New Leaf — Психологічний центр

Діагноз «рак»: як пережити перші тижні і де шукати психологічну підтримку

16 хв читанняТравма і стійкістьТривога і стрес

Лікар може вимовити слово «рак» рівним голосом, між двома цифрами з аналізів. Людина навпроти в цю мить часто перестає чути. Далі звучать назви обстежень, дати, ще якісь пояснення, а в пам'яті лишається хіба що довгий коридор до виходу.

Перші тижні після такої звістки психологічно зазвичай найважчі. Плану лікування ще немає, а страх, черги на обстеження, поради знайомих і розмови з рідними вже є. Медичні рішення ви ухвалюєте разом з онкологом. Цей текст про інше: що в цей час відбувається з психікою і як прожити ці тижні, не залишаючись наодинці.

Визначення

Психологічна підтримка онкохворих (психоонкологічна допомога) — це робота психолога чи психотерапевта з людиною, яка має онкологічний діагноз, і з її близькими: пережити шок і невизначеність, ухвалювати рішення без паніки, зберегти стосунки й сили на лікування. Вона йде поруч із лікуванням і не замінює його.

Як пережити діагноз «рак»: що відбувається в перші дні

Найчастіша перша реакція — заціпеніння, а не сльози. Людина спокійно виходить із кабінету, дзвонить на роботу, купує хліб і лише ввечері помічає, що цілий день дивилася на себе ніби збоку. В інших усе навпаки: плач годинами, ні їсти, ні спати, висновок перечитано сто разів. Обидва варіанти вкладаються в норму. Так психіка відповідає на звістку про загрозу життю, і психологи описують це як гостру реакцію на стрес: тіло мобілізується, а почуття ніби відстають на кілька кроків.

Пристосування до хвороби починається навіть раніше, ніж звучить діагноз. Американський Національний інститут раку (NCI) звертає увагу на те, що тривога наростає ще під час обстежень, а коли страх підтверджується, напруга стрибає вгору. Там само сказано, що в цей період людині може бути важко зрозуміти пояснення лікарів.

Чому так? Нідерландський дослідник Кесселс зібрав в огляді дані про те, як люди запам'ятовують медичну інформацію. Від 40 до 80% сказаного лікарем забувається одразу після прийому. Що більше подробиць, то менша частка лишається в голові, а з того, що запам'яталося, майже половина виявляється неточною. Дуже сильна тривога погіршує запам'ятовування ще більше. Тож «я нічого не зрозуміла з розмови» — звичайний наслідок стресу, і соромитися тут нічого.

Окреме випробування — очікування. Між біопсією, КТ і консиліумом минають дні, а іноді тижні. «Краще б уже знати найгірше, ніж отак чекати», — так кажуть дуже багато людей. Невизначеність виснажує сильніше за погані новини, бо їй нічого протиставити: ще нема плану, отже, нема й дії.

Почуття в цей час не йдуть за схемою. Сьогодні злість на лікарів і на весь світ, завтра торг із долею, післязавтра дивний спокій, а потім знову страх. Популярна модель стадій прийняття описує цей шлях надто охайно, а насправді стани змішуються й повертаються.

Лікування веде онколог

Усі питання про обстеження, стадію, лікування та його побічну дію ставте онкологу, який вас веде. Психолог медичних порад не дає і не впливає на медичні рішення: його завдання — допомогти витримати те, що відбувається, і підготуватися до розмов із лікарями.

Якщо шок не минає, а думки ходять по колу так, що важко зібратися на обстеження чи вирішити, хто поїде з вами до лікарні, підтримає онкопсихолог, тобто психолог, який працює саме з людьми з онкологічним діагнозом і їхніми родинами. Звертатися можна раніше, ніж стане зовсім погано: досить і того, що вам важко впоратися самим.

Перші тижні після діагнозу: що допомагає зберегти опору

«Правильного» способу пройти цей час немає. Є кілька простих речей, які помітно знижують напругу саме в перші тижні, коли все нове й незрозуміле.

Перші тижні після діагнозу: що допомагає

Записувати і брати когось із собою

У тому самому огляді Кесселса є важлива деталь: записане запам'ятовується краще за почуте. Заведіть один зошит або нотатку в телефоні для всього, що стосується хвороби. Перед кожним візитом випишіть три-п'ять запитань, найважливіше поставте першим. Попросіть лікаря записати назви, які звучать незнайомо.

