Соціальна психологія: що це, що вивчає і що вистояло після кризи відтворюваності

Соціальна психологія — це галузь психології про те, як інші люди змінюють наші думки, почуття й вчинки. Ідеться про тих, хто поруч, про тих, кого ми уявляємо, і навіть про тих, чию присутність лише припускаємо. Цю формулу дав Гордон Олпорт: 1954 року нею відкривався «Довідник із соціальної психології», і підручники досі з неї стартують. Найцікавіше тут — уявна присутність. Людина, яка сама на кухні вчетверте переписує повідомлення в робочий чат, бо «як це прочитають», теж перебуває в полі соціальної психології.

Для психолога-практика це зовсім не абстракція. Візьміть страх виступу, сором після сварки в родинному чаті чи звичку кивати начальникові, навіть коли той помиляється. Галузь давно описала ці явища, а частину й виміряла.

Що вивчає соціальна психологія: три великі питання

Підручники часто ріжуть цю територію на три шматки: соціальне мислення, соціальний вплив і соціальні стосунки. Такий поділ зручно тримати в голові як мапу. Перша частина питає, як ми пояснюємо собі інших і себе серед них. Друга — як інші змінюють нас, часом без жодного слова. Третя — як ми ставимося одне до одного, від дружби до ворожнечі цілих груп. Для кожної є опорне поняття:

• соціальне мислення — атитюд, оцінне ставлення до людини, групи чи ідеї, з якого виростають рішення «за» і «проти»;
• соціальний вплив — конформізм, готовність погодитися з більшістю, навіть коли власне сприйняття каже інше;
• соціальні стосунки — соціальна ідентичність, частина «я», що походить із членства в групі й ділить людей на «своїх» і «чужих».

У житті ці частини переплітаються. Новий співробітник помічає, що на нарадах усі мовчать, і за тиждень мовчить сам: це вплив. Він робить висновок, що сперечатися тут не заведено, і пояснює собі мовчання колег їхньою байдужістю, хоча вони просто обережні: це мислення. А за місяць уже дивиться на «вискочок» із сусіднього відділу з легкою зверхністю: це стосунки між групами.

Ту саму територію можна розкласти й за рівнями: одна людина, пара, мала група, стосунки між групами. Візьмімо стереотип про «вічно незадоволену бухгалтерію». Він живе в голові окремої людини. Потім звучить у розмові двох за кавою, закріплюється на нараді, а зрештою стає лінією фронту між відділами. Пояснення на одному рівні не замінює пояснення на іншому: чому упереджений конкретний співробітник і чому весь відділ продажів дружить «проти» бухгалтерії — різні питання з різними відповідями.

Вступникові до магістратури ця мапа знадобиться цілком практично. У програмі фахового тесту «Психологія та соціологія» є окремий розділ про психологічні й соціологічні виміри суспільства, а статуси, ролі та групи трапляються і в соціологічних завданнях. Перевірити, як ви в цьому орієнтуєтеся, можна на пробному тесті ЄФВВ з психології.

Де соціальна психологія працює поза лабораторією

У вузькому значенні соціальний психолог — передусім дослідник. Він формулює припущення про те, як люди впливають одне на одного, і перевіряє його даними. Частина таких фахівців працює в університетах та академічних інститутах. Інші переносять ці знання в школи, суди, компанії й терапевтичні кабінети.

Класичний шкільний приклад — метод «мозаїки» (jigsaw) Еліота Аронсона. Клас ділять на маленькі групи, кожна дитина отримує лише свій шматок теми, і скласти ціле можна тільки спільно, вислухавши інших. Аронсон і Діана Бріджмен 1979 року описали, що відбувалося в класах, де вчилися діти різного етнічного походження. Структурована взаємозалежність підвищувала самооцінку учнів, симпатію й емпатію між ними, а діти з меншин краще навчалися, і решта класу від цього не програвала.

