресивність: від Маслоу до опитувальника Берклі

Одним із перших про експресію як окремий бік поведінки написав Абрахам Маслоу. У статті 1949 року «Експресивний компонент поведінки» він розрізнив два її шари. Копінгова поведінка спрямована на мету: людина йде на пошту, щоб відправити лист, або майструє полицю для книжок. Експресивна нічого не досягає, вона лише показує, яка людина і в якому вона стані: хода, почерк, манера говорити. Той самий лист можна понести на пошту бадьоро чи понуро, і в цьому «як» Маслоу бачив експресію.

Сучасна психологія емоцій міряє експресивність переважно опитувальниками. Один із найпоширеніших — опитувальник експресивності Берклі, який Джеймс Ґросс і Олівер Джон описали 1997 року. Він складається з 16 тверджень, і кожне з них людина оцінює від 1 («зовсім не згоден») до 7 («цілком згоден»). Твердження стосуються, наприклад, того, чи видно іншим вашу радість, чи вдається приховати страх і чи траплялося плакати так, що не могли зупинитися.

Опитувальник розкладає експресивність на три грані. Негативна експресивність показує, наскільки помітні сум, страх і злість, позитивна — наскільки видно радість і захоплення. Третя грань, сила імпульсу, описує, як сильно емоція рветься назовні, навіть коли людина намагається її стримати. Окремий вимір для імпульсу потрібен тому, що сильне бажання заплакати й видимі сльози збігаються не завжди.

Три грані експресивності за опитувальником Берклі: негативна експресивність, позитивна експресивність і сила імпульсу

Автори перевірили інструмент у трьох дослідженнях. Ті самі три грані знайшлися, коли людей оцінювали знайомі, і оцінки знайомих помітно збігалися із самозвітом. У третьому дослідженні учасників через кілька місяців після анкети знімали на відео, поки вони дивилися матеріали, що викликали сум або веселощі. Негативна експресивність передбачала сум на обличчі, але не веселощі, а позитивна — навпаки. Зв'язок не зникав навіть тоді, коли автори враховували, що людина відчувала і як реагувало її тіло.

Інші інструменти міряють експресивність як навичку спілкування: наскільки легко людина передає свій стан так, щоб його відчули інші. Частину з них ми описали на сторінці про харизму, бо там виразність обличчя й голосу розглядають як складник впливу на людей.

Експресивність часто плутають з емоційним інтелектом. Тест на емоційний інтелект питає, чи помічаєте ви власні й чужі почуття і чи вмієте ними керувати. Опитувальник Берклі цікавиться тільки тим, скільки з цього бачать інші. Можна добре розуміти свої емоції й мало їх показувати, а можна бурхливо виражати те, чого сам до кінця не усвідомлюєш.

Чому люди такі різні: темперамент, стать і культура

Що в цих відмінностях від природи, а що від виховання, точно розділити важко. Темперамент задає, як швидко й сильно людина відгукується на події, а сім'я, школа й культура вчать, що з цього можна показувати, кому і коли.

Енн Кринг і її співавтор Гордон у 1998 році показували студентам фільми, що викликали емоції, і стежили водночас за обличчям, самозвітом і фізіологією. Жінки виражали емоції помітніше, але повідомляли про такі самі за силою переживання, як і чоловіки, а шкірно-гальванічна реакція в обох груп мала різний рисунок. У другому дослідженні зв'язок між статтю й експресивністю залежав від гендерних ролей людини й від того, наскільки відкрито емоції показували в її родині.

У дітей відмінності ще скромніші. Метааналіз Тари Чаплін і Амелії Алдао (2013) звів 555 розмірів ефекту зі 166 досліджень, загалом 21 709 учасників від немовлят до підлітків. Відмінності виявилися статистично значущими, проте дуже малими. Дівчатка трохи частіше показували радість і так звані внутрішні емоції: сум, тривогу, співчуття. Хлопчики частіше показували гнів, але тільки в дошкільному й молодшому шкільному віці, а в підлітків уже дівчатка виражали його більше за хлопців. Із батьками різниця була меншою, ніж із незнайомими дорослими чи однолітками.

Наскільки все це залежить від культури? Алан Коуен, Дачер Келтнер і колеги з Google за допомогою нейромереж переглянули 6 мільйонів відео зі 144 країн і стежили за 16 типами виразів обличчя. Зв'язок між виразом і ситуацією, як-от весіллям чи спортивним змаганням, на 70 % збігався в 12 регіонах світу. Люди в схожих обставинах роблять схожі обличчя.

