Сарказм: що це, чим відрізняється від іронії і навіщо люди так говорять

Сарказм — це уїдлива насмішка «навиворіт»: людина висловлює похвалу чи згоду, а насправді критикує конкретного співрозмовника, і справжній зміст тримається на тоні, міміці та ситуації. Слово походить від грецького σαρκάζω — «рвати м'ясо», а українською його передають як уїдливість, глузування чи кпини.

Колега спізнився на нараду на сорок хвилин, і хтось кидає: «О, рання пташка». Буквально це комплімент. Насправді докір, і в кімнаті це розуміють усі, включно з самим запізнілим. На цій сторінці — чим сарказм відрізняється від іронії й пасивної агресії, навіщо люди до нього вдаються, як мозок розшифровує подвійне дно, хто його часто не зчитує і де в парі закінчується гра.

Сарказм та іронія: у чому різниця

Обидва прийоми належать до вербальної іронії, коли сказане розходиться з тим, що мають на увазі. Різниця в адресаті. Нейропсихологиня Кетрін Ранкін із Каліфорнійського університету в Сан-Франциско визначає сарказм як іронічне мовлення, у якому приховану критику спрямовано на конкретну людину. Іронія може стосуватися погоди, долі чи абсурдної ситуації: «Чудово, саме сьогодні, коли я без парасольки». Сарказм завжди когось зачіпає.

Цю межу відчувають не лише лінгвісти. Мелані Гленрайт і Пенні Пексман (2010) пропонували дітям ситуації з іронічними та саркастичними репліками, і вже 9–10-річні оцінювали саркастичну критику як злішу, хоча формально слова були майже однакові.

Найчастіше трапляється саркастична критика: похвала, за якою стоїть докір. Рідше буває навпаки, коли докір означає похвалу («Ну от, знову ти всіх обіграв, нечесно»), а між друзями сарказм часто перетворюється на взаємне перекидання шпильками. У дослідах Лі Хуан і колег ефекти сарказму зберігалися для різних його форм, тож ділити сарказм на «добрий» і «злий» за самими словами не виходить.

У шкільній програмі з літератури сарказм називають найвищим ступенем іронії і засобом сатири. Психологію цікавить інше: що відбувається між двома людьми, коли один із них говорить «навиворіт», і що відчуває той, кому це адресовано.

Форма	На кого спрямована	Тон	Навіщо	Що відчуває адресат
Сарказм	На конкретну людину, часто присутню	Перебільшено солодкий або підкреслено холодний	Покритикувати, не кажучи прямо	Укол, сором, бажання відповісти тим самим
Іронія	На ситуацію, обставини, долю	Легкий, з усмішкою	Помітити абсурд, розрядити напругу	Співучасть: «ми обидва це бачимо»
Гумор	На спільне смішне, часто на себе	Теплий	Посміятися разом	Полегшення, близькість
Пасивна агресія	На людину, але в обхід слів: «забув», мовчання, кисла згода	Нейтральний, «нічого не сталося»	Виявити гнів і не відповідати за нього	Розгубленість: формально все гаразд, а неприємно

Межі між рядками рухливі. Сарказм буває і грою, і одним з інструментів прихованої ворожості: у відповідь на зауваження звучить «та я ж пожартував», і ворожість отримує алібі.

Сарказм і кпини стоять у переліку типових проявів, які ми зібрали в статті про пасивну агресію, поруч із «забудькуватістю», демонстративною образою і тихою диверсією.

Навіщо люди говорять саркастично: захист, близькість чи прихована агресія

В одній репліці зазвичай змішано кілька мотивів, тож корисніше питати не «чому він такий», а що саме ця шпилька зробила для мовця.

Перший мотив — пом'якшити критику. Ранкін у тій самій статті нагадує, що сарказм додає висловлюванню драматизму, але водночас робить мовця ввічливішим в очах слухача і знижує агресивність зауваження. «Дякую, що попередив» звучить менш лобово, ніж «ти мене підставив», хоча зачіпає не слабше.

Другий — захист. Психіатр Джордж Вейлант, який десятиліттями спостерігав за учасниками Гарвардського дослідження розвитку дорослих, відносив гумор до зрілих захистів, поряд з альтруїзмом, сублімацією і свідомим стримуванням. Пасивну агресію він ставив серед незрілих, разом із проєкцією та відреагуванням у дії. Сарказм балансує між цими полюсами, і як саме він працює, залежить від того, чи бачить людина свій гнів. Повну ієрархію Вейланта ми розібрали на сторінці про захисні механізми.

