Дегуманізація: що це, форми, механізми і що її зменшує

Дегуманізація (розлюднення, знелюднення) — це сприйняття іншої людини чи цілої групи як «не зовсім людей»: їм відмовляють у рисах, які вважаються суто людськими, — розумі, моралі, культурі, здатності відчувати біль і складні почуття. Назва утворена від латинського humanus («людський») із префіксом «де-», що означає скасування. Це не діагноз і не рідкісна патологія, а механізм соціального сприйняття: у м'якій формі він трапляється в повсякденні, а в крайній знімає моральні запобіжники перед жорстокістю й війною. Розберемо, які форми дегуманізації описує наука, як її вимірюють, що вона робить із тими, на кого спрямована, і що її зменшує.

Зміст поняття: що саме заперечують у людині

Дегуманізувати — означає поставити людину нижче за людське: побачити в ній тварину, предмет, механізм або безлику масу. Австралійський психолог Нік Гаслам в інтегративному огляді 2006 року показав, що це не одне явище, а кілька різних процесів. Дегуманізація не обмежується конфліктами між групами й не потребує ненависті: вона буває буденною, тихою й навіть неусвідомленою, бо спирається на звичайні механізми соціального мислення.

Один із таких механізмів — поділ світу на «ми» і «вони». Сам по собі він нормальний: як належність до групи формує самооцінку й ставлення до чужих, ми розбирали на сторінці про соціальну ідентичність. Дегуманізація починається там, де «вони» перестають бути людьми з власними думками, страхами й історіями і стають категорією.

Поруч із дегуманізацією часто згадують демонізацію. Дослідниці знелюднювальної мови Катерина Буровова і Мар'яна Романишин (2024) розглядають її як окремий різновид того самого процесу: «іншому» не відмовляють у силі й хитрості, навіть перебільшують їх, але заперечують у нього теплоту, співчуття і спільний людський досвід. Демонізований «інший» постає не примітивним, а уособленням зла, з яким нібито неможливо домовитися.

Окреме значення має вислів «дегуманізація мистецтва»: так назвав своє есе іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет, і йдеться там про відхід мистецтва від зображення людських переживань, а не про ставлення до людей.

Дві форми за Гасламом: «як тварини» і «як машини»

Найвпливовішу модель дегуманізації запропонував саме Гаслам. Він помітив, що слово «людяність» має два сенси. Перший — унікально людське: те, що відрізняє нас від тварин, тобто культура, вихованість, моральне чуття, раціональність і зрілість. Другий — людська природа: те, що відрізняє нас від машин і предметів, тобто емоційна чуйність, теплота, відкритість до нового, індивідуальність і внутрішня глибина.

Відповідно, розлюднити людину можна двома способами. Якщо їй відмовляють в унікально людському, виходить тваринна (анімалістична) дегуманізація: «вони» постають дикими, некультурними, нездатними до самоконтролю. Якщо відмовляють у людській природі — механістична: людину бачать холодною, порожньою, функцією чи предметом.

Форма	Що заперечують	З ким порівнюють	Як це звучить у мові
Тваринна (анімалістична)	Культуру, мораль, раціональність, зрілість	Із тваринами, «шкідниками», хворобою	«дикуни», «стадо», «паразити», «зараза»
Механістична	Емоції, теплоту, відкритість, індивідуальність	Із машинами, роботами, предметами	«ресурс», «одиниця», «гвинтик», «матеріал»
Демонізація (суміжний різновид)	Теплоту і співчуття, але не силу	З «нечистю», уособленням зла	«сатаністи», «демони», «монстри»

Механістичну форму в повсякденні помітити найважче, бо звучить вона буденно: працівника називають «ресурсом», партнера цінують лише за функцію, яку він виконує. Якщо ви довго живете в стосунках чи працюєте в колективі, де вас сприймають як функцію, а не як людину, і це вже виснажує, варто обговорити ситуацію з фахівцем — наприклад, звернувшись по консультацію психолога онлайн.