Огляд Ліси Фельдман Барретт і колег (2019) застерігає від простого висновку «бачу вираз — знаю емоцію». Радіючи, люди справді частіше всміхаються, ніж було б випадково, а сердячись, частіше хмуряться. Проте спосіб показати ту саму емоцію помітно різниться між культурами, ситуаціями й навіть окремими людьми в одній ситуації. Один рух обличчя може супроводжувати різні емоції, а насуплені брови часто означають щось зовсім інше, наприклад зосередженість.

Від культури залежить і те, як вираз прочитають. Шломо Харелі, Константінос Кафеціос і Урсула Гесс (2015) показували учасникам із Німеччини, Ізраїлю, Греції та США, як група реагує на чиюсь поведінку гнівом, сумом або без емоцій. В усіх чотирьох країнах гнів найкраще підказував, що правило порушено. Але в Німеччині та Ізраїлі вирази здавалися учасникам інтенсивнішими, і норму там засвоювали краще, ніж у Греції та США, а греки краще за інших вгадували порушення за сумом.

Від переживання до обличчя: де емоція може зупинитися на шляху від переживання до того, як її прочитали інші

Коли низька експресивність — не риса, а сигнал

Стримана від природи людина зазвичай була такою завжди, і близькі до цього давно звикли. Інша річ — зміна. Буває, що жвава людина за кілька тижнів ніби згасає: перестає сміятися, говорить монотонно, обличчя майже не рухається, а водночас змінюються сон, апетит чи інтерес до звичних справ. Тоді йдеться про стан, а не про характер.

Невиразне обличчя при цьому не означає, що людина нічого не відчуває. Знижена виразність міміки — один із найстійкіших результатів у дослідженнях людей із шизофренією. Проте в більшості робіт, які проаналізували Енн Кринг і Ерін Моран (2008), учасники повідомляли про приблизно такі самі переживання, як і люди без цього діагнозу. Обличчя мовчало, а почуття були. Цей приклад не для самодіагностики: міміка бідніє за різних станів, і висновок робить фахівець після обстеження.

Буває й навпаки: емоції вириваються назовні так бурхливо, що людина потім шкодує про сказане. У таких випадках питання здебільшого не в експресивності, а в регуляції.

Коли варто звернутися до фахівця? Якщо невиразність з'явилася нещодавно й супроводжується іншими змінами, якщо близькі кажуть, що не впізнають вас, або якщо неможливість показати почуття заважає працювати й бути поруч із людьми. Разом із психологом можна зрозуміти, звідки взялася зміна; за потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.

Міфи і факти про експресивність

Насправді Поширений міф
Жінки в дослідах показували емоції помітніше, але повідомляли про такі самі за силою переживання, як і чоловіки Хто виразніше показує емоції, той їх сильніше відчуває
Той самий рух обличчя супроводжує різні емоції, а насуплені брови часто означають зосередженість Емоцію легко прочитати з обличчя
Вирази в схожих ситуаціях подібні по всьому світу, а от як їх показують і тлумачать, залежить від культури Або все в емоціях вроджене, або все визначає культура
У дітей відмінності між статями дуже малі й змінюються з віком та обставинами Дівчатка від народження виразніші за хлопчиків
У досліді співрозмовниця того, хто придушував емоції, відчувала гірший контакт, і тиск у неї підскакував сильніше Якщо стримати емоцію, співрозмовник нічого не помітить
У генетиці й мовознавстві це слово має власні значення Експресивність — лише про емоції