Ширша версія тієї самої ідеї — гіпотеза контакту: знайомство з членами іншої групи зменшує упередження, особливо за рівного статусу й спільної мети. Томас Петтігрю й Лінда Тропп 2006 року звели понад п'ятсот досліджень в один метааналіз, і висновок вийшов обнадійливим: після контакту упереджень ставало менше, причому щодо групи загалом, а не тільки щодо знайомих людей. Що ретельніше було сплановане дослідження, то помітніший ефект воно показувало. А от умови, без яких контакт нібито не діє, виявилися бажаними, але не обов'язковими.

В організаціях соціальна психологія живе під назвою організаційної. Її питання тут цілком буденні: як команда ухвалює рішення, чому новачок мовчить на першій нараді, як керівник непомітно задає норму всьому відділу. У праві дослідників цікавлять показання свідків і те, як формулювання запитання може змінити спогад.

Найближча до нашої щоденної роботи ділянка — групи, у яких людям допомагають. Людина, яку мучить соціальна тривога чи самотність, уперше каже вголос, чого боїться, і бачить, що інші реагують зовсім не так, як малював страх. Тут працюють ті самі механізми, що їх описала соціальна психологія: групові норми, згуртованість, порівняння себе з іншими. Тому терапевтична група дає досвід, якого важко набути в розмові наодинці з фахівцем.

Соціальна психологія, соціологія і психологія особистості: у чому різниця

Межі між дисциплінами найлегше побачити на одній сцені. Нарада, керівник пропонує сумнівний план, у кімнаті дванадцять людей, і ніхто не заперечує, хоча в коридорі після наради незгодні майже всі. Кожна з чотирьох наук поставить до цієї сцени своє запитання.

Дисципліна	Що пояснює	Одиниця аналізу	Типовий метод	Її запитання до наради
Соціальна психологія	Як ситуація з іншими людьми змінює думки й дії людини	Людина в ситуації	Експеримент, де змінюють одну умову	Чи заговорить учасник, якщо хтось один першим висловить сумнів?
Соціологія	Як влаштовані інститути, групи й нерівність у суспільстві	Спільнота, організація, верства	Масові опитування, статистика, інтерв'ю	Чи типові мовчазні наради для ієрархічних організацій країни?
Загальна психологія	Як працюють сприйняття, пам'ять, мислення й емоції будь-якої людини	Психічний процес	Лабораторне вимірювання реакцій	Як страх оцінки звужує увагу й пам'ять про сказане?
Психологія особистості	Чим люди стійко відрізняються одне від одного	Риса, мотив, тип	Опитувальники, багаторічні спостереження	Хто мовчить завжди, а хто сперечається попри все, і чому?

Усередині самої галузі здавна співіснують дві традиції. «Психологічна» соціальна психологія виросла з лабораторного експерименту й дивиться на окрему людину в ситуації. «Соціологічна» ближча до теорії ролей і символічного інтеракціонізму: її цікавить, як значення та ідентичності народжуються у взаємодії. Обидві традиції вивчають ту саму реальність, тільки різними засобами.

Психолог-консультант дивиться на сцену з наради ще з одного боку. Середній учасник його не цікавить, лише конкретна людина: чому саме вам так важко заперечити при колегах, звідки це тягнеться і що з цим робити. Якщо таке питання стосується вашого життя, а не іспиту, почати можна з психологічної допомоги онлайн.

Як народжувалася галузь: повоєнний поворот

Перші підручники з'явилися на початку XX століття, але головні запитання галузь отримала після Другої світової війни. Як звичайні люди виконують злочинні накази? Звідки береться ненависть до цілих народів? І чи можна її зменшити? Після війни обійти ці питання було вже неможливо.

1954 року Гордон Олпорт видав книжку «Природа упередження». Головна думка звучала тоді сміливо: упередження виростає з нормальної роботи мислення, яке розкладає світ на категорії, а не лише з характеру окремих «поганих» людей. Там само Олпорт сформулював гіпотезу контакту, яку згодом перевірив згаданий вище метааналіз.

Наступне десятиліття принесло досліди про підкорення авторитету, а з ними й першу велику етичну суперечку. 1964 року в журналі American Psychologist Діана Баумрінд відповіла на статтю Стенлі Мілгрема: вона сумнівалася, що отримане знання виправдовує стрес і обман, яких зазнали учасники. Дискусії тих років привели до правил, без яких сьогодні не починають жодного дослідження. Це інформована згода, право вийти будь-якої миті, попередній розгляд етичною комісією. Тому частину класичних дослідів у первісному вигляді вже не повторити.