Деталь для колег: у Вейланта пасивна агресія — ширше поняття, ніж у побуті. До неї він відносив і гнів, обернений проти себе, тому механічно ставити знак рівності між «саркастичний» і «пасивно-агресивний» не варто.

Третій мотив — близькість. Хуан разом із Франческою Джино й Адамом Галінскі (2015) у серії з чотирьох дослідів просили учасників обмінятися саркастичними, щирими або нейтральними репліками чи згадати такий обмін. Після сарказму обидві сторони краще розв'язували творчі задачі: щоб розшифрувати «навиворіт», потрібне абстрактне мислення. Відчуття конфлікту при цьому теж зростало. Виняток знайшовся в останньому досліді: коли сарказмом обмінювалися з людиною, якій довіряють, творчість зростала, а конфлікт ні.

Це короткі лабораторні розмови, і переносити їх на роки подружнього життя треба обережно. Але вони пояснюють, чому в старій компанії друзів шпильки зігрівають, а від малознайомого колеги ранять.

Четвертий — злість, для якої немає прямих слів. Коли сарказм стає основною мовою розмови з близькими, за ним часто стоїть роздратування, яке людина не наважується назвати: її вчили, що сердитися соромно, або відкрита суперечка колись дорого їй обійшлася. Формула «я ж пожартував» дозволяє вколоти й одразу заперечити ворожість.

Якщо ви помічаєте, що вколоти легше, ніж сказати «мене це зачепило», а після таких розмов лишається почуття провини, робота з фахівцем за запитом психолог при агресії та гніві допоможе розібратися, яку злість ховає іронічний тон і як говорити про неї без шпильок.

Як мозок розпізнає сарказм

Знати значення слів замало. Слухач має помітити, що сказане не пасує до ситуації, вловити тон і здогадатися, що мовець думає насправді. Останній крок психологи називають теорією розуму — здатністю приписувати іншим думки й наміри, відмінні від власних.

Симона Шамай-Цурі з колегами (2005) дали завдання на розуміння сарказму людям із локальними ураженнями мозку. Учасники з ураженнями лобових відділів (25 осіб) упоралися гірше, ніж ті, в кого постраждали задні відділи (16), і здорові (17). Найглибший дефіцит мали люди, в яких була пошкоджена права вентромедіальна префронтальна кора. Розуміння сарказму пов'язувалося і з теорією розуму, і з умінням розпізнавати емоції, тож автори вважають, що права лобова частка зводить ці дві здібності докупи.

Як звучить сарказм? Акустичні дослідження, які зводить Ранкін, описують ширший діапазон висоти голосу, сильніші наголоси, коротші паузи й карикатурно протягнуті склади. На обличчі — закочені очі, частіше кліпання, гримаса або посмішка кутиком рота, а іноді навпаки, навмисно кам'яний вираз.

Сама Ранкін із командою (2009) показала 90 учасникам, більшість із яких мали різні нейродегенеративні хвороби, короткі відео: люди в кадрі говорили щиро або саркастично, і зрозуміти намір можна було лише з голосу й обличчя. Гірше впізнавали сарказм ті, в кого був менший об'єм задніх відділів парагіпокампальної звивини, скроневих полюсів і правого медіального лобового полюса. За гіпотезою авторів, парагіпокампальна ділянка першою помічає, що мелодія фрази «неправильна», а скроневі й лобові відділи вже тлумачать намір.

Крістофер Кіппс і колеги (2009) дослідили людей із поведінковим варіантом лобово-скроневої деменції. Ті з них, у кого МРТ показувала атрофію, погано розпізнавали саркастичні репліки, хоча щирі розуміли. Цей збій ішов разом із гіршим розпізнаванням негативних емоцій і пов'язувався зі зменшенням орбітофронтальної кори, острівцевої частки, мигдалеподібного тіла та скроневого полюса, переважно праворуч.

Обидві команди міряли розуміння сарказму тестом TASIT (The Awareness of Social Inference Test). Людина дивиться короткі відеосценки й відповідає, що насправді мав на увазі мовець. У роботі Кіппса цей тест допомагав відрізнити людей із поведінковими змінами, в яких хвороба, найімовірніше, прогресуватиме, від тих, чий стан лишається стабільним.