Від сприйняття до насильства: моральне вимкнення, війна і пропаганда

Чому знелюднення таке небезпечне, пояснив Альберт Бандура. У статті 1999 року він описав моральне вимкнення (моральне відсторонення) — набір психологічних маневрів, якими людина дозволяє собі шкодити іншим, не втрачаючи уявлення про себе як про порядну. Серед них — моральне виправдання, евфемізми, вигідні порівняння, перекладання й розмивання відповідальності, применшення наслідків і звинувачення жертви. Дегуманізація стоїть у цьому ряду: того, кого не вважають людиною, ніби можна не жаліти.

Бандура звертав увагу й на інше: багато жорстокостей тримаються на мережі цілком легальних установ, де працюють загалом порядні люди, а відповідальність подрібнено на окремі функції. Тому дегуманізація — властивість не лише людей, а й систем, і запобіжники проти неї мають бути вбудовані в самі соціальні інституції.

Історія дає багато прикладів: Голокост психологи пов'язували зі сприйняттям євреїв і ромів як «недолюдей», а колонізатори зображували корінні народи «дикунами» (за вступом до праці Брюно і Ктейлі, 2017). Як це виглядає в сучасному збройному конфлікті, показало опитування ізраїльтян (521 учасник) і палестинців (354 учасники) під час війни в Газі 2014 року. Еміль Брюно і Нур Ктейлі (2017) з'ясували, що обидві сторони оцінювали «інших» майже на 40 пунктів нижче за власну групу на шкалі «Сходження людини» (про неї — нижче), тобто ближче до предка на чотирьох кінцівках, ніж до сучасної людини. В обох групах відкрита дегуманізація була пов'язана з ворожістю — підтримкою колективного насильства й згодою на жертви серед мирних жителів, навіть з урахуванням політичних поглядів. Знелюднення виявилося «зброєю» не лише сильнішої сторони.

Російська пропаганда щодо українців — один із найдокладніше задокументованих сучасних прикладів. Буровова і Романишин зібрали всю історію дописів 299 найпопулярніших політичних і новинних каналів російського Telegram — 6,8 млн публікацій з вересня 2015 до листопада 2022 року — і навчили модель розпізнавати знелюднювальну мову. У ній є всі різновиди: порівняння з тваринами, зведення людей до «витратного матеріалу», демонізація через ярлики «нацистів» і «сатаністів».

Тип, який дослідники пов'язують із найвищим ризиком крайнього насильства, — той, що заперечує обидва виміри людяності одразу, — зростав рівномірно впродовж усього періоду. Два інші поводилися хвилеподібно: частішали з 2017 року, досягли піку 2019-го, під час президентських виборів в Україні, найнижчого рівня — 2021-го, а незадовго до вторгнення 2022 року знову пішли вгору. Автори бачать у цьому підготовчу роль знелюднювальної риторики, але застерігають: вони аналізували найвпливовіших блогерів, а не все населення Росії, і не роблять причинних висновків про зв'язок сили таких сигналів із масштабом насильства.

Для військових і ветеранів розмова про ворога, жорстокість і власні почуття після пережитого буває особливо важкою, а носити це в собі самотужки виснажливо. Якщо пережите не відпускає, допомогу варто шукати в психолога для військових і ветеранів, який знає специфіку бойового досвіду.

Побутова дегуманізація: лікарня, мережа, школа

Гаслам наполягав, що дегуманізація — буденне соціальне явище, а не лише ознака війни й геноциду. Дослідники наводять прості приклади: касир, який не помічає клієнта, наче того немає, чи керівник, що принижує і кричить на підлеглого (за оглядом у праці Фонтес та ін., 2021). Людина в такій ситуації цілком може відчути себе знелюдненою.