На консультацію корисно йти з кимось: подругою, сестрою, дорослим сином. Супутник слухає спокійніше і потім допоможе відновити розмову. Її можна й записати на диктофон телефону, якщо лікар не проти, тож запитайте про це на початку прийому.

Дозувати інформацію

Знання про свою хворобу зменшує відчуття безпорадності. Проте читати все підряд о третій ночі — найпевніший спосіб злякатися. Чужі історії на форумах, статистика без контексту, реклама «чудодійних» методів підживлюють катастрофізацію, коли кожна думка одразу біжить до найгіршого сценарію.

Спитайте онколога, які джерела він радить, і обмежте час на пошук, наприклад пів години вдень. Якщо прочитане лякає, занотуйте запитання для наступного візиту замість того, щоб шукати відповідь до ранку.

Одна людина на зв'язку

Після звістки телефон може не замовкати: родичі, колеги, знайомі знайомих. Кожна розмова змушує пережити новину заново. Багатьом допомагає призначити одну людину, яка розповідатиме іншим, що відбувається. А собі лишити право відповідати лише тоді, коли є сили.

Тримати звичний ритм

У матеріалах NCI сказано, що пристосуватися легше тим, хто, наскільки дозволяє стан, зберігає звичний розпорядок і заняття, які мають для нього значення. Робота кілька годин на день, прогулянка з собакою, вечеря з друзями, улюблений серіал. Хвороба забирає контроль над багатьма речами, тож маленькі звичні справи повертають відчуття, що життя триває.

Сон у ці тижні часто ламається першим. Якщо ночі без сну тягнуться вже кілька тижнів, скажіть про це лікарю, а що ще можна зробити самому, описано в статті про безсоння.

Не відкладати розмову з фахівцем

Ще одне спостереження NCI: у людей, які переживають сильний дистрес у момент діагнозу, він частіше тримається й далі. Тому підтримка на старті має сенс навіть тоді, коли здається, що «спершу треба пролікуватися, а потім розбиратися з емоціями».

Якщо в перші тижні важко навіть доїхати до кабінету, можна почати з консультації психолога онлайн: сесія триває 50 хвилин і проходить удома, у день, коли немає обстежень і є трохи сил.

Дорослий син і літній батько разом готують на кухні та розмовляють

Як підтримати онкохворого: поради для рідних і друзів

Близькі теж у шоці, але їхній шок часто має інший вигляд. Хочеться негайно діяти: шукати клініки, читати про нові методи, вмовляти «не здаватися». За цим стоїть безсилля. Людині з діагнозом у ці дні частіше потрібні не стратегії, а відчуття, що вона не сама.

Почніть із запитання, а не з поради. «Хочеш поговорити про це чи сьогодні краще про щось інше?» Хтось у перші дні говорить лише про хворобу, хтось не хоче чути це слово взагалі. Обидва бажання законні, і вести розмову має той, хто хворіє.

Допомога працює краще, коли вона конкретна. «Звертайся, якщо що» звучить тепло, але людина рідко зателефонує. «Я відвезу тебе на КТ у четвер і почекаю» або «Візьму дітей на вихідні» знімають з неї хоча б одне рішення. Важливо й те, чого не робити: не переказувати історії знайомих, які «теж хворіли», не радити трави й дієти замість лікування, не ухвалювати рішень за дорослу людину. Готові формулювання для таких розмов зібрано в статті про слова підтримки.

Як підтримати онкохворого

Сльози й мовчання витримати найважче. Хочеться швидше втішити, змінити тему, сказати «все буде добре». Проте інколи найкраща підтримка — сидіти поруч, поки людина плаче, і не поспішати це зупинити.

Якщо хворіє партнер

Діагноз в одного з партнерів змінює життя обох. Метааналіз нідерландської групи Гагедорн показав цікаву річ: рівень дистресу в парах більше залежить від статі, ніж від того, хто саме хворіє. Жінки переживали сильніше за чоловіків, і коли хворіли самі, і коли хворів партнер. Зв'язок між переживаннями двох партнерів виявився помірним, але достатнім, щоб автори говорили про пару як про одну емоційну систему: стан одного відбивається на іншому.

У парах часто виникає захисне мовчання. Вона не говорить про страх, щоб не лякати його. Він тримається бадьоро, щоб не засмучувати її. У підсумку кожен лишається зі своїм страхом сам на сам. Допомагає домовитися про час для розмов про хворобу і про час, вільний від неї: вечір, коли можна обговорити фільм, а не аналізи.

Якщо розмови в парі звелися до графіка процедур, а страх кожен носить у собі, вам обом допоможуть сімейні психологи онлайн. На спільній сесії можна сказати те, що вдома здається «не на часі».