Коли варто звернутися до лікаря? Якщо доросла людина, яка роками тонко відчувала іронію, раптом перестала розуміти сарказм, а водночас змінилися її поведінка й емоційні реакції, покажіть її неврологові. Раптове «перестав розуміти жарти» буває неврологічним симптомом, а не рисою характеру, хоча сама по собі нелюбов до сарказму про хворобу не свідчить.

Буває й інша історія: людині все життя кажуть, що вона «не розуміє жартів», і вона замикається, аби знову не опинитися в незручному становищі. Якщо це заважає дружити чи працювати, консультація психолога онлайн допоможе з'ясувати, що саме збиває, і домовитися з близькими про зрозуміліші правила гри.

Коли сарказм не зчитується: діти, вік, повідомлення

Уміння розуміти сарказм складається роками. За даними, які наводить Ранкін, інтонацію як сигнал «тут навиворіт» діти починають використовувати приблизно з 5 років, а контекст — приблизно із 7. У дослідженні Гленрайт і Пексман 5–6-річні вже починали вловлювати, що мовець не має на увазі сказаного буквально, але ще не відрізняли сарказм від іронії.

Тож першокласник, який на «Ну дякую, дуже допоміг» щиро відповідає «Будь ласка», не вередує й не кепкує. Подвійного дна він може ще не почути.

З віком ця навичка може слабшати. Луїза Філліпс і колеги (2015) перевірили 116 людей від 18 до 86 років на історіях і відеосценках. Старші гірше розпізнавали саркастичний намір, хоча щирі репліки розуміли так само добре, як молодші. На відео різницю пояснювало насамперед слабше розпізнавання емоцій на обличчі, а робоча пам'ять тут ролі не відігравала.

Найчастіше сарказм губиться в переписці. У п'яти експериментах Джастіна Крюгера, Ніколаса Еплі й колег (2005) люди переоцінювали, наскільки точно адресат зчитає сарказм чи жарт в електронному листі. Пояснення — егоцентризм: пишучи, ми «чуємо» власну інтонацію й забуваємо, що одержувач бачить лише літери. Звідси й чимало суперечок у робочих чатах після слів «та це ж була іронія».

Труднощі із зчитуванням сарказму з контексту описані також після черепно-мозкової травми, при шизофренії, деменції та в частини людей з аутизмом. Це не означає, що кожна така людина глуха до жартів: між людьми з тим самим діагнозом величезна різниця, і висновок робить фахівець після обстеження, а не співрозмовник після однієї невдалої репліки.

Сарказм у стосунках: гра чи зневага

Джон Готтман десятиліттями записував на відео суперечки подружніх пар і виокремив чотири стилі поведінки, що найчастіше передують розриву. Один із них — зневага. Інститут Готтмана описує її через знайомі прийоми: саркастичне глузування, поблажливість, неповагу, і називає зневагу найсильнішим передвісником розлучення. Інших «вершників» і протиотрути до них ми розібрали на сторінці Джона Готтмана.

Та сарказм у парі не дорівнює зневазі. Багато щасливих пар живуть на дружніх підколках, і дослід Хуан, Джино й Галінскі підказує чому: де є довіра, гостре слово не перетворюється на конфлікт. Різниця в тому, над ким сміються і чи сміються обоє.

Тривожні сигнали прості. Сміється лише один, а другий після «та я ж жартую» почувається присоромленим. Мішенню стають розум, зовнішність, родина партнера. Шпильки звучать при друзях чи дітях і повторюються в кожній суперечці, а відповідь тим самим тоном лише розкручує сварку.

Коли уколи стали звичною мовою пари і жодна розмова без них не обходиться, консультація сімейного психолога онлайн допомагає обом почути, яку образу чи втому несе кожен такий «жарт», і знову говорити прямо.

Як відповідати на сарказм і як перестати говорити саркастично

Почнімо з того, хто чує шпильки. Кілька відповідей, які зазвичай охолоджують розмову:

• Назвіть те, що почули, без контратаки: «Звучить як докір. Що саме тебе зачепило?»
• Відповідайте на зміст, а не на тон. Якщо «Дякую, що попередив» стосується зірваної домовленості, говоріть про домовленість.
• Позначте межу при свідках: «Мені неприємно, коли про мене жартують при інших. Якщо щось не так, скажи мені наодинці».
• Не відбивайте сарказм сарказмом. Обмін шпильками розганяє суперечку швидше, ніж пряма незгода.