Джерела

  • Maslow A. H. The expressive component of behavior. Psychological Review, 1949; 56(5):261–272. DOI: 10.1037/h0053630 · PMID: 18148818
  • Gross J. J., John O. P. Revealing feelings: facets of emotional expressivity in self-reports, peer ratings, and behavior. Journal of Personality and Social Psychology, 1997; 72(2):435–448. DOI: 10.1037/0022-3514.72.2.435 · PMID: 9107009
  • Kring A. M., Gordon A. H. Sex differences in emotion: expression, experience, and physiology. Journal of Personality and Social Psychology, 1998; 74(3):686–703. DOI: 10.1037/0022-3514.74.3.686 · PMID: 9523412
  • Chaplin T. M., Aldao A. Gender differences in emotion expression in children: a meta-analytic review. Psychological Bulletin, 2013; 139(4):735–765. DOI: 10.1037/a0030737 · PMID: 23231534 · Повний текст
  • Cowen A. S., Keltner D., Schroff F., Jou B., Adam H., Prasad G. Sixteen facial expressions occur in similar contexts worldwide. Nature, 2021; 589(7841):251–257. DOI: 10.1038/s41586-020-3037-7 · PMID: 33328631 · Nature
  • Barrett L. F., Adolphs R., Marsella S., Martinez A. M., Pollak S. D. Emotional expressions reconsidered: challenges to inferring emotion from human facial movements. Psychological Science in the Public Interest, 2019; 20(1):1–68. DOI: 10.1177/1529100619832930 · PMID: 31313636 · PMCID: PMC6640856
  • Hareli S., Kafetsios K., Hess U. A cross-cultural study on emotion expression and the learning of social norms. Frontiers in Psychology, 2015; 6:1501. DOI: 10.3389/fpsyg.2015.01501 · PMID: 26483744 · Frontiers
  • Butler E. A., Egloff B., Wilhelm F. H., Smith N. C., Erickson E. A., Gross J. J. The social consequences of expressive suppression. Emotion, 2003; 3(1):48–67. DOI: 10.1037/1528-3542.3.1.48 · PMID: 12899316
  • Kring A. M., Moran E. K. Emotional response deficits in schizophrenia: insights from affective science. Schizophrenia Bulletin, 2008; 34(5):819–834. DOI: 10.1093/schbul/sbn071 · PMID: 18579556 · PMCID: PMC2632476
  • MedlinePlus Genetics. What are reduced penetrance and variable expressivity?

Часто задавані питання

Що таке експресивність простими словами?

Це те, наскільки помітно людина показує свої почуття: чи видно радість на її обличчі, чи чути роздратування в голосі, чи допомагає вона собі руками, коли розповідає. Одних людей видно одразу, інші в будь-якій ситуації виглядають однаково спокійними. Експресивність говорить про видимий прояв, а не про те, наскільки сильно людина переживає всередині.

Що означає слово «експресивний»?

«Експресивний» означає виразний, такий, що яскраво показує почуття чи ставлення. Про людину так кажуть, коли вона емоційно говорить, активно жестикулює й не приховує реакцій. Про мову — коли слово чи інтонація додають до змісту оцінку: «хатинка», «ну й погодка». А експресивна картина чи музика — та, де переживання автора відчуваєш одразу.

Що таке експресивність гена?

Генетики так називають різницю в тому, наскільки яскраво спадкова ознака проявляється в людей, що мають той самий варіант гена. Наприклад, у більшості людей із синдромом Марфана змінено ген FBN1, але одні лише високі й худорляві, а в інших уражаються серце й судини. Пенетрантність натомість показує, чи з'явиться ознака в носія взагалі.

Що таке експресивна функція мови?

Це здатність висловлювання разом із фактом показати ставлення й стан того, хто говорить. Карл Бюлер називав її функцією вираження, Роман Якобсон — емотивною, або експресивною. Її створюють вигуки, зменшувальні суфікси, порядок слів, інтонація: «Він пішов» лише повідомляє, а «Пішов, нарешті!» ще й показує полегшення мовця.

Чим експресивність відрізняється від емоційності?

Емоційність — ширше поняття: крім експресивності, до неї входять реактивність і регуляція, а сама експресивність описує лише ту частину переживань, яку бачать інші. Ці виміри не збігаються: можна переживати бурхливо й майже нічого не показувати. Через це стриману людину нерідко помилково вважають холодною чи байдужою.

Чи можна стати більш експресивним — або стриманішим?

Певною мірою так. Загальна манера доволі стійка, але багато з того, що людина показує, засвоєно: у дослідженні Кринг і Гордон зв'язок між статтю й експресивністю залежав від того, наскільки відкрито емоції показували в родині. Тож показувати почуття можна вчитися поступово, у безпечних стосунках чи в терапевтичній групі, а стримувати спалахи — разом із навичками регуляції.

Чи правда, що жінки експресивніші за чоловіків?

У середньому так, але різниця менша, ніж здається. У дослідах Кринг і Гордон жінки показували емоції на обличчі помітніше, проте повідомляли про такі самі за силою переживання. У дітей метааналіз 166 досліджень знайшов дуже малі відмінності: дівчатка трохи частіше показують радість і сум, хлопчики — гнів, і з віком ця картина змінюється.

Чи залежить експресивність від культури?

Так, хоча й не цілком. Аналіз 6 мільйонів відео зі 144 країн показав, що в схожих ситуаціях люди роблять схожі вирази обличчя. Водночас культура впливає на те, як відкрито емоції показують і як їх тлумачать: в експерименті з чотирма країнами учасники з Німеччини та Ізраїлю сприймали чужий гнів і сум як інтенсивніші, ніж греки й американці.

5.0

73 відгуки — середня оцінка центру New Leaf

Відгуки в Google