Народження «Я»: теорії Зігмунда Фройда і Маргарет Малер

Вікову періодизацію психолог зазвичай засвоює як теорію: оральна, анальна, фалічна стадії у Зігмунда Фройда, симбіоз і сепарація-індивідуація у Маргарет Малер. У кабінеті питання звучить інакше. Перед вами дорослий, який важко переживає вашу відпустку, болісно реагує на власне запізнення або щоразу змагається з вами за правоту. Що лишилося незавершеним у його розвитку і що з цього випливає для терапії?

Обидві моделі описують, як дитина поступово стає окремою людиною, але з різних боків. Фройд пов’язує кожну стадію з певною зоною задоволення і говорить про фіксацію, коли завдання стадії не завершене. Малер спостерігала, як немовля психологічно відокремлюється від матері, і назвала фазу практики, від восьми до шістнадцяти місяців, психологічним народженням дитини. Найчастіше розвиток зупиняється на кризі повернення, коли дитина водночас хоче все робити сама й боїться втратити опору. У дорослому віці цей конфлікт часто видно в хитанні між потребою в близькості та страхом залежності.

Складність у тому, що фіксація рідко звучить як пряма скарга. Вона проявляється у стилі стосунків, у тілі, у ставленні до рамки терапії. Тому корисно мати перед очима психосоматичну карту, де дитячі прояви від колік і екземи до заїкання, енурезу й шкільних страхів співвіднесено з віковими етапами. Для тих, хто працює в Позитивній психотерапії, важлива ще одна лінія: первинні та вторинні здібності за Носсратом Пезешкіаном, які в цій схемі стоять на місці фалічної та латентної стадій.

Ольга Купрєєва кладе фази Малер і стадії Фройда на одну сітку від народження до вісімнадцяти років і для кожного етапу формулює завдання однією фразою: що має статися, щоб дитина рушила далі. Далі йдуть сім типів особистісної фіксації з рисами, за якими їх упізнають у дорослому, зокрема фалічний тип із демонстративністю й нестійкою самооцінкою та генітальний тип, який Фройд вважав здоровим. Приблизно півтори години запису займають дві живі частини: учасники описують поведінку своїх клієнтів у кабінеті, а лектор висуває гіпотезу про фіксацію. Так теорія розвитку стає інструментом для формулювання випадку.