Усі ці відповіді спираються на асертивність: уміння говорити про свої межі й потреби прямо, без нападу і без мовчазного терпіння.

Якщо ж ви впізнали себе, почніть зі спостереження, а не з самобичування. Кілька днів помічайте, коли тягне на шпильку: від утоми, у розмові з певною людиною, на певну тему. Під сарказмом майже завжди лежить пряма фраза, яку не сказали: «Я розчарована», «Мені потрібна допомога», «Ти мене не почув». Спробуйте сказати саме її. Спершу вона звучатиме незграбно, і це нормально.

Подивитися на власну манеру збоку допомагає тест на агресію Басса — Дарки: у ньому є окрема шкала вербальної агресії. Діагнозу він не ставить, але показує, скільки роздратування виходить назовні словами.

Відмовлятися від сарказму повністю не обов'язково. Жарт, який смішить обох і залишає співрозмовникові змогу відповісти, у дружбі та в парі цілком доречний.

Міфи і факти про сарказм

Насправді	Поширений міф
Сарказм вимагає від обох сторін абстрактного мислення: після саркастичної розмови учасники дослідів краще розв'язували творчі задачі	Сарказм — «найнижча форма дотепності», ним користуються ті, кому бракує розуму
Досліди показали короткочасний ефект саркастичної розмови; чи розумніші саркастичні люди, ці досліди не перевіряли	Сарказм — ознака високого інтелекту
Для адресата це часто критика: навіть діти 9–10 років оцінюють саркастичний докір як злий	Сарказм — це лише жарт, ображатися на нього безглуздо
Між людьми, які довіряють одне одному, сарказм у дослідах не посилював конфлікту	Сарказм — завжди агресія
Без тону й міміки сарказм губиться, а автор листа переоцінює, наскільки його зрозуміють	Дотепний сарказм зрозуміють і в повідомленні
Уміння зчитувати сарказм дозріває до 9–10 років і може слабшати з віком чи після ураження мозку	Хто не розуміє сарказму, той просто без почуття гумору

Джерела

• Rankin K. P., Salazar A., Gorno-Tempini M. L. та ін. Detecting sarcasm from paralinguistic cues: anatomic and cognitive correlates in neurodegenerative disease. NeuroImage, 2009; 47(4):2005–2015. DOI: 10.1016/j.neuroimage.2009.05.077 · PMID: 19501175 · Повний текст
• Glenwright M., Pexman P. M. Development of children's ability to distinguish sarcasm and verbal irony. Journal of Child Language, 2010; 37(2):429–451. DOI: 10.1017/S0305000909009520 · PMID: 19523264 · Cambridge University Press
• Phillips L. H., Allen R., Bull R., Hering A., Kliegel M., Channon S. Older adults have difficulty in decoding sarcasm. Developmental Psychology, 2015; 51(12):1840–1852. DOI: 10.1037/dev0000063 · PMID: 26501728 · Архів Женевського університету
• The Gottman Institute. The Four Horsemen: Contempt.
• Shamay-Tsoory S. G., Tomer R., Aharon-Peretz J. The neuroanatomical basis of understanding sarcasm and its relationship to social cognition. Neuropsychology, 2005; 19(3):288–300. DOI: 10.1037/0894-4105.19.3.288 · PMID: 15910115
• Kipps C. M., Nestor P. J., Acosta-Cabronero J., Arnold R., Hodges J. R. Understanding social dysfunction in the behavioural variant of frontotemporal dementia: the role of emotion and sarcasm processing. Brain, 2009; 132(3):592–603. DOI: 10.1093/brain/awn314 · PMID: 19126572
• Huang L., Gino F., Galinsky A. D. The highest form of intelligence: Sarcasm increases creativity for both expressers and recipients. Organizational Behavior and Human Decision Processes, 2015; 131:162–177. DOI: 10.1016/j.obhdp.2015.07.001
• Kruger J., Epley N., Parker J., Ng Z.-W. Egocentrism over e-mail: can we communicate as well as we think? Journal of Personality and Social Psychology, 2005; 89(6):925–936. DOI: 10.1037/0022-3514.89.6.925 · PMID: 16393025
• Vaillant G. E. Involuntary coping mechanisms: a psychodynamic perspective. Dialogues in Clinical Neuroscience, 2011; 13(3):366–370. DOI: 10.31887/DCNS.2011.13.2/gvaillant · PMID: 22034454 · PMCID: PMC3182012