Чи треба «налаштуватися на перемогу»: позитивне мислення і рак

«Головне — позитивний настрій», «не плач, бо гірше буде», «думки матеріальні». Такі слова можна почути від рідних, у соцмережах і навіть у лікарняних коридорах. Їх кажуть із любов'ю, але для людини з діагнозом вони перетворюються на ще одне завдання: мало лікуватися, треба ще й правильно почуватися.

Дослідники перевіряли цю ідею. У систематичному огляді британської групи Петтікрю 2002 року зібрано 26 досліджень про виживання й 11 про рецидиви. Більшість робіт, де вивчали «бойовий дух» чи, навпаки, безнадійність, не знайшли зв'язку з перебігом хвороби. Висновок автори сформулювали прямо: люди з онкологією не мають відчувати тиску, ніби для довшого життя їм треба переживати хворобу якось «правильно».

Пізніше це підтвердило велике американське дослідження людей із раком голови та шиї, які брали участь у клінічних випробуваннях: емоційне самопочуття на початку лікування не передбачало виживання.

Що з цього випливає на практиці? Поганий день не «зіпсує» лікування. Сльози, злість і страх — очікувані реакції, а не помилка. Надія важить, але вона не повинна бути обов'язком. Кожен шукає власні копінг-стратегії: комусь допомагає гумор, комусь молитва, комусь детальний план, і жодна з них не є «правильнішою».

Що кажуть дослідження Поширене переконання
«Бойовий дух» і безнадійність у більшості досліджень не пов'язані з перебігом хвороби Без позитивного настрою лікування не подіє
Сум, страх і злість — очікувані реакції на загрозу Сльози шкодять одужанню
Психологічна допомога потрібна, щоб менше страждати й мати сили на лікування До психолога йдуть, щоб «вилікуватися думками»
Хвороба не є покаранням за характер чи емоції Рак «накликали» образами або стресом

Остання тема болить особливо. «Чому я? Що я зробила не так?» Майже кожна людина з діагнозом хоч раз ставить собі ці запитання. Пояснення на кшталт «рак від образ» звучать переконливо, бо дають ілюзію, що все можна було контролювати, але доказів у них немає. Що відомо про зв'язок переживань і хвороб насправді, розібрано в статті про психосоматику хвороб.

Як розповісти про діагноз рідним, дітям і на роботі

Кому, коли й скільки розповідати, вирішуєте ви. Немає обов'язку повідомляти всім одразу, як і обов'язку мовчати. Зазвичай легше почати з однієї-двох найближчих людей, а потім разом подумати, кого ще варто поставити до відома.

Корисно заздалегідь підготувати дві-три фрази. Наприклад: «У мене знайшли пухлину. Зараз я проходжу обстеження, план лікування буде за кілька тижнів. Поки що не хочу обговорювати подробиці, але мені важливо, щоб ти знав». Така формула дає інформацію і водночас ставить межу.

Розмову з дітьми варто продумати окремо: що сказати, коли і хто з дорослих це зробить. Підібрати слова з урахуванням віку дитини допоможе психолог, і цю розмову краще не відкладати надовго.

На роботі достатньо мінімуму. Керівнику можна сказати, що попереду серйозне лікування, іноді вас не буде на роботі і ви повідомлятимете про зміни. Називати діагноз не обов'язково. Колегам розповідайте стільки, скільки самі вважаєте за потрібне.

Якщо рідні хочуть приховати діагноз

В українських родинах досі буває, що діагноз намагаються приховати, особливо від літніх батьків: «Мама не витримає». Дані досліджень говорять про інше. У британських онкологічних центрах опитали 2 331 людину з онкологічним діагнозом: 87% хотіли знати всю можливу інформацію, і хорошу, і погану, а 98% — чи це саме рак. Менша частина людей воліла, щоб лікар сам вирішував, які подробиці повідомляти, і серед них частіше траплялися люди старші за 70 років, але навіть вони хотіли знати певні конкретні речі.

Приховування рідко вдається. Людина бачить, що всі поводяться дивно, і лишається сама з невиразним страхом, бо обговорити його ні з ким. Психологи називають таку ситуацію змовою мовчання. Краще спитати саму людину, скільки вона хоче знати, а розмову про діагноз і лікування залишити лікарю.

Коли сили закінчуються в того, хто доглядає

Той, хто доглядає, часто тримає на собі все одразу: дорогу до лікарні, ліки за розкладом, побут, роботу, дітей і власний страх. Про себе в такому ритмі думати ніколи, а скаржитися ніби соромно, бо «хворію ж не я».