Окремо досліджено медицину. Омар Хак і Адам Вейтц (2012) назвали дегуманізацію в лікарнях ендемічною і виділили шість її причин: знеособлювальні практики, коли людина перетворюється на «випадок» чи номер палати; обмежену самостійність пацієнта; несхожість лікаря й хворого; технологізацію; зниження емпатії; моральне вимкнення. Водночас автори не демонізують лікарів: певна відстороненість буває функціональною, і питання в тому, коли вона допомагає працювати, а коли шкодить.

В інтернеті знелюднення підживлюють анонімність і натовп — умови, за яких слабшає відчуття особистої відповідальності; як це працює, ми пояснювали в статті про деіндивідуалізацію. Коли людину в коментарях називають ярликом замість імені, її легше перестати бачити як живу людину з почуттями.

Цькування в школі й онлайн може спиратися на ті самі механізми: прізвиська, що відмовляють у людяності, виключення з групи, сміх «натовпу». Як розпізнати кібербулінг і що робити батькам, ми розповідали окремо.

Якщо підліток став мішенню цькування, замкнувся в собі чи говорить про себе зневажливо, важливо не применшувати це й не чекати, що «саме мине». Підтримати його і разом шукати вихід допомагає психологічна допомога підліткам онлайн у звичному для нього форматі.

Самодегуманізація: коли людина перестає почуватися людиною

Дегуманізація має й зворотний бік — досвід того, кого знелюднюють. Дослідники розрізняють метадегуманізацію — відчуття, що інші вважають тебе «менш ніж людиною», — і самодегуманізацію, коли людина сама починає так себе бачити. За оглядом у праці Фонтес та ін. (2021), до такого досвіду ведуть остракізм, зрада, приниження, інструментальне ставлення. Наслідки — смуток, гнів, провина, болісна зосередженість на собі, так звана когнітивна деконструкція (емоційне заціпеніння й порожнеча в думках) і психосоматичні скарги: порушення сну, головний біль, утома.

Бельгійська група Фонтес та ін. опитала 120 пацієнтів із тяжким розладом уживання алкоголю — людей, яких часто стигматизують. Що сильніше людина відчувала знелюднення з боку інших, то вищими були в неї тривога й депресія і то менше вона вірила, що зможе відмовитися від алкоголю. Ключовою ланкою виявилася саме самодегуманізація: зв'язок чужого погляду з тривогою й депресією проходив через те, що людина привласнювала цей погляд.

Ці ж автори підкреслюють, що дегуманізація і стигматизація пов'язані, але не тотожні: стигма — це негативне тавро, а дегуманізація — саме применшення людяності. Не варто плутати самодегуманізацію й з деперсоналізацією — дисоціативним станом, у якому власне «я», тіло чи думки здаються чужими й несправжніми: це переживання іншої природи, і його оцінює клініцист.

Чим вимірюють дегуманізацію

Наука розрізняє тонку і відкриту дегуманізацію, і для кожної є свої методики. Тонку описав Жак-Філіпп Леєнс із колегами (2000) під назвою інфрагуманізація: люди охочіше приписують «своїм» вторинні, суто людські емоції на кшталт надії, ностальгії чи провини, а «чужим» у них відмовляють, хоча первинні емоції, як-от страх чи гнів, визнають за всіма. Для цього не потрібен відкритий конфлікт.

Відкриту дегуманізацію Нур Ктейлі з колегами (2015) запропонували вимірювати прямо — шкалою «Сходження людини» (Ascent of Man). Учасникам показують відомий малюнок еволюції від предка на чотирьох кінцівках до сучасної людини й просять повзунком від 0 до 100 оцінити, наскільки «розвиненою і цивілізованою» є пересічна людина з певної групи. Показник — різниця між оцінкою своєї і чужої групи. У семи дослідженнях у трьох країнах ця шкала передбачала ворожі установки понад звичайне упередження і давала стабільні результати в часі. Після вибухів на Бостонському марафоні та нападу в лондонському районі Вулідж відкрита дегуманізація різко зростала й була пов'язана з підтримкою тортур і помсти.