У 1970–1980-х фокус зсунувся всередину голови. Дослідників тепер цікавило, як людина обробляє інформацію про інших і де її мислення систематично помиляється. Так сформувався напрям соціального пізнання: атрибуція, евристики, неявні установки, що займають великий шмат сучасного курсу.

Українському студентові варто знати й домашню адресу галузі. Це Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, створений 14 жовтня 1996 року на базі Науково-практичного центру політичної психології (той працював із 1994-го). Назви кількох його лабораторій самі складаються в карту дисципліни: малі групи й міжгрупові відносини, маси та спільноти, спілкування.

Методи: від лабораторного експерименту до метааналізу

У кожного методу своє запитання і своя ціна. Лабораторний експеримент дає найпряміший шлях до висновку про причину: дослідник змінює одну умову, а випадковий розподіл учасників вирівнює все інше. Платити доводиться штучністю. Студент, що заповнює анкету в кабінеті факультету, поводиться не зовсім так, як бухгалтерка на справжній нараді з директором.

Польовий експеримент переносить ту саму логіку в живе середовище: в аудиторію, магазин, на вулицю. Контролювати там можна менше. Опитування охоплює тисячі людей і показує зв'язки між змінними, проте не каже, що чому причина, і залежить від того, наскільки чесно люди описують себе. Спостереження фіксує реальну поведінку, але сам спостерігач і його тлумачення стають частиною даних.

За цим вибором стоїть давня дилема двох валідностей. Внутрішня відповідає на питання, чи справді причина в тому, що змінив дослідник. Зовнішня — чи повториться результат за межами конкретної кімнати, з іншими людьми та в іншій країні. Лабораторія сильна в першому й слабка в другому, польове дослідження навпаки. Тому переконливий висновок зазвичай спирається на кілька методів, які сходяться в одній точці.

Метааналіз збирає десятки досліджень і рахує спільний ефект. Він надійний рівно настільки, наскільки повний масив, з якого його зібрано. Якщо невдалі досліди роками лежали в шухлядах, метааналіз підсумує перекошену картину. Так і сталося з ефектом виснаження его: ранній метааналіз показав помірний ефект, а пізніші поставили під сумнів і його розмір, і саме існування, знайшовши ознаки упередженості в публікаціях.

Відповіддю на ці слабкі місця стала попередня реєстрація. Гіпотезу, розмір вибірки й план аналізу фіксують до збору даних, і змінити їх заднім числом не вийде. Найсуворіша її форма — багатолабораторний повтор, коли однаковий протокол одночасно запускають десятки команд у різних країнах.

Криза відтворюваності: що вистояло, а що ні

Найвідоміша перевірка — проєкт Open Science Collaboration, звіт про який вийшов 2015 року. Сотню опублікованих робіт відтворили на великих вибірках, а де вдалося дістати оригінальні матеріали, то й з ними. Значущий результат мали 97 % вихідних статей, повторення ж дали його лише в 36 % випадків, і середній ефект зменшився вдвічі.

Причин називали кілька, і здебільшого це не шахрайство, а звички, які роками вважали нормою. Маленькі вибірки дають випадкові «відкриття». Гнучкий аналіз дозволяє обрати з кількох способів підрахунку той, що дає красивий результат. Журнали охочіше друкували несподіване, ніж нульове. Автори проєкту окремо помітили, що найкраще успіх повтору передбачала сила доказів в оригінальній роботі, а не те, хто саме повторював.

Найгучнішою втратою став ефект виснаження его. Ідея була проста: самоконтроль витрачається, як пальне, і після одного зусилля на друге сил менше. 2016 року 23 лабораторії перевірили її за єдиним заздалегідь зареєстрованим протоколом на 2141 учасникові. Ефект вийшов практично нульовим (d = 0,04), а довірчий інтервал охоплював нуль.