Тому ці почуття накопичуються. Роздратування на людину, яка хворіє, втома, бажання хоч на день утекти, а потім провина за все це. Такі реакції трапляються в багатьох доглядачів і не роблять вас поганою людиною. Вони означають лише одне: ресурс закінчується. Схожий стан у тих, хто довго тримає чужий біль, описує втома від співчуття.

Метааналіз американської дослідниці Нортгаус та колег об'єднав 29 рандомізованих досліджень допомоги родинам онкохворих. Навчання, тренування навичок і консультування мали невеликий або середній ефект, але зменшували тягар догляду, покращували здатність справлятися й якість життя самих доглядачів.

На практиці це означає розподіляти чергування між родичами, лишати собі хоча б годину на тиждень, яка не стосується хвороби, і приймати допомогу, коли її пропонують. З чого почати, якщо сил зовсім немає, підкаже стаття про турботу про себе.

Де шукати психологічну підтримку при онкології

Міжнародне психоонкологічне товариство (IPOS) у своєму стандарті якісної онкологічної допомоги записало, що психосоціальна підтримка є універсальним правом людини. Там само запропоновано вимірювати дистрес як шостий життєвий показник, поряд із температурою, тиском, пульсом, частотою дихання і болем.

Шукати таку підтримку можна в кількох місцях. Спершу запитайте свою онкологічну команду, чи є в закладі психолог або соціальний працівник. Багатьом допомагають групи людей зі схожим досвідом, де не треба пояснювати, як це. І є психологи, які працюють з онкологічними запитами окремо від лікарні, очно чи онлайн. Обирайте фахівця, який не обіцяє «вилікувати думками» і не відмовляє від медичного лікування.

Якщо пригніченість чи тривога тримаються тижнями, не минає безсоння або з'являються панічні напади, може знадобитися й лікар: за потреби ми можемо направити вас до лікаря-психіатра, з яким співпрацюємо, і допомогти домовитися про прийом.

Звичайна реакція перших тижнів Привід звернутися до фахівця
Сльози й тривога накочуються хвилями, між ними бувають спокійні години Пригніченість або тривога майже не відпускають тижнями
Важко заснути напередодні обстеження Безсоння щоночі, сил немає навіть на прості справи
Думки про хворобу часто повертаються Страх такий сильний, що хочеться відкласти обстеження чи лікування
Хочеться побути на самоті Людина відгороджується від усіх і перестає розмовляти з близькими

За даними NCI, майже половина людей з онкологією повідомляє про сильний дистрес, а розлад адаптації, коли реакція значно сильніша за очікувану й заважає стосункам чи роботі, зазвичай з'являється протягом трьох місяців після стресової події. Оцінити свій стан перед розмовою з фахівцем допоможе тест на депресію, тривогу і стрес DASS-21.

Якщо ж найбільше лякають думки про смерть, то про те, як із ними бути, йдеться в окремій статті про страх смерті.

Іноді сюди потрапляють люди без діагнозу, яких лякає сама думка про рак. Це окрема тема, і вона має свою назву — канцерофобія.

Якщо з'являються думки не жити

Після важкого діагнозу такі думки трапляються, і про них варто сказати вголос, а не тримати в собі. Якщо є безпосередня небезпека, телефонуйте 103 або 112. Цілодобово можна подзвонити на лінію кризової підтримки Ветеранського фонду 0 800 33 20 29, відкриту для всіх українців, а не лише для ветеранів, або на лінію «Людина в біді» 0 800 210 160. Усі контакти — на сторінці кризової допомоги.