Нейродані дали Ласана Гарріс і Сьюзен Фіске (2006). Вони спиралися на модель змісту стереотипів, за якою групи оцінюють за теплотою й компетентністю; докладніше про неї — на сторінці про упередження. Коли учасники в томографі дивилися на фото різних соціальних груп, у них активувалася медіальна префронтальна кора — ділянка, необхідна для соціального мислення. Виняток становили «крайні» групи, які вважають і холодними, і некомпетентними, як-от люди із залежністю чи бездомні: на них префронтальна кора не відгукувалася, натомість активувалися острівцева частка й мигдалина — патерн, характерний для відрази.

Методика	Що вимірює	Автори, рік	Як це виглядає
Атрибуція вторинних емоцій	Тонку дегуманізацію (інфрагуманізацію)	Леєнс та ін., 2000	Скільки «суто людських» почуттів приписують своїй і чужій групі
Оцінка рис людяності	Тваринну й механістичну форми	За моделлю Гаслама, 2006	Рейтинги рис «унікально людського» і «людської природи»
«Сходження людини»	Відкриту дегуманізацію	Ктейлі та ін., 2015	Повзунок 0–100 на малюнку еволюції, різниця «свої мінус чужі»
Функціональна МРТ	Нейронний слід дегуманізації	Гарріс і Фіске, 2006	Активність медіальної префронтальної кори на фото груп
Опитувальники мета- і самодегуманізації	Досвід того, кого знелюднюють	Фонтес та ін., 2021	Самозвіт: чи відчуває людина, що її вважають «менш ніж людиною»

Усі ці інструменти дослідницькі, а не діагностичні: вони порівнюють групи й шукають закономірності. Жоден із них не є клінічним тестом, який визначав би, чи «дегуманізує» конкретна людина.

Що зменшує дегуманізацію

Найпереконливіші дані стосуються якісного контакту між групами. Брюно та колеги (2021) проаналізували 16 вибірок із п'яти країн — разом близько 7 700 учасників. Що кращим був досвід спілкування з представниками іншої групи, то менше люди її дегуманізували і то рідше вважали, що та група знелюднює їх. У спостереженні за 1 103 американцями якість контакту з мусульманами передбачала рівень дегуманізації через пів року, а семестр «віртуального контакту» американських студентів із ровесниками-мусульманами був пов'язаний зі зниженням обох показників.

Це важливо, бо знелюднення легко стає взаємним: люди, які відчувають, що їх дегуманізують, схильні відповідати тим самим (за оглядом у праці Фонтес та ін., 2021). Контакт, що послаблює обидва процеси, розриває це коло.

Для медицини Хак і Вейтц пропонують шість протиотрут: індивідуалізацію — бачити ім'я, історію й обличчя; повернення людині права голосу й вибору; підкреслення подібності; «олюднення» процедур; баланс емпатії; моральну залученість.

Межі поняття і коли звернутися до фахівця

Дегуманізація — сильне пояснення, але не універсальне. Це не діагноз і не риса, яку можна виміряти в окремої людини тестом. Нейродані поки що попередні: класичне дослідження Гарріс і Фіске охоплювало лише 10 учасників, які дивилися на групи, і ще 12, які дивилися на предмети. Воєнні дані зібрано в надзвичайних умовах: автори опитування в Газі прямо пишуть, що їхні вибірки великі, але не репрезентативні для населення.

Знелюднення — і не єдиний шлях до жорстокості. У моделі Бандури воно лише один із восьми механізмів морального вимкнення: шкоду можна виправдати «шляхетною метою», наказом чи розмитою відповідальністю й без жодного розлюднення жертви.