Інші класичні ефекти перевірку пройшли, хоч і з поправками. Метааналіз Петера Фішера з колегами (2011) об'єднав 105 оцінок ефекту з даних понад 7 700 учасників і підтвердив ефект спостерігача: присутність інших знижує шанс, що людина допоможе. Проте в явно небезпечних ситуаціях, а також коли поруч є кривдник, цей ефект слабшає.

Конформність у задачах на кшталт ліній Аша теж нікуди не зникла. Роджер Бонд і Пітер Сміт 1996 року зібрали 133 такі дослідження із 17 країн. Виявилося, що у США конформність помітно знизилася з 1950-х, а в колективістських культурах вона зазвичай вища, ніж в індивідуалістських.

З класикою підкорення висновки обережніші. Досліди Мілгрема показують, як сильно рішення залежить від деталей ситуації, але не доводять, що кожен за будь-яких умов здатен на жорстокість. Що з них вистояло в пізніших повтореннях, розібрано на сторінці про експеримент Мілгрема.

Головний урок кризи простий: довіряти варто ефекту, який незалежно повторили, а не історії, яку добре переказують. Студентові це дає корисну звичку. Читаючи про знаменитий дослід, спершу шукайте, чи його повторювали, на якій вибірці і з яким результатом.

Міфи і факти про соціальну психологію

Насправді	Поширений міф
Ідеї галузі перевіряють експериментом і повторними дослідженнями	Соціальна психологія — збірка життєвих спостережень і порад
Соціальна психологія вивчає і людину наодинці, якщо та уявляє реакцію інших	Вона займається лише великими групами й натовпом
Частина знаменитих ефектів не повторилася, але інші, як ефект спостерігача, вистояли	Після кризи відтворюваності їй не можна вірити взагалі
Соціальний психолог досліджує закономірності, а з особистою бідою працює психолог-консультант чи психотерапевт	Соціальний психолог лікує проблеми в стосунках
Контакт між групами зазвичай зменшує упередження навіть без ідеальних умов	Упередження незмінні, їх можна лише стримувати
Соціальна психологія і соціологія мають різну одиницю аналізу й різні методи	Соціальна психологія — просто розділ соціології

Джерела

• Allport G. W. The historical background of modern social psychology. In: Lindzey G. (ed.) Handbook of Social Psychology, vol. 1. Cambridge, MA: Addison-Wesley, 1954 (класичне визначення галузі через реальну, уявну чи передбачувану присутність інших).
• Allport G. W. The Nature of Prejudice. Cambridge, MA: Addison-Wesley, 1954 (упередження і категоризація, гіпотеза контакту).
• Aronson E., Bridgeman D. Jigsaw groups and the desegregated classroom: in pursuit of common goals. Personality and Social Psychology Bulletin, 1979; 5(4):438–446. DOI: 10.1177/014616727900500405
• Pettigrew T. F., Tropp L. R. A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 2006; 90(5):751–783. DOI: 10.1037/0022-3514.90.5.751 · PubMed
• Baumrind D. Some thoughts on ethics of research: after reading Milgram's «Behavioral Study of Obedience». American Psychologist, 1964; 19(6):421–423. DOI: 10.1037/h0040128
• Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. Про Інститут (дата створення, попередник, структура лабораторій). · Офіційний сайт
• Open Science Collaboration. Estimating the reproducibility of psychological science. Science, 2015; 349(6251):aac4716. DOI: 10.1126/science.aac4716 · PMID: 26315443 · Матеріали проєкту
• Hagger M. S., Chatzisarantis N. L. D., Alberts H. та ін. A multilab preregistered replication of the ego-depletion effect. Perspectives on Psychological Science, 2016; 11(4):546–573. DOI: 10.1177/1745691616652873 · PMID: 27474142 · Повний текст
• Fischer P., Krueger J. I., Greitemeyer T. та ін. The bystander-effect: a meta-analytic review on bystander intervention in dangerous and non-dangerous emergencies. Psychological Bulletin, 2011; 137(4):517–537. DOI: 10.1037/a0023304 · PMID: 21534650
• Bond R., Smith P. B. Culture and conformity: a meta-analysis of studies using Asch's (1952b, 1956) line judgment task. Psychological Bulletin, 1996; 119(1):111–137. DOI: 10.1037/0033-2909.119.1.111