Джерела

  • Kessels R. P. C. Patients' memory for medical information. Journal of the Royal Society of Medicine, 2003; 96(5):219–222. DOI: 10.1177/014107680309600504 · PMID: 12724430 · Повний текст
  • Jenkins V., Fallowfield L., Saul J. Information needs of patients with cancer: results from a large study in UK cancer centres. British Journal of Cancer, 2001; 84(1):48–51. DOI: 10.1054/bjoc.2000.1573 · PMID: 11139312 · Повний текст
  • National Cancer Institute. Adjustment to Cancer: Anxiety and Distress (PDQ®) — Patient Version.
  • International Psycho-Oncology Society. IPOS International Standard of Quality Cancer Care, 2010, перегляд 2014.
  • Petticrew M., Bell R., Hunter D. Influence of psychological coping on survival and recurrence in people with cancer: systematic review. BMJ, 2002; 325(7372):1066. DOI: 10.1136/bmj.325.7372.1066 · PMID: 12424165 · PMC: PMC131179.
  • Coyne J. C., Pajak T. F., Harris J. et al. Emotional well-being does not predict survival in head and neck cancer patients: a Radiation Therapy Oncology Group study. Cancer, 2007; 110(11):2568–2575. DOI: 10.1002/cncr.23080 · PMID: 17955501.
  • Hagedoorn M., Sanderman R., Bolks H. N., Tuinstra J., Coyne J. C. Distress in couples coping with cancer: a meta-analysis and critical review of role and gender effects. Psychological Bulletin, 2008; 134(1):1–30. DOI: 10.1037/0033-2909.134.1.1 · PMID: 18193993.
  • Northouse L. L., Katapodi M. C., Song L., Zhang L., Mood D. W. Interventions with family caregivers of cancer patients: meta-analysis of randomized trials. CA: A Cancer Journal for Clinicians, 2010; 60(5):317–339. DOI: 10.3322/caac.20081 · PMID: 20709946 · PMC: PMC2946584.

Часто задавані питання

Скільки триває шок після діагнозу «рак»?

У багатьох найгостріша розгубленість слабшає за кілька днів або тижнів, особливо коли з'являється план лікування і зрозуміло, що робити далі. Хвилі страху можуть повертатися перед обстеженнями. Якщо ж минає місяць, а легше не стає, варто поговорити з психологом, хоча чекати так довго не обов'язково.

Чому після розмови з онкологом майже нічого не пам'ятаєш?

Сильний стрес звужує увагу до однієї думки, і решта розмови проходить повз. Це ще не означає, що з пам'яттю щось не так. Наступного разу допоможуть список запитань, нотатки і людина, яка піде з вами.

Чи варто читати про свій діагноз в інтернеті?

Розуміти свою хворобу корисно, але форуми й випадкові статті частіше лякають, ніж пояснюють. Надійніше попросити лікаря порадити, де читати, і приносити незрозуміле на наступний прийом.

Чи впливає позитивний настрій на одужання від раку?

Дослідження не знаходять переконливого зв'язку між «бойовим духом» і перебігом хвороби. Отже, поганий день чи сльози лікуванню не шкодять. Психологічна підтримка потрібна для того, щоб менше страждати, а не щоб «правильно» думати.

Чи треба казати онкохворому всю правду про діагноз?

Більшість людей з онкологією хочуть знати правду, у тому числі неприємну. Скільки подробиць потрібно саме цій людині, краще спитати її. Повідомляти діагноз і обговорювати лікування — завдання лікаря.

Чи можна плакати при онкохворій людині?

Можна. Спільні сльози часто зближують більше за бадьорі слова. Головне, щоб людині не доводилося весь час утішати вас: якщо розпач накриває сильно, поділіться ним ще з кимось.

Чи нормально злитися на близьку людину, яка хворіє?

Так, злість і роздратування трапляються в багатьох, хто доглядає за хворими. Найчастіше за ними стоять втома і страх. Це сигнал, що вам самим потрібні відпочинок і підтримка.

Чи говорити на роботі про онкологічний діагноз?

Рішення залишається за вами. Зазвичай досить попередити керівника про лікування й можливі відсутності, а назву хвороби можна не уточнювати.

Чи допомагають групи підтримки для людей з онкологією?

Багатьом стає легше серед тих, хто проходить через схоже: там не треба нічого пояснювати. Обирайте групи, де є фахівець-ведучий і де нікого не відмовляють від медичного лікування.

Як пережити очікування результатів біопсії чи КТ?

Дізнайтеся в лікаря, приблизно коли й як надійдуть результати, і заплануйте на ці дні справи, які займають руки й голову. Корисно домовитися з кимось, що він буде поруч у день відповіді. Перевіряти пошту чи особистий кабінет щогодини не варто: це тільки підживлює тривогу.

Стаття має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря чи психолога. Питання діагнозу, обстежень і лікування вирішуйте з онкологом. Матеріал підготовлено психологічним центром New Leaf.

Психологи нашого центру підтримують людей з онкологічним діагнозом і їхніх рідних очно в Києві та онлайн.

5.0

73 відгуки — середня оцінка центру New Leaf

Відгуки в Google

Потрібна допомога психолога?

Наші фахівці допоможуть вам розібратися із запитом. Розкажіть, що турбує, — і ми підберемо психолога саме під вас.