Звернутися до психолога чи психотерапевта варто, якщо:

• вас тривалий час принижують, ігнорують чи використовують — удома, на роботі, у стосунках — і ви почали сприймати це як норму;
• з'явилося стійке відчуття «я гірший за інших людей», «я нічого не вартий»;
• після пережитого насильства, полону, окупації чи цькування важко відновити відчуття власної гідності;
• ви помічаєте в собі знелюднювальні думки щодо інших, які лякають або заважають жити;
• до цього додаються безсоння, пригніченість, постійна тривога.

Це не вирок і не привід себе картати: про такі переживання можна і варто говорити.

Міфи і факти про дегуманізацію

Насправді	Поширений міф
Дегуманізація буває тонкою й буденною, не лише воєнною	Дегуманізація трапляється тільки на війні чи під час геноциду
Відмовити в людяності можна, прирівнюючи і до тварин, і до машин	Дегуманізувати — означає лише порівнювати людей із тваринами
За певних умов знелюднювати схильні й цілком звичайні люди	Знелюднюють інших лише садисти чи погані люди
Знелюднення — один із кількох механізмів морального вимкнення	Без дегуманізації насильство неможливе
Якісний контакт між групами зменшує дегуманізацію	Знелюднення — незмінна риса, з якою нічого не вдієш
Досвід знелюднення пов'язаний із тривогою та депресією	Образливі ярлики — «просто слова», які не шкодять

Джерела

• Haslam N. Dehumanization: an integrative review. Personality and Social Psychology Review, 2006; 10(3):252–264. DOI: 10.1207/s15327957pspr1003_4 · PMID: 16859440
• Leyens J.-P. та ін. The emotional side of prejudice: The attribution of secondary emotions to ingroups and outgroups. Personality and Social Psychology Review, 2000; 4(2):186–197. DOI: 10.1207/S15327957PSPR0402_06
• Kteily N., Bruneau E., Waytz A., Cotterill S. The ascent of man: Theoretical and empirical evidence for blatant dehumanization. Journal of Personality and Social Psychology, 2015; 109(5):901–931. DOI: 10.1037/pspp0000048 · PMID: 26121523
• Harris L. T., Fiske S. T. Dehumanizing the lowest of the low: neuroimaging responses to extreme out-groups. Psychological Science, 2006; 17(10):847–853. DOI: 10.1111/j.1467-9280.2006.01793.x · PMID: 17100784
• Bandura A. Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 1999; 3(3):193–209. DOI: 10.1207/s15327957pspr0303_3 · PMID: 15661671
• Bruneau E., Kteily N. The enemy as animal: Symmetric dehumanization during asymmetric warfare. PLOS One, 2017; 12(7):e0181422. DOI: 10.1371/journal.pone.0181422 · Повний текст
• Burovova K., Romanyshyn M. Computational analysis of dehumanization of Ukrainians on Russian social media. Proceedings of the 8th Joint SIGHUM Workshop (LaTeCH-CLfL 2024), 2024: 28–39. DOI: 10.18653/v1/2024.latechclfl-1.4 · Повний текст
• Haque O. S., Waytz A. Dehumanization in medicine: causes, solutions, and functions. Perspectives on Psychological Science, 2012; 7(2):176–186. DOI: 10.1177/1745691611429706 · PMID: 26168442
• Fontesse S. та ін. Metadehumanization and self-dehumanization are linked to reduced drinking refusal self-efficacy and increased anxiety and depression symptoms in patients with severe alcohol use disorder. Psychologica Belgica, 2021; 61(1):238–247. DOI: 10.5334/pb.1058 · Повний текст
• Bruneau E., Hameiri B., Moore-Berg S. L., Kteily N. Intergroup contact reduces dehumanization and meta-dehumanization: cross-sectional, longitudinal, and quasi-experimental evidence from 16 samples in five countries. Personality and Social Psychology Bulletin, 2021; 47(6):906–920. DOI: 10.1177/0146167220949004 · PMID: 32865144